Наразі Держкіно проводить другий етап 13-го пітчингу кінопроєктів. «Телекритика» обрала шість короткометражних фільмів, які наразі беруть участь у конкурсі та вже оприлюднили свої тизери. Режисери та продюсери фільмів поділилися, як виникла ідея проєктів, про що вони розповідають та як їх будуть просувати.
«Джордан’96» (робоча назва «Ботіночки»)
режисерка: Катерина Лесик
продюсери: Анна Соболевська та Володимир Яценко (ForeFilms)
Катерина Лесик, режисерка:
«Нещодавно мама розповіла мені історію, яка сталася з нею та батьком у 1996 році, за кілька тижнів до мого народження. Вона мене вразила та повністю змінила моє уявлення про батька. До цього я вважала, що він працював архітектором, але виявилося, що у 90-х він був рекетиром. Так з’явився сценарій до фільму «Джордан’96″.
Ця історія про людей і про власну правду кожного з них. Про порушені кордони та тісні рамки, у яких знаходились люди у 90-х, а також про наслідки до яких призводять їх вчинки.
Для мене важливо відзняти цей фільм, бо це одна з небагатьох згадок та історій, пов’язаних з моїм батьком. Вже багато років як ми втратили одне одного, а я і досі не можу зрозуміти, чому він вів такий спосіб життя. Я маю надію, що він зможе побачити мій фільм і, можливо, це його спонукає до діалогу».
Анна Соболевська, продюсерка:
«Зараз наше суспільство почало рефлексувати травми “буремних 90-х”. Наш фільм показує як недорого коштувало життя у ті роки, як люди жили одним днем і в цей один день встигали кохати, ненавидіти та втрачати останні людські риси. Історія зацікавила нас як продюсерів сміливою та лаконічною формою. А також цікавим рішенням розповіді — реверсійним методом викладу. Цей прийом використовувався у фільмах режисерів Алехандро Іньярріту “21 грам” і Крістофера Нолана “Memento”».
У фільму Каті великий потенціал, тому і плани відповідні. Ми хочемо податися у Канни, а потім взяти участь у найбільших фестивалях короткометражних фільмів, таких як Палм Спрінгз, Клермон-Ферран, Оберхаузен та інших. Клермон-Ферран нас також цікавить як один з найбільших у світі кіноринків короткометражних фільмів. Плануємо туди податися з «Джордан’96».
«Homo-DEUS. Людина-Божественна»
режисерка: Юля Дегліна
продюсерка: Поліна Герман
ТОВ «АП ЮЕЙ СТУДІО»
Юля Дегліна, режисерка:
«Я йшла до фільму HOMO DEUS десять років. Коли мені було 18, я почала питати себе, чим хочу займатися? Шукати справу, якій захочу присвятити життя. На пошук цієї справи в мене пішло 5 років, ще 5 років я вчилася. Точніше, мене вчило життя. Думаю, що режисурі не можна навчитися лише сидячи в аудиторії, читаючи книжки або дивлячись фільми, треба жити. Те, що ти проживаєш, перетворюється на історію. У якийсь момент у тобі народжується фільм. Фільм Homo Deus вже готовий, залишилось тільки відзняти його.
«Homo Deus. Людина божественна» — це фільм про покоління, народжене у 2000-х, про людей, які будують нову реальність, які відчувають світ інакше. Вони вчаться людяності та співчуттю, вони знаходяться у постійному неспокої від нестачі сенсу та незрозумілості навколишнього світу, вони потребують любові. Події фільму охоплюють добу з життя Улі, Назара та Іллі — від світанку до світанку. Познайомившись на рейві кілька годин тому, Уля та Назар залазять на дах, щоб зайнятися сексом, і помічають людину, що от-от стрибне вниз. Вони рятують хлопця — Іллю, який знаходиться під дією психотропного наркотику. Уля наполягає не лишати Іллю у такому стані, Назар вимушено погоджується. Вони проводять добу разом і, опікуючи хлопця, пізнають одне одного…
Головною проблематикою фільму є самотність, незрозумілість навколишнього хаотичного світу, страх проявляти потребу у любові. Наркотики та випадковий секс виступають знеболювальним від нестачі любові та сенсу».
Поліна Герман, продюсерка:
«Коли Юля Дегліна дала мені прочитати сценарій «Homo Deus. Людина Божественна», я відразу відчула соціальну складову та проблематику, яка закладена в основі цієї історії. Юля як сценарист дуже тонко показує нам самотність молодих людей та проблеми автентичності.
Наші герої розв’язували свої проблеми за допомогою сексу, алкоголю та наркотиків, а після дружнього спілкування, підтримки та турботи один про одного, вони стають дорослішими, усвідомленішими та розуміють відповідальність за почуття, переживання близької тобі людини.
Ця історія однієї доби про те, як випадкова зустріч змінила їх емоційно: кожного по-своєму.
