Про найнесподіваніші і найбожевільніші епізоди вже відомих нам серіалів ви можете прочитати у добірці Esquire. А нижче – 10 найбільш вибухових і мозколамних новинок серіального виробництва, від яких ми досі не оговталися.
1
«Вбиваючи Єву»
Забудьте про Ксену і Габріель, про Раста Коула та Марті Харта, про Тома і Джеррі. Головна ТВ-пара 2018 року – цинічна, несумісна і нерозлучна, – це аналітик MI5 Єва (Сандра О) і психопатка Вілланель (Джоді Комер), які розставляють одна одній пастки і, здається, по вуха закохані одна в одну на відстані. Створений Фібі Воллер-Брідж серіал багато в чому втілює дивне телебачення 2010-х: Єва, що погналася за інфантильною вбивцею, робить дурниці, які можуть коштувати їй кар’єри і життя, сценки з побуту Вілланель тягнуть на скетчі для вечірніх шоу – чого варта серія, в якій вона перевдягається в росіянина Костянтина і малює собі бороду, – а саму Росію, до речі, знімали в Румунії та Великій Британії, тож із будь-якого ракурсу між багатоповерхівками в спальному районі проглядається Кремль. Але вся ця клоунада ні на секунду не зменшує напругу, що циркулює між двома героїнями: яке смертельне танго вони влаштують у 2 сезоні, залишається лише гадати.
2
«У вільному ульоті»
Одним із продакшенів, які знімали цей серіал, виступив A24 – три цих символу здатні звернути на себе увагу справжнього шанувальника незалежного кіно, адже саме A24 була дистриб’ютором таких хітів, як «Лобстер», «Людина-швейцарський ніж» і «Спадковість». Як виробник серіалів компанія зарекомендувала себе торішнім «Товаришем детективом»; однак якщо переказати цю мета-історичну солянку з Ченнінгом Татутом було не просто, то з «У вільному ульоті» все стало ще складніше. Згідно з офіційним прес-релізом, це «розслабляючий потік свідомості у відповідь на сучасний американський медіаландшафт», що складається з «пов’язаних між собою віньєток, які роблять шоу унікальним міксом документального кіно, мюзиклу, сюрреалістичної мелодрами і гумористичної анімації». Шоуранер Теренс Ненс задумав атипове скетч-шоу, яке знущається над кліповим мисленням і водночас маніпулює ним. У результаті вийшло відео-есе про те, як це – бути темношкірим у сучасній Америці, – зняте в максимально експериментальній формі, придатній для ТБ.
3
«Ложа 49»
Серіал, створений дебютантом Джимом Гевіном, оповідає про те, як після смерті батька і краху сімейного бізнесу Дад (Вайетт Расселл) намагається знайти сенс життя. Місцева масонська ложа, де зібралися такі ж невдахи, як він, обіцяє йому допомогти – мимохідь відкривши кілька алхімічних таємниць. «Сяючий лицар» ордена, а за сумісництвом – продавець сантехніки Ерні (Брент Дженнінгс) наставить героя на шлях істинний не без допомоги регулярних пивних пиятик. Найточнішу характеристику цій сюрреалістичній, як літні міражі, новинці дав критик Vox: «ситком “Весела компанія” зустрічає “Твін Пікс” посеред руїн пізнього капіталізму». Незважаючи на те, що псевдомісицизм «братів-масонів» з першої серії висміюється, до кінця сезону «Ложа 49» обростає такими нюансами і тонким психологізмом, що продовження шоу на 2 сезон вже не здається надмірним жартом.
4
«Дієтленд»
Індустрія розваг давала нам гламурних блондинок, які підкорювали Гарвард, і гидких каченят, що перетворювалися на кантрі-зірок. Чого вона нам не давала до «Дієтленда», так це бодіпозитивних радикалок, які давали б відсіч б’юті-світу. Головна героїня серіалу – журналістка Плам Кеттла (Джой Неш), яка комплексує через своїх 130 кг; зневірившись у схудненні традиційним способом, вона наважується на операцію. Але перш, ніж її мрія встигає збутися, Плам опиняється у центрі справжньої феміністської змови, а на вулицях невідомі починають лінчувати тих, хто погано поводиться з жінками. (Чортяці Вайнштейну у світі «Дієтленду» точно було б непереливки.) Після катастрофічного серіалу Netflix «Ненаситна» цей дикий і стильний витвір від AMC виявився справжнім ковтком свіжого повітря. Але дивіться не поперхніться: соціальна сатира обертається мало не фентезі-сагою, а від відчайдушності шоуранера Марті Нокстон (яка в основному відома за сценаріями до «Баффі») все вибухає.
