Сьогоднішні герої матеріалу — команда ТСН. У рамках спецпроєкту публікуємо інтерв’ю: Олесі Коваленко, Олександра Загородного, Святослава Гринчука, Дмитра Фурдака, Антона Страшка.
Олеся Коваленко, головна режисерка ТСН, про напрям спецпроєктів-серіалів у ТСН, оновлену технологічну студію та «чарівний двигун», що допомагає знаходити унікальні ідеї.
Коли я прийшла у ТСН, великим викликом для мене був активний рестарт напрямку спецпроєктів, які ми ще називаємо «серіалами». По суті, спецпроєкти були й раніше, але ми почали їх «одягати» у серіальну форму з погляду внутрішньоепізодної структури та додали їм зовнішніх фішок, як у справжніх «дорослих» серіалів (усміхається). За 4 роки переконалися, що це працює круто!
Загалом ми реалізували понад 40 спецпроєктів у ТСН. І я не можу не згадати чудову команду під керівництвом Ольги Кашпор, заступниці директора департаменту з нових форматів. Це журналісти: Людмила Бадалян, Марія Шевченко, Мирослав Ганущак, Тетяна Штан, Марина Макущенко. Операторська група: Андрій Марченко, Роман Сіжченко, Олександр Аліфанов, Ігор Сулій, Роман Крюков. Режисери монтажу: Олена Грицюк, Стас Кваша, Максим Мазалов, Людмила Котенко. Це основний склад «серіальної» лінійки ТСН. Але склад спецпроєктів розширюється, коли журналісти приносять свої ідеї. Це прекрасні колаборації, як от вийшло зі спецпроєктами Ольги Кошеленко, Олександри Мітіної, Наталії Гончарової, Наталії Нагорної (і нехай мене пробачить той, чиї спецпроєкти я забула (усміхається)).
Бувають також спецпроєкти-події, як от Королівське весілля принца Гаррі та Меган Маркл, марафон «Вибір країни», Дні Незалежності й т.д. – цим напрямком курує Елла Білостоцька та вся команда ТСН.
За вдачею я холерик – людина, яка не має спокою навіть у найспокійніший день року. Я моторошно переживаю про все одразу – і це мій чарівний двигун. В голові працюють тисяча процесів і ще один додатковий.
Генерація ідей – це магія, як на мене. Завжди у захваті, як хтось із команди каже: «До речі, я маю ідею. Вона, звичайно, божевільна, але що, якщо?..». І ось це «що, якщо» – божевільний тригер, запусковий механізм, після якого процес починає складатися у пазли, пазли в картинку, картинка – у супер крутий результат. Зазвичай люди радіють, коли робота виконана, тоді вони відчувають найбільше задоволення. Я ж кайфую від моменту зародження ідеї. Коли всі розуміють, що вони роблять, навіщо і для чого – це трепетний момент ейфорії. А в результат потрібно вірити одразу, інакше не вийде впевнено рухатися до мети. Взяв м’яч — бий прицільно!
Важлива реалізована ідея цього року – оновлена студія Телевізійної Служби Новин. Тепер у ТСН є ще більша проєкційна відеостіна – довжиною у 12 м та висотою у 3 м. Вона дозволяє робити акцент у новинах на візуалізації інформації та повністю занурювати глядача у яскраву картинку.
Особливої уваги також заслуговує незвичайний чотириметровий куб, який сама команда ТСН називає технологічним артоб’єктом. Його сконструювали з великої кількості екранів спеціально для ТСН за унікальними ескізами команди. Під час прямих ефірів на кубі показується динамічна картинка з логотипом ТСН та іншими відео. Куб створює у кадрі незвичайний діджитальний візуальний ефект. Ще одним унікальним об’єктом оновленої студії є стіл, за яким працюють ведучі. Він створений у єдиному екземплярі за задумом нашої команди. Також ми зробили підлогу, яка повертається на 360 градусів. Все це допомагає нам вражати глядачів ще потужніше та дарувати круті емоції після перегляду новин.
