У категорії «Найкращий фільм» цього року борються «Брама», «Дике поле», «Донбас», «Коли падають дерева» і «Гірська жінка: на війні» –докладніше про кожного з претендентів читайте нижче.
[playbuzz-item item=”b52d0c97-f3b4-49f4-9722-26461dc3d285″ shares=”false” info=”false” wp-pb-id=”920933″]
З повним списком номінацій на Третю національну кінопремію можна ознайомитися за посиланням.
«Брама»
(реж. Володимир Тихий)
У галюциногенній страшилці українсько-американського виробництва вдало зустрілися два жанри. З одним (іронічні байки про сільський побут, від пасторального до дегенеративного) вітчизняні режисери працюють досить успішно, інший же (хорор і містика) для них було ніби окреслено крейдяним колом. Дивакувата екранізація п’єси Павла Ар’є «На початку і в кінці часів» пробила цю перешкоду, багато в чому завдяки несподіваному амплуа Ірми Вітовської, яка зіграла стожильну бабку Прісю.
Про те, чому лідерство «Брами» за кількістю номінацій – це похвальний прорив для жанрового кіно, читайте у нашому матеріалі, присвяченому «Золотій дзизі»
«Гірська жінка: на війні»
(реж. Бенедикт Ерлінгссон)
«У України з ісландським проектом Бенедикта Ерлінгссона кілька зв’язків. Передусім “Гірська жінка: на війні” була проведена в кооперації трьох країн – Ісландії, Франції та України. Українська команда в знімальній групі складалася з виконавчого продюсера фільму Маріанни Новікової, другого режисера Василя Білоусова, відеоінженера Ігоря Косенка, костюмера Марії Керо, художника-декоратора Люсі Малишко. Частина робіт із комп’ютерної графіки виконувалася в Україні постпродакшен-студією “Ракета Фільм”. Ще один важливий зв’язок фільму з Україною полягає в тому, що 4-річна дитина, матір’ю якої стане головна героїня Хатлі, родом із Дружківки».
Повну рецензію «Телекритики» на фільм «Гірська жінка: на війні» читайте за посиланням.
«Дике поле»
(реж. Ярослав Лодигін)
«Ризик того, що “Дике поле”, який позиціонувався як “істерн”, почне транслювати орієнталізм, нехай і з людським обличчям, здавався високим. На щастя, в “Дикому полі” не живуть циклопи і псоглавці. А коли ви познайомитеся з тими, хто живе, – то відпаде й інше питання: чи вартий фільм нашої беззастережної любові. Проза Сергія Жадана – чудовий матеріал для авантюрних трагікомедій. Якщо решта режисерів зрозуміють натяк, то можна очікувати, що наше маргінальне минуле і сьогодення («Ворошиловград», нагадаємо, присвячений історії українського рейдерства) будуть увічнені не тільки в якій-небудь «Братві-8» або депресивному фестивальному кіно, а й у фільмах на кшталт лодигінського – диких, але симпатичних».
Повну рецензію «Телекритики» на фільм «Дике поле» читайте за посиланням
«Донбас»
(реж. Сергій Лозниця)
«”Донбас” – це в’їдливий портрет суспільства, в якому людські взаємини деградували до варварства, що більше нагадує пізню античність, ніж так званий сучасний цивілізований світ», – пише про фільм Variety. «Є небезпека, що нелюдські крики Лозниці вважатимуть нав’язливими, однак хіба не так завжди відбувається з пророками?» – запитує критик видання Джей Вайссберг.
Про те, як західні оглядачі сприйняли фільм Донбас, читайте в дайджесті «Телекритики»
«Коли падають дерева»
(реж. Марися Нікітюк)
Уже знайома глядачеві темна міфологія Марисі Нікітюк у новому фільмі спроектована на романтизований побут провінційної шпани. Нехай з’ясування стосунків малолітніх бандитів і престарілих лицемірів у цій історії дорослішання і роблять фільм ще одним представником вищеописаного жанру «пасторально-дегенеративна провінція», тяжіння Нікітюк до магічного реалізму настільки очевидне, що навіть суржик (який лише вчетверте переважає в повнометражному українському фільмі) звучить в цій драмі дещо фантастично, як французький верлан.
Про те, які фільми та серіали вплинули на Марисю Нікітюк, читайте в матеріалі «Телекритики»
Не забудьте віддати голос за свого фаворита, а потім – прочитати інтерв’ю про «Золоту дзиґу» з виконавчим директором Української кіноакадемії Ганною Мачух.
