Індустрія про призначення Ткаченка міністром культури

4 березня 2020 року Верховна Рада затвердила новий склад Кабінету міністрів України. Так, замість посади міністра культури, молоді та спорту України, яку обіймав Володимир Бородянський, окремо з’явилися посада міністра спорту та посада міністра культури. Бородянський після поділу відомства на два відмовився очолити міністерство культури. Кілька місяців обов’язки міністра виконувала Світлана Фоменко.

1 червня, одразу після засідання фракції «Слуга народу», голова Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив про готовність обійняти посаду міністра культури та інформаційної політики України. 3 червня члени Комітету на засіданні більшістю голосів підтримали кандидатуру Олександра Ткаченка на посаду міністра. Утрималися від голосування Микола Княжицький, Володимир В’ятрович та Софія Федина. Кандидатуру Микити Потураєва попередньо розглядають на посаду голови комітету, але до питання повернуться пізніше.

4 червня Верховна Рада України проголосувала за призначення Олександра Ткаченка на посаду міністра культури та інформаційної політики. Перед призначенням його кілька разів попросили звернути увагу на тяжке становище Одеської кіностудії. Категорично проти призначення виступили представники фракцій «ОПЗЖ» та «Європейська солідарність». Рішення ухвалено 263 голосами «за». Також Рада зняла з нього повноваження народного депутата України.

«Телекритика» запитала у представників медіа- та кіноспільноти, як вони ставляться до рішення нардепів щодо призначення Ткаченка, кого б хотіли бачити на цій посаді, що вони очікують від нового міністра та якими мають бути першочергові кроки на цій посаді.

На питання редакції відповіли: заступник генерального директора телеканалу ATR Айдер Муждабаєв, журналіста та ведуча Яніна Соколова, журналіст «Нового времени» Іван Верстюк, режисер Любомир Левицький, письменник, кіносценаріст Андрій Кокотюха, виконавча директорка Української Кіноакадемії Анна Мачух, продюсер Дмитро Суханов, голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, журналіст Валерій Калниш, член правління «Суспільного», відповідальний за платформу телебачення Ярослав Лодигін, виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації Діана Дуцик.

Опитування доповнюється.

Айдер Муждабаєв

Я знаю (не особисто) Олександра Ткаченка як медіаменеджера. А яким він буде міністром культури та інформації, пропоную судити за об’єктивними критеріями. Для мене це посилення нашого мовлення на Крим і Донбас, діяльна підтримка єдиного кримськотатарського телеканалу ATR і всіх, хто ефективний проти російської пропаганди на тимчасово окупованих територіях. Для мене також важлива політика держави щодо проросійських медіа в Україні, які, на моє глибоке переконання, повинні бути закриті як пособники держави-агресора. Це питання не свободи слова, не політичного смаку, а національної безпеки. Культура і медіа — це зараз такий самий фронт, де на кону існування України.

Олександр Ткаченко обійняв посаду «воєнного» міністра у дуже важкий час, коли Росія підсилює агресію, у першу чергу, медійну і культурну. Поставити хрест на їхніх планах — наше спільне завдання, у вирішенні якого я, телеканал ATR, готові допомагати новому міністру.

Окремо побажаю Олександру Ткаченку захистити від проросійської сволоти Олександра Ройтбурда та Одеський художній музей. І продовжити підтримку українського кіно, яке останніми роками зробило величезний стрибок вперед, витіснило з екранів російське, так має бути й далі. Взагалі, я за підтримку всього українського та антиросійського доки триває окупація і війна. Сподіваюся на державницьку позицію нового міністра і бажаю йому успіхів.