Для мене «1+1» – це люди. Тут я зустріла величезну кількість талановитих, цілеспрямованих і по-доброму фанатичних колег. Людей з якимись автономними батарейками та супергеройськими здібностями для реалізації та втілення найбожевільніших ідей. Людей, здебільшого з фантастичним почуттям гумору і, що важливо, на яких можна покластися.
Олександр Загородний, спеціальний кореспондент ТСН, про важливість емоційного сплеску в сюжетах, молоде покоління журналістів та мрію відзняти сюжет з Південного полюсу.
За понад 20 років роботи у ТСН я відвідав більше ніж 70 країн та територій. На Різдво я вперше поїхав у Палестину, яка мене справді вразила. Проте є одна журналістська мрія, яка залишається незмінною – потрапити на Південний полюс. Це доволі складно, для початку варто було б спробувати відвідати Антарктиду. Така ідея у мене була, але через карантин поїздку довелося відкласти. Та я все ще сподіваюся туди гайнути!
Мені чомусь здається, що сюжети з поїздок у мене виходять кращі ніж з Києва (усміхається). Екстрим мені подобається, бо він завжди викликає емоцію – у мене, у мого героя, а відтак і в мого глядача. Без емоції сюжет може бути інформаційним, збалансованим, навіть цікавим, але без емоційного сплеску він, як борщ без сметани (ну якщо ви любите зі сметаною).
Тримати темп мене примушують молоді амбітні журналісти. Їх у ТСН достатньо багато, потрібно постійно доводити, що ти можеш зробити свою роботу і швидко, і не гірше. Перший сюжет у ТСН я відзняв у 1998 році. Тоді був наймолодшим журналістом, тепер ледь не найстарший.
Чому я досі у новинах? Відповідь банальна — я люблю свою роботу. І не лише писати тексти. Останніми роками я багато сам знімаю, років 10 сам монтую свої матеріали, коли у відрядженнях. У цьому є щось незбагнене. Коли ти сам від початку і до кінця робиш все сам.
Сюжет, яким я найбільше пишаюся, ще попереду. І взагалі, навряд чи можна пишатися сюжетами. Дуже часто вони стають застарими наступного дня. За кілька років буває так, що їх важко навіть зрозуміти людям, які вже забули обставини, тобто не в контексті подій. А от поїздки чи фільмування, які, я вважаю, були для мене знакові чи важливі — так їх багато. Наприклад, 2 поїздки до Кіборгів у Донецький аеропорт, коли там тривали запеклі бої, відвідини того ж таки Північного полюса. Не комусь, а самому собі я доводжу, що можу це зробити, не злякаюся. Мої поїздки до Південної Америки, політ на українських гігантах «Руслані» та «Мрії». Похід на яхті за полярним колом серед криги, занурення у батискафі чи з аквалангом… О! З нещодавніх поїздок – я сам за штурвалом злітав літаком у Коломию, де відзняв сюжет. Не скажу, що я пишаюся, просто ці поїздки дуже багато значать для мене, й ці фільмування я пам’ятатиму все життя.
У 1998 році, коли я прийшов на «1+1», це був невеличкий канал, але вже найпопулярніший з усіх україномовних на той час. На каналі усі знали одне одного. ТСН тоді взагалі був як одна сім’я. Звичайно, за останні роки ми розрослися, прийшло нове покоління журналістів, он деякі вже звертаються до мене на «Ви» (усміхається). Попри ці зміни, мені здається, нам вдалося зберегти не лише високий професійний рівень, але й ту внутрішню інтелігентність, а відтак повагу до глядача. А він це відчуває і тому продовжує довіряти нам, симпатизувати.
