Сьогоднішні герої матеріалу — команда «Сніданку з 1+1». У рамках спецпроєкту публікуємо інтерв’ю: Антона Степюка, Наталки Щуки, Марини Голоти та Олександра Чередниченка.
Антон Степюк, шеф-редактор «Сніданку з 1+1», керівник проєкту «ЖВЛ» про спадковість професіоналізму, успіх «плюсівського» ранкового шоу та секрети зірок.
«Сніданок з 1+1» — найпопулярніше ранкове шоу країни насамперед завдяки команді. У нас немає незацікавлених людей чи випадкових перехожих. А ще нам важливо, чого хоче людина, що їй цікаво робити. І ми даємо цю можливість, якщо її ідеї відповідають очікуванням цільової аудиторії, формату і духу проєкту.
Друга причина – це постійний контакт з глядачем. Ми намагаємося оперативно реагувати на всі запити й давати зворотний зв’язок. Від «привітайте з днем народження» до «розберіться з несправедливістю». У нас на кнопці оперативного реагування сидить спеціальна людина, яка не дає згоду на оприлюднення свого прізвища, але, повірте мені, без цієї людини не було б ані особливого зв’язку з глядачами, ані високих рейтингів, ані шаленої дружньої атмосфери у команді.
І третє – це ведучі проєкту: Руслан, Люда, Єгор, Неля, Саша і Валя. Усі вони вже легендарні розкручені телевізійні персонажі. Жарт?! Руслан Сенічкін вже десять років незмінно веде «Сніданок»! Але, водночас, наші ведучі не мають зіркової хвороби, вони – домашні, свої. Мій знайомий сказав якось, що коли він вдома вмикає «Сніданок», то відчуває, що ведучі ніби ходять його хатою у домашніх капцях.
Щодо команди проєкту «Життя відомих людей» (ЖВЛ), то ці люди «собаку з’їли» на зіркових новинах. Деякі успішно робили це на інших телеканалах, дехто природно відчував до цього хист, але не мав достатнього досвіду. Я радий, що всі вони зібралися під дахом «1+1» і видали вже три сезони унікального контенту. Те, що за пів року «ЖВЛ» стало лідером у своєму слоті – це їхнє досягнення. Ми зібрали понад 360 ексклюзивних історій, відзнявши при цьому 180 програм. І це лише початок!
Про ексклюзиви складно домовлятися. З кимось ми у переговорах вже понад рік. Часом опускаються руки, бракує аргументів. Але у нас є принцип: ми не виходимо з переговорів, допоки є надія на позитивний результат. Це для мене тест на професійну придатність. Або ти переконуєш і домагаєшся ексклюзиву, або ти такий, як інші. Ми не хочемо бути, як інші.
Тому я неймовірно вдячний тим знаменитостям, які не просто погодилися на інтерв’ю, а, розуміючи формат, відкрили нам свої таємниці. Історії Олени Кравець, Тіни Кароль, Мирослави Гонгадзе, Іріши Блохіної, Каті Кухар я й дотепер можу переглядати по декілька разів. Бо це не про «поплакати в жилетку». Їхня сміливість відкритися всій країні, відверто розповісти про втрати, біль і невдачі, які вони пережили, – все це надихає людей з іншого боку екрану. Надихає говорити вголос про свої проблеми й не здаватися.
На «1+1» у мене круті колеги й найкращі друзі, на «1+1» я багато разів перемагав і зростав професійно. «1+1» для мене – це не просто частина життя, це і є життя. Нещодавно порахував, що працюю на каналі вже 11 років. Виходить, що за шкільними мірками, я випускник.
Наталка Щука, спеціальна кореспондентка проєктів, про незабутні та екстремальні відрядження, написану книжку про мандрівки та унікальні місця України для відпочинку.
За 6 років мандрівок для рубрики «Мій путівник» у «Сніданку з 1+1» країн та міст було так багато, що я навіть не пам’ятаю свою першу робочу подорож. Ба більше, часом, я навіть плутаю, де що відбувалося (сміється). Певні об’єкти, люди, країни та міста у мене так тісно переплелися у купі, що доводиться згадувати й складати все у пазли. Але я точно не забуваю найяскравіші відрядження. Коли довелося їсти на камеру хробаків у Таїланді чи терміново евакуйовуватися. Останнє відрядження якраз було перед закриттям кордонів через COVID-19. Тому ми ледве встигли замінити квитки й повернутися у день закриття кордонів. Ніколи не забуду відрядження, коли їла твердий, як камінь, французький багет, сидячи біля Ейфелевої вежі, із салом, привезеним з Києва. Як загубилися мої валізи, й повернули мені їх лише наприкінці відрядження.