Іван Верстюк

Призначення Олександра Ткаченка міністром культури — це велика символічна перемога для медійно-політичного бренду «1+1» над конкурентами. Ткаченко на посаді міністра змінив Володимира Бородянського, представника іншої великої медійної групи — StarLightMedia. До фахових компетенцій Ткаченка у мене особливо запитань немає — у нього великий досвід як журналістської, так і медіаменеджерської діяльності, що допомагає дивитися на культуру як на індустрію, а не як на мікс гуманітарних цінностей. Мене більше турбує те, як Ткаченко у ролі міністра регулюватиме інформаційну галузь. На моє переконання, журналістика — це сфера, що потребує не стільки законодавчого врегулювання, скільки практичної боротьби з фейками та дезінформацією. Ми дійшли до того, що соціальні мережі не можна читати без пігулок від головного болю. Це сталося саме через викривлення простору соціальних медій у бік фейків та постправди. Журналістика навчилася професійно метаболізувати політичний бруд, а насправді мала б виконувати інформаційну функцію. Думаю, Ткаченко це розуміє, і навіть припускаю, що він не у захваті від того, що собі дозволяють в інформаційному просторі навіть його колишні колеги з фракції «Слуга народу».

Медійний досвід — досить непоганий бекграунд для роботи у культурній галузі. Але у медійних менеджерів завжди є спокуса залишити у культурі лише бізнес та викинути з неї гуманітарну місію. Це, власне, те, що сталося з кількома великими телеканалами. В той самий час, українська культура здатна виробляти конкурентоспроможний продукт на глобальному ринку. Для цього їй потрібно напрацювати ключові бізнес-моделі для кіноіндустрії, для медіа, для мистецтва. Тому мені здається, що зараз на посаді міністра культури потрібна все ж людина з бізнесовим мисленням, а не умовний Богдан Ступка чи Ада Роговцева. Чому б не спробувати призначити міністром культури Дарко Скульського, засновника відеопродакшену Radioactive? Або маркетолога та креативника Андрія Федоріва? Українській культурі потрібні нові об’єднавчі бренди, а тому їх потрібно створювати, і в це потрібно інвестувати ресурси.

Ткаченку у Міністерстві культури доведеться вести серйозний бій на фінансовому полі. Через зрізання бюджетів під загрозою як гранти для кіноіндустрії, так і для книговидавництва та ширшого ринку розваг, який так чи інакше отримував державні субсидії. Тому завдання Ткаченка — знайти кошти на підтримку української креативної індустрії. Для цього йому варто було би звернутися насамперед до Європейського Союзу, який, наприклад, субсидує у час кризи креативні індустрії у Болгарії, Польщі, країнах Балтії. Мені здається, Ткаченко серйозно візьметься за реформу «UA: Суспільного». У цій справі головне — не зрубати гілку, на якій сидиш. «UA: Суспільне» хоч і дещо бюрократична, однак продуктивна медійна організація, яка має свій голос. Це стосується і телеканалу «UA: Перший», і портфелю медійних активів «Українського радіо». Ткаченко, ймовірно, під гаслами «Зробимо в Україні свій BBC» топитиме за покращення якості продукту і візьметься за реструктуризацію цих організацій. Однак слід розуміти, що кадрове поле української журналістики — це досить обмежений пул талантів, тому розкидатися людьми точно не варто. Якщо ми матимемо чергове загострення між суспільним мовником та Міністерством культури — це однозначно буде проблемою.

Любомир Левицький

Думаю, це було виважене рішення парламенту. Ставлюсь до нього з позитивом. На мою думку, Олександр Ткаченко саме потрапляє у пул самих тих ідеальних кандидатів, тому що це людина, яка пройшла шлях у журналістиці та телеіндустрії. І я впевнений, що він добре розуміє проблематику культури.

Я точно знаю, що Олександр є великим трудоголіком, і всі справи доводить до кінця, а обіцянки виконує.

Мої очікування це — захист прав усіх талантів в креативних індустріях, грамотне стимулювання. По-перше, необхідно розв’язати проблему захисту авторських прав та почати серйозну боротьбу з піратством. По-друге, стимулювати розвиток креативних індустрій, включно зі спецоподаткуванням. По-третє, почати створювати культ українця. Треба повернути українцям віру в себе як у велику націю через різні можливі культурні проєкти.