Я мама підлітка, хоч і молодшого за наших героїв, розумію, що неприйняття себе та нестача уваги, дружніх стосунків у реальному житті може призвести до крайнощів, або використання таких інструментів як вживання наркотиків, алкоголю або одноразового сексу. Цей фільм показує, як герої почали спілкуватися та дізнаватися про себе самих і про один одного нове. Вони відкривають у собі нові спектри почуттів, відчувають, що це взаємно та відкривають у собі нові грані. Ця доба для них стає значущою, бо герої перейшли до іншого левелу відносин. Вважаю, що фільм «Homo Deus. Людина Божественна» підніме завісу сучасного спілкування між підлітками та продемонструє, як дружнє спілкування та підтримка змінюють людину.
Нам здається, що картина має потужний потенціал для участі у фестивалях. Короткометражні фільми нашої Up Ua Studio, які я раніше продюсувала, вже мають успішну фестивальну історію. Фільм Марії Пономарьовой «Батьківський день» виграв на Silk Road International Film Festival та брав участь у десятку різних міжнародних фестивалів. «В радості, і тільки в радості» Марини Рощиної отримав призи за найкращий короткометражний фільм Національного конкурсу на Одеському кінофестивалі (2018) та на «Молодості» (2019). Коли фільм буде готовий, ми також плануємо організувати покази фільму у школах та коледжах, будемо обговорювати фільм та обставини, показані у ньому, з режисерами, психологами, можливо, будемо запрошувати на ці зустрічі людей, які працюють над тим, щоб подолали залежність, депресію тощо».
«Куди летить камінець?»
режисер: Юра Катинський
продюсерка: Катя Савицька
Юра Катинский, режиссер:
«Якось я випив чотири чашки кави й у метро придумав фабулу цього фільму. Окремі ситуації були вигадані, деякі підглянуті у когось, але більша частина — із власного життя. Усю подальшу сценарну роботу взяла на себе Гаяне Джагінян. Вийшло досить цікаво, адже ми з нею суперрізні.
Аня має провести новорічне свято, аби заробити на бойлер. Проте весь план руйнує її головна проблема: Аня не вміє самостійно вести своє життя. Цей фільм про емоційне дорослішання.
Як на мене, ця тема є досить співзвучною з переживаннями багатьох людей 20-30 років, і з моїми зокрема. Тож думаю, що фільм точно знайде широкий відгук у молодої аудиторії».
Катя Савицька, продюсерка:
«Ми вже кілька років тісно працюємо з Юрою, у нас багато спільних проєктів. Тому, коли Юра запропонував сценарій короткометражного фільму, я не могла відмовитися. Прочитавши сценарій, у своєму рішенні я не засумнівалася. Ця оригінальна історія відгукнеться глибоко всередині у багатьох, її обов’язково слід розповісти!
Наш фільм для широкої фестивальної аудиторії, зокрема для молоді 20-30 років. Віримо, що готовий фільм з великим успіхом візьмуть на українських і закордонних кінофестивалях. І, звичайно, подальша співпраця з VOD-платформами — як хороше завершення фестивальної історії фільму».
«11»
режисер: Павло Макарченко
продюсер: Володимир Григораш
Павло Макарченко, режиссер:
«Ідея фільму прийшла до мене на трасі Одеса-Київ. Мені спало на думку написати сценарій про двох людей, яких доля звела в одному замкнутому просторі, і між ними лежить пістолет. Я занотував цей сетап і поклав його, як то кажуть, у стіл. Згодом зацікавився проблемою ПТСР серед військових. Світ неідеальний, і у кожного своя роль у ньому — хтось захищає країну, підставляючись під кулі, як головний герой фільму Іван, а хтось працює над розв’язанням власних проблем і над власним успіхом. Цей дисонанс змусив мене повернутися до ідеї. Я почав писати, і вже за тиждень був готовий перший драфт.
Наш фільм про зіткнення двох різних людських доль. У вагоні поїзда зустрічаються колишній військовий Іван, який знаходиться на межі самогубства, і успішний бізнес-тренер Влад, який не зупиняється ні перед чим у досягненні своїх цілей. Між героями одразу виникає конфліктна ситуація: Іван сів не на своє місце і не хоче пересідати. У ході розмов і суперечок, Влад діагностує в Івана посттравматичний стресовий розлад. Відчувши небезпеку, Влад намагається завести довірчі відносини з Іваном. І це йому вдається. Військовий, який втратив почуття людського тепла та спілкування, розчулюється. Іван, бувши вдячним за допомогу, розповідає, що отримав замовлення на вбивство Влада, і кладе на стіл пістолет. Опинившись у складній ситуації, Владу не тільки потрібно розраховувати на своє володіння словом, а й докласти усіх зусиль, щоб залишитись живим. Наш фільм має відкритий фінал, тому що питання ПТСР серед військових ще не вирішено у нашому суспільстві».