Для мене «1+1» – це сім’я. Звучить банально і заїжджено, але так воно є. Якщо перефразувати гаранта Конституції, то мені здається, що я і є «1+1», така собі маленька частина каналу (усміхається). Тому коли мені пропонували перейти на іншу роботу, на інший канал, я завжди відмовляв. Мені здається, що після стількох років разом нам було б погано один без одного.
Боюся, що через 25 років телеканалу вже не буде. Це жарт, але лише частково. Життя стрімко змінюється, класичні телеканали з роками втрачатимуть аудиторію, особливо молоду. Тому «1+1» з телеканалу просто мусить перетворитися на потужну мультиплатформу. Буде більше інтерактиву. Він буде не стільки ефірним мовником, як додатком у смартфоні. Для новин це означає, що буде більше інформації, а відтак буде більше роботи для журналістів. Тому мені доведеться працювати ще більше. Ну і хто зна, можливо, я ще потраплю з мікрофоном «1+1» на Південний полюс.
Святослав Гринчук, ведучий ТСН, про ранкові ефіри ТСН, хвилювання та справжню «плюсівську» магію.
Я вже не так добре пам’ятаю перший робочий день на «Плюсах», але дуже чітко пригадую перший день «ефірний». Бо перед тим, як вийти на вселенський огляд, я, звісно, ще кілька тижнів знайомився з колегами, технологією, «трактувався» і намагався зрозуміти, як тут, у ТСН, усе працює. Звісно, хвилювався солідно. І хоч минуло вже 4 роки, але перший ефірний ранок пам’ятаю у деталях досі.
З часом хвилювання під час прямого ефіру стає трохи менше, воно просто відфільтровується. Але ось це відчуття, що ти тут і зараз, на зв’язку з мільйонами інших людей – неповторне. Хвилюватись досі доводиться, коли беруся за якісь нові форми, виїзні студії з місця подій абощо. Але якихось мегалайфгаків, як побороти страх, я не маю. Просто набираєш побільше повітря і говориш собі подумки: «Ти робиш те, що вмієш. Тому вперед!».
Коли Алла Мазур проходила курс лікування, ми усією командою підтримували її, кожен намагався допомогти, чим міг. У цей період я кілька разів був ведучим «ТСН. Тиждень», і це колосальний досвід. А взагалі, атмосфера дружби та підтримки в ТСН буквально витає в повітрі. Це те, що відрізняє нас від інших!
Колись думав, що саме прокидання посеред ночі для мене, як дуже впевненої сови, буде найважчим. Але виявилось, що організм здатен на дива, головне – на початку тижня перелаштуватись на новий графік, і тоді до п’ятниці батарейки вистачає.
Ні світ ні зоря на канал приїжджаю не лише я, а й величезна ранкова команда, яку я вважаю героїчними професіоналами. Без них до ефіру не підготуватися. Наше основне завдання – розставити пріоритети, оновити те, що можна оновити, і надоперативно опрацювати найактуальніше станом на ці години. З 6-ї до 9-ї вийти з-за комп’ютера, фактично, вистачає часу лише в ефір. Але ми вже звикли, і кожен чітко знає, що він робить. Тому система й працює.
Бувають різні новини та різні історії. Деякі я розповідаю, ледь стримуючись, аби не розсміятися. Одна з останніх – про папуг з британського зоопарку, яких відселили до окремого вольєру через гучну лайку на відвідувачів. Оскільки сам маю двох папуг (Мікро-Жозе та Жука), усмішка та тон розмови видавали справжні емоції (сміється). І це абсолютно нормально, бо у глядача вони схожі. Бувають сюжети, коли дуже радісно за героїв. Це стосується проєкту «Здійсни мрію», який курує моя колега Лідія Таран. Щоразу, коли бачу здійснення дитячих бажань – мимоволі сяю в ефірі.