Андрій Кокотюха

Поки у парламенті монобільшість від «Слуг народу», будь-яке його рішення неоднозначне і суперечливе. Однозначно тут лише одне: воно, як інші рішення, вигідне Зеленському.

Ідеальний міністр культури неможливий в Україні. Бо функції самого міністерства та його реальний вплив на розвиток культури не визначені. Зі свого досвіду скажу: дотепер жодна помітна ініціатива у царині культури не була втілена за участі та сприяння Мінкульту. Швидше навпаки та всупереч. Як на мене, головне тут – вийти з російської орбіти, російського контексту.

Власне, панові Ткаченку бажано було б заявити: «Геть від Москви!». Забути про втручання у мовний закон, перегляд квот, домагатися стовідсоткової українізації, оголосити прозахідний вектор.

Анна Мачух

Уже кілька місяців Міністерство культури та інформаційної політики України працює без очільника. Воно декілька разів змінювало назву, до того ж карантин та пов’язані з ним рішення значно вдарили по усій індустрії. Тому рішення про призначення міністра є правильним, оскільки центральний орган виконавчої влади не може стільки часу бути без нього, адже це зупиняє функціонування усієї галузі, до якої входять безліч установ.

Сфера культури – один з найголовніших напрямків діяльності держави. На жаль, не завжди креативний сектор сприймають саме з цієї позиції. Тому його голова, тобто міністр культури, має бути сильним менеджером, який зможе налагодити процеси, що були довгий час поставлені на паузу. Важливо, аби він розумів, що культурна галузь – це один з найбільш перспективних секторів для залучення коштів в економіку, який окрім дипломатичних відносин працює задля формування національної ідентичності суспільства в цілому. А для країни, яка знаходиться вже кілька років поспіль у стані війни, це надважливо. Тому це має бути людина, яка готова до діалогу, яка вміє чітко вибудовувати стратегію та пріоритети. Але при цьому збереже ті здобутки, які ми вже маємо. А це десятки призів на міжнародних фестивалях класу А, впізнаваність України на світовому ринку, якщо ми говоримо про кіно.

Дуже сподіваюсь, що Олександр Ткаченко виправдає очікування та відповідальність, які на нього поклали разом з призначенням на посаду. Наразі важливо розробити якісний та дієздатний план роботи всього Міністерства культури на найближчий рік та впровадити стратегію розвитку індустрії на найближчі декілька років. Важливо реформувати законодавчу базу, аби Україна змогла конкурувати на міжнародному ринку. Оскільки у пана Ткаченка є такий досвід, сподіватимемося, що він продовжить цю лінію і на новій посаді.

Яніна Соколова

Я поки що не можу давати якихось оцінок, бо я не бачила програми та стратегії розвитку Мінкульту, міністерства, яке довгі роки було у занепаді через дві причини. Перша причина була пов’язана з фінансуванням, а друга причина була пов’язана з відсутністю стратегії переформатування Мінкульту.

Ми маємо війну на Сході й маємо ідеологічно певні області, які за допомогою культури й інформації можна було би зробити більш українськими, ніж вони є зараз. Я дуже сподіваюся, що Олександр Ткаченко врахує це, ми з ним про це говорили. І сподіваюсь, що він зробить міністерство культури не міністерством, яке довгі роки було як трафарет, а існувало як орган, який би служив громадянам і національній безпеці. Чому національній безпеці? Тому що культура для мене – фактор національної безпеки.

Хто б міг бути гарною кандидатурою? Насправді, мені здається, таких чимало. Попри те, що Офіс президента і Кабмін говорили, що важко знайти кандидатуру на цю посаду. Іван Козленко – директор Національного центру Довженка був би гарною кандидатурою, тому що це людина фахова у культурній сфері, це людина зі зв’язками у культурній сфері, міжнародними зв’язками, це гарний менеджер. Те, що Іван зробив за останні п’ять років із Центром Довженка, цьому доказ. Центр Довженка зараз має вигляд як один із найбільших центрів розвитку сучасної української культури. Подібні я бачила у Берліні, Парижі, Амстердамі. Тому я впевнена, що він був би непоганою кандидатурою. Юля Сінкевич, генеральний продюсер Одеського кінофестивалю, теж людина і організаторським, культурним досвідом, людина зі смаком і з баченням стратегії, ідеології, і людина, яка у мене асоціюється з сучасною українською культурою, кінокультурою. Тому я думаю, що вона теж би могла обійняти цю посаду. Це такі два мої фаворити.