Володимир Григораш, продюсер:
«Цей фільм є загостренням питання: а що нам робити з посттравматичним синдромом наших військових у мирних реаліях? Наша історія дає можливість співчувати двом героям одночасно. Замкнений простір не дає змоги втекти від проблеми, а гумор допоможе розслабитись і подивитись на неї з іншого боку. Наприкінці фільму жоден глядач не отримає правильної відповіді, ніхто не матиме рацію, кожен вийде із залу зі своєю думкою. І це нас надихає! Ця тема в умовах сучасних геополітичних відносин між країнами, які воюють. Наслідок цього — повернення психологічно травмованих людей — є неабиякою болісною проблемою у світі. Тому, ми вважаємо, нашу історію універсальною і зрозумілою для міжнародного загалу.
Плануємо прем’єру на одному із фестивалів класу А, і вважаємо, що у нас є непогані шанси на перемогу, оскільки ця історія є актуальною, мінімалістичною, цікавою, камерною та з хронометражем до 15 хвилин. Зі свого боку ми плануємо брати участь у різних кіноринках короткометражних фільмів, де будемо шукати іноземних дистриб’юторів коротких метрів».
«Бог простить»
режисер: Хачатрян Оганес
продюсерка: Людмила Пічугіна
Оганнес Хачатрян, режисер:
«Дуже давно думав зробити фільм, де чужі один одному люди або навіть вороги, можуть стати потрібними тут і зараз, у цю секунду. Питання життя та смерті.
Історія про священника, який піддався емоціям і здійснив вчинок, який може зробити звичайна людина, адже непов’язана певним кодексом. Втім, герой усвідомлює свою провину, шукає спокути, тож стає капеланом і вирушає на схід.
Завжди цікаво розібратись у глибинах душі людини, яка бореться сама з собою. Тема, де відповіді не потрібні, де є багато питань, і герой, який шукає правду, а значить, і самого себе. Мені це цікаво. Сподіваюся, що зацікавить і глядачів, і фахівців».
Людмила Пічугіна, продюсерка:
«Я багато робіт зробила про війну на Донбасі, як ігрових, так і документальних. Коли Оганнес надіслав мені синопсис, я відразу зрозуміла, що хочу відзняти такий фільм. Цей сценарій відрізнявся від усіх інших про наш збройний конфлікт, які я читала, та інших проєктів, над якими працювала. Хоча помилково думати, що цей проєкт саме про війну. Ні, він про людей. Війна — це пропоновані обставини, завдяки яким ми можемо підняти питання: моралі, гідності та вибору.
Прем’єра стрічки відбудеться у 2021 році на конкурсі короткометражних фільмів ім. Кіри Муратової в Одесі, де сценарій картини посів друге місце і ми отримали частину фінансування. Також, окрім участі у міжнародних та українських кінофестивалях, ми хочемо реалізувати навколо фільму кілька спецпроєктів. Один з них точно буде присвячений суспільно важливій темі замінування території Донбасу. Ми входимо у десятку світових лідерів антирейтингу (за підрахунками неурядових міжнародних організацій) як за розміром замінованої території, так і за кількістю жертв. Втім, говорять про це досить мало».
«Водний світ»
режисерка: Олена Подолянко
продюсер: Віктор Шевченко
Олена Подолянко, режисерка:
«Ідея фільму виникала поступово. У мене є подруга, з якою ми були дуже близькі в один період життя і з якою разом пережили дуже багато. У нас траплялось стільки різних пригод, ситуацій і розмов, що часто я думала: «який гарний був би кадр» чи «який смішний діалог». Багато фрагментів з наших буднів я знімала на відео чи записувала. Так поступово і викристалізувалась ідея для фільму — просте життя двох дуже близьких подруг. Уже потім, під час роботи над сценарієм, додались інші сюжетні лінії та персонажі.
Перш за все це історія про жіночу дружбу. Крім неї, у фільмі ми торкаємось теми дорослішання. Також хочемо підняти непросту тему насилля у сім’ї.
Мені здається найбільш щиро виходить говорити про те, що ти пережив на власному досвіді або принаймні про те, що тебе справді дуже цікавить. Як режисерку мене цікавлять тонкощі відносин між людьми, неважливо любов це, дружба чи сімейні стосунки. Тому тема вибрала мене сама — це те, що я переживала особисто, те, що я відчувала і власне те, про що й хочеться розповісти».
Віктор Шевченко, продюсер:
«Привернув увагу скоріш не конкретний проєкт, а режисерка. Ми з Оленою співпрацювали у декількох фільмах, і я розумію її потенціал. Коли Олена запропонувала співпрацю, я погодився без вагань. А тема дорослішання, навіть у дорослому віці, стосується мене безпосередньо, як і більшості людей, на мою думку.
Щодо просування проекту — це фестивалі, хочемо спробувати свої сили на «Берлінале» у програмі Generation 14plus, також у фестивалі у Клермон-Феррані, Оберхаузені та інших містах. В Україні сподіваємось потрапити в альманахи короткого метру («Українська нова хвиля», СУК)».
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