5
«Маніяк»
Найнеправдоподібніша характеристика для серіалу – «ні на що не схожий». Справді: коли востаннє почувши про «ні на що не схожий серіал», ви не змогли выдразу пригадати 2-3 шоу з аналогічним синопсисом? Детектив – завжди детектив, ромком завжди ромком, і навіть будинок із привидами в космосі – завжди будинок із привидами в космосі. «Маніяк» став щасливим винятком: це сатира про те, які підлості нам готують фармкомпанії завтра, і заразом – психологічна драма, що виблискує неоновими вогнями і метафорами про те, чим є людська свідомість. Емма Стоун і Джона Гілл, які виконали головні ролі, вирвалися зі звичних амплуа так гучно, ніби все життя мріяли грати в аматорському авангардному театрі. Схоже, продюсери, котрі довірили шоуранерові «Маніяка» Кері Фукуназі новий фільм Бондіани (2020), погано собі уявляють, яку зброю масового ураження він здатен зібрати зі знайомих облич і тропів.
6
«Ти»
Ще один фантасмагоричний кросовер цього року: за визначенням критика The Mary Sue, такою могла б бути романтична комедія з Томом Генксом «Вам лист», якби її схрестили з «Декстером». Серіал «Ти» від першої особи оповідає про клерка з книгарні (Пенн Беджлі), який почав стежити за дівчиною, яка йому сподобалася (Елізабет Лейл). У якийсь момент виявилося, що ярлики, які ми навісили на героїв, не відповідають дійсності, але замість обридлого прийому зі зміною ролей (мисливець стає жертвою) на глядачів чекали складніші рокіровки. Кожен штамп любовної історії і психологічного трилера був розірваний на шматки: залишається лише гадати, яке полотно з цих клаптиків нам покажуть у 2 сезоні.
7
«Монстри корпорації»
Через те, що пілотний епізод «Монстрів корпорації» був створений ще в 2016 році, а сам серіал показаний в січні 2018-го, під час підбиття підсумків року багато видань про нього просто забули. І дарма: такої екзистенціальної тривоги і омажу Девіду Лінчу канал Comedy Central ще показував. Уявіть собі Джека з «Бійцівського клубу», в офісно-планктонне життя якого безумство вривається не у вигляді Тайлера Дердена, а в образі щоденних мікро-кошмарів з маракасами. Нігілістичниц і абсурдний ситком заслужив на другий сезон, як нещасні мешканці кубіклів – тринадцяту зарплату, однак, якщо з останнім пощастить не всім, то продовження у «Монстрів корпорації» все-таки буде, – чекайте його вже 15 січня.
8
«Жартую»
Якби телеведучий Фред Роджерс дожив до наших днів, то напевно розділив би місце в списку найулюбленіших американцями співгромадян з Мішель Обамою і Томом Генксом. І тоді Showtime напевно не дав би зелене світло серіалу Мішеля Гондрі «Жартую», який досить похмуро пародіює всіма улюбленого «Містера Роджерса». Або, швидше, вигадує паралельний всесвіт, де схожий на нього ведучий (Джим Керрі), якому в рот заглядає вся Америка, приховує від мільйонів глядачів величезну рвану рану в грудях, залишену смертю сина і розлученням. До речі, в дитячому шоу справжнього містера Роджерса був епізод про ядерну війну США з СРСР, який через реалістичне зображення апокаліпсису навіть зняли з ефіру. Уявіть собі містера Роджерса, у якого кожна серія – про смерть і тлінність буття, – і отримаєте одну з найкращих, найзліших і найвідчайдушніших драмеді року: «Жартую».
9
«Мене зафрендив Бог»
Тут достатньо однієї назви. «Мене зафрендив Бог» – це не брошура, яку роздають біля підземних переходів, а серіал на CBS, що славиться ситкомами. Синопсис шоу звучить як гібрид «Брюса всемогутнього» з «Роком життя по-біблійному»: головного героя Майлза (Брендон Майкл Голл) у друзі на Facebook додав не якийсь там місцевий депутат, а сам Всевишній. Аккаунт «бога» раз у раз надсилає своєму новому френдові уривки персонально важливої для нього інформації або завдання, які Майлз виконує на пару з журналісткою Карою (Вайолет Бін). При тому, що сам серіал виявився прохідним, більш шизофренічного сюжетного двигуна цього року просто не було: чому бог знищив Содом, але допускає існування Facebook – та ще загадка для теологів.
10
«Касл-Рок»
Після виходу першої частини фільму «Воно» за однойменним романом Стівена Кінга інтернет заполонили статті та ролики з перерахуванням дюжин сюрпризів, прихованих у 135 хвилинах хронометражу. Творці «Касл-Рока», заснованого на оповіданнях того ж Кінга, зрозуміли натяк і представили світу серіал, який майже повністю складається із сюрпризів. (Зокрема й у вигляді акторів: Сіссі Спейсек більшості кіноманів відома як Керрі з однойменного фільму Брайана де Пальми, а Білл Скарсгард – як клоун Пеннівайз із «Воно».) Поїздка в Касл-Рок – не стільки подорож у вигадане місто, скільки екскурсія уявою письменника. Цей дзеркальний коридор, який постійно відводить глядача від центральної лінії з поверненням Генрі Дівера (Андре Голланд) у рідній Касл-Рок, здасться дивним атракціоном навіть фанатам Кінга, не кажучи вже про тих, хто про міфологію Короля нічого не знає.
Для колажу використані кадри: https://www.youtube.com/watch?v=dQZPp5ED1VI, https://www.youtube.com/watch?v=2qRbUBCV4mM