Я очікую від Ткаченка, передусім, переформатування розподілу фінансів і масштабної реформи щодо музеїв, щодо бібліотек, щодо кіносфери. Чому? Тому що ми за залишковим принципом фінансували ці сфери, ми нічого не зробили ні в інформаційній, ні в культурній складовій щодо областей, які межують із Російською Федерацією. Якщо ви подивитеся як Англія витрачає бюджети на культуру, то ви побачите, що у маленьких селищах, у маленьких містечках є фестивалі британської культури. І таким чином регіони, які перебувають в культурному занепаді, розвиваються. Дуже гарна ініціатива є в Угорщині, коли із проблемних регіонів, попри моє негативне ставлення до їх президента, до його проросійськості, я бачу як музеї National Gallery. У Будапешт приїжджає молодь із культурно нещасливих регіонів, і держава безкоштовно фінансує вікенд для молоді, яка бачить угорську культуру, цінує її, дізнається щось нове і потім вже повертається до себе додому із новими знаннями та цінностями своєї культури. От так треба провести масштабне залучення регіонів країни (Південь, Схід, Захід, Закарпаття) до української культури поглиблено, і на них витрачати більше коштів.

Крім того, я думаю, що треба продовжити справу, яку розпочав уряд Гройсмана і яку підтримував Пилип Іллєнко на посаді голови Держкіно, яка стосується фінансування кіно у широкому обсязі. Кіно за останні роки розвинулося тільки через це. Приватні кошти, які б витрачалися на українське кіно, наразі залишаються мінімальними. Але те, що сталося за останні роки, переконало продюсерів вкладати гроші у кіно й отримувати від цього заробіток. Подивіться на каси українських фільмів, які мільйони зробили минулого року.

Ну й останнє, чого б я хотіла від Олександра Ткаченка, так це чіткого позиціювання для українців, власних цінностей, ідеологій і світосприйняття. Мені здається, що культура – це якраз та сфера, яка може дати це сприйняття у різних видах, різних атракціонах, які можна робити. Колись я була на Днях бельгійського кіно, і посол Бельгії в Україні сказав класну фразу про те, що у нас весь час у бюджеті, який ми переглядаємо у стінах парламенту, додаються кошти на дві сфери, на які ми ніколи не шкодуємо. Перша сфера –це культура, друга сфера – це освіта. От мені би дуже хотілося, щоб Міністерство культури не було залишковим механізмом розподілу коштів у країні, а було у пріоритеті. Цього бажаю і Олександру Ткаченку. Успіхів!

Дмитро Суханов

Загалом до призначення Ткаченка на посаду міністра культури ставлюся непогано. Немає нічого гіршого, ніж міністерство без міністра. Сіквестр бюджету, коли міністерство нікому було захищати у Кабінеті міністрів, дуже добре це показав.

В ідеальному світі та моєму особистому розумінні, міністерство культури має очолити людина з культурної еліти. А це не зовсім сектор розважальної частини культурного бізнесу. Бо не все те культура, за що люди платять і на чому можна заробляти. Думаю, було б добре, якби це була людина, яку б вибрала сама культурна спільнота країни. Після Богдана Ступки, важко назвати більш відповідного кандидата. І такий візіонер повинен бути оточений ефективними менеджерами. Але за світоглядом і розумінням, як працює держава сьогодні та як має змінюватись і розвиватися, я, мабуть, не бачу на горизонті більш відповідну людину, ніж Ірма Вітовська. Інше питання, чи хоче вона сама бути у цій ролі.