«Плюси» – це завжди було щось дуже рідне. Пригадую, як ще в школі, у 90-х, усією сім’єю ми дивились вечірні випуски ТСН і я не міг уявити, що колись буду причетним до цього. Хоча міг мріяти. Думаю, у цьому наша перевага. Канали змінюються, оновлюються, перейменовуються, обирають інші напрям і формат, але «1+1» залишається частинкою багатьох українських родин вже протягом 25-ти років. І цей бренд, цю довіру, потрібно щодня підтверджувати.
Яким буде канал за 25 років – залежатиме від багатьох аспектів. Зокрема, важко передбачити, чи буде телебачення загалом існувати у тій формі, що є зараз. І чи потрібні будуть людям «посередники», аби отримувати найважливішу інформацію від першоджерел. Думаю, що точно залишиться актуальною потреба вражати та дивувати свого глядача/підписника/клієнта. І бути з ним чесним. Це ми й робитимемо, адже сил ще багато.
Дмитро Фурдак, кореспондент ТСН, про знакову поїздку на «Євробачення-2016», переламні періоди для ТСН і родинну атмосферу на «Плюсах».
Моє знайомство з «Плюсами» відбулося в юному віці. Кожен вечір ми з родиною дивились канал «1+1». А програма ТСН о 19:30 — це був обов’язковий ритуал після вечері. Коли постало питання вибору майбутньої професії, батьки підтримали мою мрію стати журналістом, і я розпочав навчання в КНУ ім. Тараса Шевченка в Інституті журналістики на відділенні «міжнародна журналістика».
Розпочав медійну кар’єру на одному з провідних телеканалів, пізніше поїхав на навчання у США і після повернення продовжив роботу вже на іншому каналі, проте у тому ж медіахолдингу. Завжди мріяв про «1+1», і 15 років тому випала нагода спробувати себе у цій зірковій команді, якою я успішно скористався. І ось протягом цього часу ми з ТСН стали нероздільними.
За час моєї роботи найбільш переламним та складним періодом не тільки для каналу, але й для всієї країни, була, звичайно, Революція гідності. Перед нами постали нові реалії, й ми вчилися працювати в абсолютно екстремальних умовах. Щоночі чергували на Майдані, робили випуски та включення з нуля за дуже короткий час, звикли до бронежилетів та касок. Ми всі зрозуміли, що можемо і готові працювати під обстрілами, за умов вибухів, пожеж та смертей. Це дуже страшно та боляче, проте ми не мали права боятися, оскільки були дуже важливим ланцюжком у передачі об’єктивної інформації всій країні. Тоді я вкотре переконався, що ТСН – це сила.
Мене часто відправляють у закордонні відрядження. У 2016 році я полетів у Стокгольм, на фінал пісенного конкурсу «Євробачення». Ця поїздка стала дуже знаковою для мене, бо у пресцентрі я помітив, як російський журналіст дуже некоректно відгукувався про делегацію нашої країни. Тоді я порадив колезі «покаятися та схаменутися». Відео цього інциденту розлетілося інтернетом дуже швидко, стало вірусним, а фраза «Покайтеся та схаменіться» досі залишається афоризмом компанії.
Не уявляю «1+1» без любові до професії, яка змушує нас вигадувати цікаві проєкти, знаходити нові ідеї, шукати формати та адаптовувати їх під українські реалії, знайомити з новими, неймовірними героями шоу. Тому любов до професії — наш головний двигун.
Випадкових людей на «1+1» немає, у нас потужна система корпоративних цінностей, яку ми сповідуємо. А ті, хто її не підтримує, у нас на довго не затримуються. Ми – це команда найкращих, яка ставить собі цілі та перевиконує їх. У нас дуже багато родин та пар, кумів, які познайомилися на каналі, і вже після цього стали родичами. І коли ти працюєш із людиною, близькою для тебе, ти відповідно так ставишся і до роботи.