Була ще одна смішна історія, пов’язана з багажем. Я чомусь вирішила покласти ключі від своєї квартири у багаж, а не у ручну поклажу. Вже в Києві виявилося, що валіза не прилетіла. Довелося ночувати в офісі два дні, поки валіза знайшлась.
Не забуду, як у Чорногорії мокли під дощами кілька днів постіль, але знімали. Тепер я точно знаю, що для фільмування не існує поганої погоди, існують тільки погане взуття та одяг. Можу читати лекції на тему «Як зібрати валізу за 5 хвилин на будь-яку погоду і не брати нічого зайвого». Не забуду, як гладила алігатора і королівську кобру в Азії… А коли знімали на острові Занзібар, Танзанія, у моїй валізі поселилась величезна сколопендра. Коли відкрила її й побачила те страхіття – думала, що помру від переляку. Тепер знайомі, друзі чи просто мої підписники постійно звертаються за порадами – що робити, куди піти, де відпочивати, який одяг брати, якщо збираються у ту чи іншу країну. Часто пишу про це на своїй сторінці в Instagram.
Я завжди кажу, що велосипед з круглими колесами вже давно вигадали, а все решта – це намагання переробити його на квадратний. Я думаю, що наша рубрика «Мій путівник» – це класний, якісний велосипед з круглими колесами. Він може трансформуватися у шосейний, ретро, міський, спортивний – будь-який велосипед. І ще одна особливість нашого транспорту – його драйвери. Ті люди, які ним керують і роблять це завжди стабільно вправно на будь-якій дорозі. «Мій путівник» робить кілька журналістів. Усі вони особистості – хтось серйозний, хтось дуже смішний – але всі неповторні й дуже хороші професіонали.
Я написала книгу про цікаві маршрути Україною, але, на жаль, поки так і не вдалося її видати. Сподіваюсь, разом з рідним каналом ми таки зробимо це. А поки кількома улюбленими локаціями з книги поділюся з вами. Скажу відверто, я люблю місця, де немає людей і де обмаль туристів, тиша і спокій. Обожнюю дайвінг через можливість розслабитися і відчути невагомість. Але більшість все ж таки надає перевагу іншому відпочинку. Тому скажу так: якщо море, то це однозначно Херсонська область з жахливими дорогами, але неповторною природою. Тут треба побувати на островах Джарилгач та Бірючий, побачити Рожеві озера і зробити приголомшливі фотки для Instagram (як без цього) та поїхати на сафарі в Асканії Новій. Цього року я відкрила для себе знову Миколаївську область – побачила фантастичне Родонове озеро. Там організували атмосферний табір з тіпі – це традиційне житло індіанців. Фішка нова, і про неї поки мало хто знає. Центр і моє ще одне відкриття – Вінниччина. Я просто шокована від краси й дуже особливої магії села Буша. Рідко повертаюся двічі в одне місце, але сюди прямо таки тягне. Якщо говоримо про західний регіон, то це однозначно Заліщики Тернопільської області, Колочава Закарпатська, Косів, Іза та Верховина.
Я люблю, коли складно. Я люблю, коли страшно і коли треба бороти страхи. Я люблю важкі відрядження у дуже далекі від цивілізації країни. Мені подобається, коли ти не можеш усвідомити – як це? Як так люди живуть. Мені подобаються контрасти. Але якщо ви запитаєте, де я мрію побувати – то це якраз буде більш-менш стандарт. З дитинства я мрію побувати в Америці. На жаль, досі не вийшло. Це мрія життя. Мрію побачити полярне сяйво, китів і поплавати з акулами, мрію про дайвінг у льодяних печерах Ісландії, мрію побачити Санту і покататися на оленях.