Будь-який новий міністр, не тільки пан Ткаченко, на мою думку, повинен почати зі спілкуванням з індустрією культури та культурною спільнотою, та презентації своєї стратегії розвитку за напрямками, щоб отримати підтримку і зворотний зв’язок не тільки від депутатів. Якщо буде можливість діалогу, буде хороша й зрозуміла стратегія – то буде й підтримка.

Сергій Томіленко

На відміну від пана Бородянського, нині «Слуга народу» висунула від себе на посаду міністра «важковика». Тобто, реально фігуру, яка має авторитет і на нинішній Банковій, і серед парламентської більшості. Тому Олександр Ткаченко буде міністром, з яким прем’єр-міністр змушений буде рахуватися. Є надія, що культура та інформаційна політика не лишатимуться аутсайдерами серед урядових пріоритетів, як до сьогодні.

Ідеального міністра культури мають визначати експерти саме зі сфери культури та креативних індустрій. А от в частині інформаційної політики ідеальним була би людина, яка б у коридорах влади працювала адвокатом ЗМІ та журналістів. На жаль, практика показує, що вихідці з медіа у парламенті або в Уряді часто забувають про інтереси своїх колег по цеху і вигадують способи політичного контролю над журналістами. Або дбають про піар політичних сил чи влади, але ніяк про допомогу журналістам та медіа.

Головне побажання Олександру Ткаченку на його посаді – не стати «Ворогом преси». Нинішній пріоритет теж очевидний – реалізація урядової політики на підтримку українських медіа, які страждають від економічної кризи, спричиненої коронавірусом та карантином. На паузу поставити законопроект про посилення регулювання (проект «Про медіа»), а від проекту закону пана Бородянського «Про дезінформацію» відмовитися взагалі.

Свобода слова, безпека журналістів та створення умов для економічної незалежності ЗМІ – тільки реальний прогрес у цих сферах принесе визнання новому Міністру серед журналістів.

Валерій Калниш

Це рішення повинно було бути прийняте, бо виглядало таким чином, що чи то це міністерство взагалі нікому не потрібне, чи то культура не потрібна (я впевнений, що саме так і є). Тож треба виходити з того, що міністр повинен був бути призначений. Якщо говорити стосовно безпосередньо Олександра Ткаченка, то тут декілька міркувань. Міністр, перш за все, організатор та менеджер. У митців, все ж таки, інша організація, вони більше про творчість, ніж про бюджети. По цьому критерію Ткаченко, нібито, проходить. З іншого боку мене насторожують скандали з кіностудіями в яких він фігурує. Я пам’ятаю фільми Одеської кіностудії в радянські часи, зараз, згідно сайту кіностудії, останній фільм – «Червоний» — вийшов три роки тому. Для мене людина яка не може визначитися і хитається між реформою медіа, бажанням керувати Києвом та міністерством культури, визиває підозру. Бо якщо ти нібито майстер на всі руки, то це обман.

Хто міг би бути ідеальним міністром культури? По персоналіям я не готовий відповідати. Продовжуючи тезу про «організатора та менеджера» зауважу — Ткаченко не Фурцева, і має не тільки менеджерський хист, але й знайомий з тим, чим живе українська культура. Але простого розуміння замало. Тож, «ідеальний» міністр той, хто сформує розумну, фахову команду. Ви навіть не уявляєте, наскільки слабка в державі посада міністра, хоча міністр це «звучит гордо». Ось тут – на рівні заступників – «ідеальний» міністр призначав би, за профілями, соціально активних митців, людей, які знають культуру більше та глибше, можуть достукатися до своїх колег, готові захищати цехові інтереси.