Одна з функцій новин і телебачення загалом — допомагати людям. Приємно, коли після твоїх сюжетів у житті людей відбувається щось позитивне. Пишаюсь колегами, які працюють над «ТСН. Допомога», де ми розповідаємо про діток, які потребують великих коштів на лікування. За час існування цієї ініціативи ми врятували тисячі життів. Це велике досягнення! ТСН має велике серце!
Через 25 років я бачу наш канал ще яскравішим і масштабнішим. Він буде справжнім другом кожної української родини. А найголовніше, що наші знімальні групи знову будуть вільно працювати на усіх незаконно окупованих територіях, адже вони повернуться до нас!
Антон Страшко, кореспондент ТСН, про шлях від стажера до кореспондента ТСН, вплив сюжетів на глобальні проблеми та командну роботу.
Я прийшов на «Плюси» у жовтні 2015 спершу як стажер, а у 2016 став повноцінним членом команди ТСН. До цього працював музикантом у ресторані (маю музичну освіту), був навіть кур’єром у піцерії. Одного разу побачив вакансію стажера у «Сніданок з 1+1» і відправив своє резюме. Мені надіслали тестове завдання, я виконав його, проте, у стажуванні мені відмовили. Я не розчарувався, навпаки, це був більший стимул, щоб пов’язати свою кар’єру з телебаченням. Опісля HR-менеджер запропонував мені спробувати свої сили на позиції стажера-кореспондента ТСН або ж інформаційного продюсера. Згодом мені повідомили, що на продюсера я не пройшов, проте потрапив у наступний етап відбору кореспондентів, який успішно пройшов. Так і розпочалась моя історія у ТСН.
Спершу було дуже непросто. Я настільки не розумів, що відбувається – ніби потрапив в Інститут ядерної фізики. Доводилося швидко вчитися та звикати до нового темпу життя, стрибати вище голови, знаходити цікаві теми та робити їх якісно. Власне, з того моменту змінилося небагато: бажання стрибати вище голови та якісно виконувати свою роботу нікуди не зникли.
У роботі новинарів мене завжди приваблювало те, що один невеличкий сюжет може вплинути на глобальну проблему. Ми можемо сприяти покаранню винних, які роками вважають себе безкарними, відстежувати суспільно-важливі процеси та допомагати людям. Це надихає!
«1+1» – це команда. Потужна, талановита та рідна команда. За 5 років, що я тут, якщо й пішли з ТСН – то кілька людей, натомість є ті, хто працює з першого ефіру програми. У колективі майже немає колег, які скажуть: «Ні», або ж: «У мене скінчився робочий день», чи: «Я не можу, я втомився». Ми готові вкладати надзусилля, аби результат вражав!
Пригадую події, коли трапилась катастрофа з літаком МАУ. Тоді вранці нам зателефонували й сказали, що буде спецвипуск. Я приїхав до офісу, бо розумів, що зайвою допомога не буде, і так зробили ще кілька колег, яких також не викликали, у когось взагалі був вихідний. У ТСН так часто – нам не потрібно просити про підтримку або допомогу одне в одного, її пропонують самі.
Кожна людина у ТСН однаково важлива, усі ми створюємо єдиний пазл. Те, що бачимо на екрані, – робота величезної команди. Звісно, глядач навіть не підозрює, скільки людей та зусиль стоять за плечима красивої картинки, це справді вражає!
За 25 років «Плюси» технологічно виросли. Якщо порівнювати перший ефір і сьогоднішні – це небо й земля, звісно. Навіть не можу уявити, який вигляд ТСН матиме за чверть століття. Але впевнений, що точно буде команда, яка робитиме якісний продукт та відповідатиме очікуванням глядача.
Читайте також:
Про плани «1+1» у новому сезоні, зіркові проєкти, унікальний стиль та зйомки історичних фільмів
Як зароджувався «1+1»
Про роботу, плани та досягнення «1+1» у рамках спецпроєкту «25 років Ти не один», присвяченого ювілею телеканалу
Фото: «1+1»
Підписуйтеся на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
