_
_
Якщо традиції британської політичної сатири для нас не дивина, то французький політичний комікс відомий здебільшого фахівцям. Тим часом, нова (і найталановитіша на сьогодні) режисерська робота Януччі, фільм «Смерть Сталіна» – це екранізація графічного роману Фабьена Нурі та Т’єррі Робіна, який вийшов у видавництві Dargaud ще 2011 року. За бажання англійський переклад можна знайти в мережі: це дуже смішний і талановитий комікс, який зухвало і неполіткоректно описує перипетії боротьби за владу в Кремлі упродовж кількох днів між смертю Вождя всіх народів і його похоронами. (Одне з небагатьох вільних трактувань історичних фактів, що дозволили собі автори.)
Власне кажучи, естетика кінокоміксу і стала стилетворчою для фільму Януччі. Мало того, саме завдяки їй екранізація «Смерті Сталіна» знайшла потрібну інтонацію. Тут легко поєднується страшне, смішне і безглузде, причому нерідко в межах однієї сцени. І хоча фільм періодично скочується в карикатуру, два центральні персонажі, що зійшлися у запеклій боротьбі за владу – Хрущов у виконанні Стіва Бушемі («Скажені пси», «Підпільна імперія») і Берія, якого зобразив знаменитий театральний актор Саймон Рассел Біл, в активі якого ролі Наполеона і Черчілля, до фіналу перетворюються з блазнів на майже трагічні фігури.
Взагалі, акторський ансамбль «Смерті Сталіна» – це окрема тема для розмови. Великий Майкл Пейлін із «Летючого цирку Монті Пайтон» у ролі Молотова дуже тонко балансує на межі між гротеском і драмою, і спільні сцени Пейлін, Бушемі і Біла здаються чи не найкращими у фільмі. Українська дівчина Бонда Ольга Куриленко в ролі знаменитої піаністки Марини Юдіної показала себе тонкою, розумною актрисою, хто б міг подумати. І хоча створений нею образ, звичайно ж, украй далекий від фігури реальної Юдіної, тим цікавіше буде побачити роботу Ольги в черговий версії гілліамівської «Людини, яка убила Дон Кіхота». Наостанок відзначимо Джейсона Айзекса (Луціус Мелфой з епопеї про Гаррі Поттера) у ролі маршала Жукова і неймовірну Андреа Райзборо («Чорне дзеркало», «Бердмен»).
«Для Армандо Януччі сюжет про змову Хрущова проти Берії – вдалий привід показати злочинну природу будь-якої влади»
Та що дійсно вражає – це дивовижна своєчасність цього фільму: не дарма «Смерть Сталіна» заборонили до прокату в Росії, де одного із найзловісніших тиранів у історії намагаються на повному серйозі позиціонувати як «ефективного менеджера». Та й у реаліях сьогоднішньої України з її запізнілим на чверть століття процесом декомунізації цей фільм, де кремлівська верхівка показана бандою ідіотів, зрадників, п’яниць і вбивць, вартий всіх перейменованих вулиць Києва разом узятих. (Хоча всі розуміють, що реальний Микита Хрущов куди мерзенніша фігура, ніж привабливий упир у виконанні Бушемі.)
Втім, для Армандо Януччі сюжет про змову Хрущова проти Берії – лише привід, нехай дуже вдалий, наочно показати злочинну природу будь-якої влади. У цьому сенсі досвід перегляду фільму «Смерть Сталіна» дає потужний терапевтичний ефект. Інше питання, що всі вміють читати і без Януччі вже давно насолоджуються сатиричним серіалом, який політики транслюють за допомогою Facebook і Twitter, і кінця-краю цьому серіалу поки що не видно. Ну а для тих, кому читати важко, як раз і придумали кінематографію і лубочні книжки з картинками.
Наостанок зазначимо, що британські сатирики звертаються до теми останніх днів правління Сталіна не вперше: у 1983 році на екрани вийшов телефільм Джека Голда «Червоний монарх». За дивним збігом обставин, того ж року Радянський Союз очолив Юрій Андропов, який поклав початок кадровій чехарді на кремлівському троні, яка закінчилася відомо чим. «Смерть Сталіна» виходить у прокат (точніше, не виходить) напередодні президентських виборів у Росії. Тут саме час пожартувати про збіг, та краще сходжу-но я ще раз у кіно.
До зустрічі в кінозалі!