Культура у нас, як і більшість інших сфер, живе за волонтерським принципом. Виживає за рахунок ідеалістів, які з одного боку «живуть» справою, з іншого більше нічого не вміють і тому намагаються максимально реалізуватися у обраній сфері життя. Тому в мене очікування не дуже великі. Очікую, що він не буде красти (дивне побажання як для одного з найбідніших українських міністерств, але для мене той, хто краде в найбідніших, викликає найбільші негативні емоції, це називається «крысятничать»); що буде зніматися українське кіно (тут як з коронавірусом – більше тестів, точніше результат); креативні індустрії будуть жити не самі по собі, а мати державну підтримку, аби згодом справа одиниць стала загальним смаком; що буде підтримано не тільки «культура міст», але й культура сіл. Проблем до біса: бібліотеки та музеї, їх державне фінансування… Книги, мова, вибачте, навіть цирк. Головне – знайти баланс між тим, що треба розвивати і тим, що треба зберегти.

Ярослав Лодигін

Усі представники культурної сфери чекали на призначення профільного міністра, адже культура в Україні доволі сильно залежить від взаємодії з державою. Тому радий, що у міністерства нарешті з’явився очільник. Це означає появу шансу на подальше піднесення, яке спостерігалося в українській культурі останніми роками. Але наслідки турбулентності (яка все ще триває) в нашій сфері дуже загрозливі, і будь-якому міністрові буде важко. Тож зичу Олександру Ткаченку успіхів, терпіння й відданості присязі.

Ідеальних міністрів не буває, але в уяві постає образ людини абсолютно глобалізованої, яка знається на українській історії та історії української культури, є споживачем і критиком сучасної культури, знає принаймні англійську (та українську бездоганно), людина з візією і відкрита до діалогу. В ідеального міністра має бути сильна команда, професійні зами та карт-бланш від вищого керівництва.

Оскільки новому міністрові не чужі деякі культурні процеси у нашій країні, чекаю від нього вміння вибудувати дистанцію до своїх колишніх інтересів, пов’язаних із культурою. Я знаю пана Ткаченка як людину, яка розуміє ідею суспільного мовлення, і знавця медіабізнесу, тому сподіваюся на конструктивну співпрацю. Не сумніваюся, що міністр знає точний бюджет конкурентоспроможного телебачення й стане адвокатом нормального (законного) фінансування суспільного мовника, аби той отримав шанс стати рейтинговим навіть на телебаченні (бо з радіо й цифровими платформами — як дещо дешевими технологіями — у нашої команди справи йдуть напрочуд добре). Але, передусім, на цій посаді я чекаю від нового міністра кроків до стабілізації ділових і бюрократичних процесів, адже жити й творити в безладі складно.

Діана Дуцик

Очевидно, має пройти час, щоб робити висновки, яким міністром буде Олександр Ткаченко. Мені не дуже подобається та ситуація, яка зараз складається у культурі. Останнім часом іде певне згортання напрацювань попередніх років, насамперед через скорочення фінансування, звісно. Тому я б дуже хотіла, щоб держава знову повернулася обличчям до культури (це стосується і розвитку українського кіно, і розвитку видавництва, і багатьох інших питань). Олександр Ткаченко задекларував ті ідеї, які лише можна вітати, зокрема запуск роботи нових державних агентств у сфері культури, розблокування фінансування культурної сфери з державного бюджету, а також ухвалення законопроєкту №3377 про підтримку культури та креативних індустрій. Чи зможе він це втілити, побачимо.

Окремо кілька слів про питання медіа та інформаційної політики, оскільки це теж у його віданні. Дуже сподіваюся, що держава не згортатиме реформу «Суспільного» і мовник отримає належне фінансування. Також я сподіваюся, що держава буде продовжувати відстоювати свої позиції в інформаційному полі, насамперед захищаючи його від російської інформаційної агресії. Але є й певні критичні моменти, про які я б хотіла сказати: Олександр Ткаченко вийшов із великого медіабізнесу і не втратив з ним зв’язок. Чи вдасться йому уникнути конфлікту інтересів? Дуже б хотілося. Чи вдасться йому бути передусім державним чиновником, який відстоює інтереси України та суспільства, а не тих чи інших великих бізнес-груп з великим медійним впливом? Теж дуже б хотілося, щоб вдалося.

Александр Ткаченко Минкульт