У світі, де принца Бахрейна охороняє трансформер, а люди почали літати, складно щось прогнозувати. Але є підозра, що канал і «Сніданок з 1+1», як і раніше, залишаться кращими на українському ринку. І коли Ілон Маск побудує станцію на Марсі, «Плюси» стануть першим і єдиним міжгалактичним каналом. Щиро бажаю.
Марина Голота, кореспондентка проєктів, про перше знакове фільмування, унікальність «Сніданку з 1+1» та здійснення мрій.
Моє перше фільмування відбулося 10 років тому для ранкового шоу «Сніданок з 1+1». Керівниця проєкту Юлія Жмакіна довірила мені вести рубрику «Затишок». Треба було показувати оселі, у яких самі господарі вигадали інтер’єр, а їхню роботу мав оцінити професійний дизайнер і дати поради. Героями були звичайні та відомі люди, і в перший же день я потрапила до квартири телеведучої, а тоді вже політикині, Ольги Герасим’юк. До цього я працювала журналістом у новинах, тому почувалася трішки ніяково у неінформаційному жанрі. Але, здається, Ольга мене навіть якось підтримала.
Тоді на «Сніданку» працював дуже маленький штат. І часто один журналіст робив кілька сюжетів чи рубрик одночасно, сам шукав для них героїв і навіть запрошував гостей до студії. Так ми заповнювали великий ефір ранкового шоу. Поступово наша команда збільшувалася, але щоразу ускладнювалися завдання та виклики, які брав на себе проєкт. Наприклад, саме у «Сніданку» першими на телебаченні почали залучати героїв та експертів у прямий ефір скайпом, спілкуватися з телеглядачами через соцмережі, проводити благодійні телемарафони на підтримку літніх людей або тяжкохворих дітей, прилаштовувати до сімей тварин із притулків і багато іншого.
Частині команди ранкового шоу доводиться регулярно прокидатися дуже рано – близько 4-ої. Але, на щастя для мене, не всім (усміхається). Навпаки, я частіше затримуюся на каналі майже до ночі – стільки у нас тривають монтажі сюжетів. Ми часто працюємо над проєктом у вихідні та святкові дні. Ненормований графік – те, до чого мають бути готові всі журналісти. А найцікавіше в роботі те, що я щодня дізнаюся щось нове, знайомлюся з цікавими людьми, вчуся, дивуюся та надихаюся їхніми історіями.
Фільмувань, які я пригадую з теплом, дуже багато. Ось, днями, знімала подружжя, яке 14 років мріяло про дитину і недавно удочерило дівчинку. Вони були такими щасливими, що й мене надовго підзарядили своїм щастям.
А якось знімала юну дівчину, яка поборола рак. Я зробила про неї сюжет, щоб надихнути інших хворих. Але сама дівчина довго не йшла з голови, бо після тривалого лікування була дуже виснаженою емоційно. Оскільки моя героїня мріяла стати журналістом, я розповіла про це Юлі Жмакіній – і за кілька днів дівчинку запросили на безкоштовне навчання до нашої Вищої Школи Media & Production. Тоді я ще більше полюбила свою роботу.
Часто знімаю дуже відомих артистів та спортсменів, але з певною теплотою чи навіть гордістю згадую недавнє інтерв’ю з вдовою Георгія Гонгадзе Мирославою. Це було скайпом: вона у Вашингтоні, я у Києві. Але попри таку відстань, у нас вийшла дуже відверта і душевна розмова.
«1+1» був найпопулярнішим телеканалом ще з мого дитинства. Тут працюють суперпрофесіонали, й колись я навіть мріяти боялася бути поряд із ними.
Мені здається, що секрет успіху телеканалу у тому, що тут не бояться експериментувати – відкривають нові жанри та формати, руйнують стереотипи та підіймають складні теми, які зазвичай не на користь телевізійним рейтингам – як от сюжети про тяжкохворих дітей, які потребують допомоги.
Під час роботи я завжди дуже боюся зробити помилку, бо знаю, що глядачі нам довіряють. А цю довіру тут завойовували роками.
Важко уявити, що буде далі, адже технології стрімко розвиваються, а карантин ще більше це пришвидшує. Можливо, телебачення стане ще інтерактивнішим. Сюжети про себе створюватимуть самі герої, а ведучим та випусковій групі, щоб видати прямий ефір, необов’язково буде з’являтися у стінах каналу.
Буде точно щось таке, що зараз здається фантастичним. Принаймні, я б дуже хотіла на це подивитися (усміхається).
Олександр Чередниченко, кореспондент «Сніданку з 1+1», про важливість зворотного зв’язку від глядачів, емоційні сюжети та життя сніданківців.
Моє знайомство з «Плюсами» трапилось майже 10 років тому. Спершу я практикувався, а вже згодом долучився до команди «Сніданку з 1+1». За цей час колектив став для мене справжньою родиною. Тут є друзі, з якими ми товаришуємо 5-7 років, тож я вдячний «1+1», що звів мене з цими неймовірними людьми.
«Сніданок з 1+1» – наша величезна гордість. Це однозначно найкраще ранкове шоу країни, яке не боїться експериментувати, щоразу вражати глядача та пропонувати щось нове. Ми створюємо контент не заради контенту, а для того, аби бути близькими з глядачем, бачити та відчувати його реакцію.
Тому, наприклад, під час прямих ефірів ми завжди показуємо, як з нами можна зв’язатися – через пошту, Facebook, Instagram тощо. Для нас важливо, аби люди писали, зверталися зі своїми історіями, коментували події та були залучені у сніданківське життя. Певною мірою, глядачі – теж наші колеги, адже вони генерують контент і створюють теми, які ми висвітлюємо. Такий підхід ми започаткували першими, й відтоді бути на зв’язку з глядачем – наш обов’язок.
Ми не дозволяємо собі ігнорувати аудиторію, тому «Сніданок» у першу чергу відрізняється від інших програм прямим зв’язком з нею. Наші ведучі відіграють у цьому величезну роль – вони прості, наближені до народу і не приховують власних емоцій. За ними цікаво спостерігати й завдяки цьому глядач ототожнює себе з ними.
Як і інші телевізійні проєкти, «Сніданок з 1+1» постійно оновлюється, з’являються нові рубрики та теми. Проте ми робимо це по-особливому, аби глядач відчував свою присутність та важливість. Наприклад, якщо це кулінарні рубрики – то людина повинна відчувати, що разом з нею на кухні готує Сенічкін; якщо ми розповідаємо про ціни – то робимо це так, аби людина зрозуміла, де можна придбати те, що їй потрібно, за мінімальну ціну; якщо розповідаємо про закони – то вчимо людей, як відстоювати свої права. І так з кожною темою.
Особисто мене найбільше драйвлять люди та їхні історії. І це чудове відчуття, коли вдається розповісти всій країні щось унікальне та невідоме раніше. Також у моїй роботі надважливий саморозвиток. Щодня я отримую нову інформацію, тримаю руку на пульсі подій не лише країни, а й всього світу. Важливо спершу вивчити досконало питання, а тільки потім розповідати її глядачам. Це головне правило.
Сюжетів, які назавжди залишаться зі мною, дуже багато. З останнього – це моя поїздка у Нові Санжари, коли з Китаю привезли перших евакуйованих українців у зв’язку з пандемією. Тоді, посеред ночі, розгорівся справжній скандал, який вся Україна пам’ятатиме досі. Місцеві жителі були налаштовані дуже вороже і не хотіли, аби люди, що повернулися додому, перебували на ізоляції у місцевому санаторії. Це було дуже емоційна трансляція і дивитися на дії містян, правду кажучи, було страшно. Коли події стихли, я проводив опитування, і здебільшого людям було прикро за свої вчинки.
За чверть століття ми залишатимемось кращим каналом, будемо орієнтуватися на те, що відбувається в інтернет-просторі. Хотілося б, аби активно розвивався напрямок VR-технологій, щоб глядачі могли ходити з нами студією, бути на трансляціях, поряд з ведучими. Тобто максимальний ефект присутності.
Читайте також:
ТСН: про нову студію, мрії журналістів, ранкові ефіри та переламні періоди
Про плани «1+1» у новому сезоні, зіркові проєкти, унікальний стиль та зйомки історичних фільмів
Як зароджувався «1+1»
Про роботу, плани та досягнення «1+1» у рамках спецпроєкту «25 років Ти не один», присвяченого ювілею телеканалу
Фото: «1+1»
Підписуйтеся на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
