Роман Сущенко про журналістські плани, допомогу політв’язням та життя у в’язниці

Власного кореспондента «Укрінформу» у Франції Романа Сущенка з порушенням міжнародних норм затримали 30 вересня 2016 року в Москві, куди він приїхав у приватних справах до брата. В аеропорту його зустрів давній друг – військовий, якій, як пізніше виявилося, підставив журналіста. 7 жовтня 2016 року йому висунули звинувачення у шпигунстві. Московський міський суд 4 червня 2018 року засудив Сущенка до 12 років ув’язнення в колонії суворого режиму. 12 вересня Верховний суд Росії визнав це рішення законним. Після цього Сущенка етапували до колонії №11 Кіровської області (м. Кірово-Чепецьк, с. Утробіне). 7 вересня між Україною і Росією відбувся обмін у форматі 35 на 35. В Україну повернулися 11 незаконно засуджених у Росії громадян, а також 24 моряки, яких Росія захопила в районі Керченської протоки в листопаді 2018 року.

11 вересня Роман Сущенко дав у Києві першу велику прес-конференцію, на якій розповів про життя в російській в’язниці, свої плани і відповів на запитання журналістів.

Спочатку Роман Сущенко власноруч зняв плакат із написом #ВОЛЮСУЩЕНКУ, який майже три роки висів на фасаді будівлі інформагентства біля метро «Театральна».

Власкор «Укрінформу» почав прес-конференцію з подяки всім, хто працював над його звільненням. Він подякував п’ятому та шостому президентам України, Петрові Порошенку та Володимирові Зеленському, президентові Франції Еммануелю Макрону, українським дипломатам – від міністра закордонних справ до консулів у РФ. «Я на злітній смузі подякував (Зеленського. – Ред.). Учора з Порошенком була зустріч, і я сподіваюся, що з Володимиром Зеленським ми ще побачимося», – сказав Сущенко. Журналіст також вдячний Міністерству інформаційної політики, яке допомагало його сім’ї і «максимально сприяло журналістам і письменницьким організаціям, інформуючи про ситуацію».

Генеральний директор «Укрінформу» Олександр Харченко нагадав, що весь час ув’язнення Сущенка по всьому світу відбувалися акції на його підтримку.

Роман Сущенко й надалі планує працювати журналістом: «я хочу повернутися до творчості, займатися журналістикою. Я вже написав заяву і зараз у штаті “Укрінформу” на посаді власного кореспондента. Подальші мої перспективи ми ще з гендиректором не обговорювали».

Він також повідомив, що має намір вести публічну діяльність – звільняти політв’язнів. Зі слів журналіста, він розмовляв із юристами та вже розглядає ініціативу зі створення структури, яка б опікувалася цим питанням: «Це сто людей (українців, які утримуються у РФ. – Ред.), сто доль. Крім того, треба допомагати й тим, хто на окупованих територіях».

З його слів, передусім необхідно цю тему порушувати за кордоном. Важливо, щоб світові лідери та союзники України врегулювали це питання: «Головне – припинити захоплення заручників і використання їх як політичної зброї».

В ув’язненні Роман змальовував картини з листівок і фотографій, які йому надсилали. «Коли я вже потрапив до колонії, мені написала листа одна німецька художниця, достатньо успішна, вона підтримує наших політв’язнів, і вона, розуміючи мій голод, цю спрагу на візуальний ряд, почала мені вирізки з різних старовинних журналів надсилати. І я їх використав, безумовно. Крім того, я попросив своїх рідних, у мене велика кількість особистих фотографій з Франції, і вони також роздрукували і надіслали мені. Таким чином я почав творити якісь комбінації, експромт, експерименти, і ви стали свідками. Що вийшло, що не вийшло – судити не мені. У мене є ідея провести благодійний аукціон своїх картин, а виручені гроші використати на підтримку наших політв’язнів і їхніх родин».

Сущенко підкреслив, що не має досвіду організації таких аукціонів, тому планує звернутися за допомогою до бізнесменів і політиків.

Нагадаємо, що дочка політв’язня Юлія Сущенко публікувала його роботи в Facebook.

В інтерв’ю «Укрінформу», яке він дав через 2 дні після повернення до Києва, коли Сущенко прийшов до редакції на планерку, він розповів докладніше про те, що з ним сталося після приїзду в Москву: «Я поїхав до Москви у сімейних справах. Виникла термінова потреба допомогти родичам. Після вирішення частини проблем зустрівся зі старим знайомим. Він військовий, служив у внутрішніх військах, я знаю його багато років (Роман хрестив його дитину. – Ред). Зустрічався на його прохання… Загалом ця історія нагадує біблійну – про зраду, з Каїном та Авелем. Але я ні про що не здогадувався. Насправді, як потім з’ясувалося, це була витончена, підступна і холоднокровна провокація під керівництвом спецслужб РФ. Під час зустрічі він підсунув мені диск під виглядом родинних фото, які під час слідства перетворилися на якісь секретні дані про навчання внутрішніх військ та збройних сил РФ».

«Після захоплення під час слідства на одному із записів знайомий запитує у спецслужбістів: “Ну що, гра вартувала свічок чи ні?” А відповідь лунає: “Все супер!” Тоді я зрозумів, що це було сплановано і планувалося тривалий час. Я не знаю, чому він так вчинив і яка мотивація його була, але підозрюю, що він, можливо, на гачку сидів».

На запитання, чи могли його антиросійські публікації стати причиною для розробки, журналіст відповів: «Я не виключаю цього».

Заяви ФСБ РФ про те, що Сущенко збирав інформацію про Збройні сили Росії, він прокоментував так: «Це версія слідства. Вони навіть як докази демонстрували частину повідомлень для “Укрінформу” про Францію, які є у відкритому доступі на нашому сайті. Це офіційні заяви Франсуа Олланда, МЗС Франції, французьких експертів тощо».

Сущенко зазначив: «Було помітно, що ця операція планувалася і впроваджувалася мінімум рік, а то і більше».

Він визнав, що рішення про поїздку до Москви було «помилковим і легковажним»: «Але що тут вдієш, час назад повернути неможливо. Що сталося, те сталося, і, звісно, це велике горе для моєї родини і втрачений час. Але ж треба дивитися у майбутнє!»

В’язень Кремля на прес-конференції в «Укрінформі» також повідомив, що загалом почувається добре, однак ще потрібно відвідувати лікарів у «Феофанії». «Насправді я оклигав суто психологічно і якось сфокусував свій зір і рецептори налаштував на звичайне життя. Буквально вчора вранці до цього була якась інерція, достатньо складна і незрозуміла, і зараз я вже розмовляю свідомо. Звісна річ, що це сталося завдяки, зокрема, фахівцям “Феофанії”, куди нас відразу відвезли. Це надзвичайно високого рівня люди, лікарі, сестринський персонал, який з великою увагою поставилися до тої місії, яку було покладено на них. Я пройшов масу обстежень, аналізи здав. Є певні сфери, які треба врегулювати, я вже отримав слушні поради. Ще має відбутися невеличка хірургічна операція, вона несерйозна, наступного тижня».

З його слів, відвідувати лікарів необхідно ще два тижні.

Власкор «Укрінформу» має намір свої думки та спогади про ув’язнення оформити в мемуари. «Я тільки намагаюсь якісь літературні форми для себе збагнути і спрямувати в русло більш художнього підходу, бо інформаційна журналістика – трохи інша. У мене є такі плани, я зібрав кілька зошитів своїх думок і зошитів з усім, що там (в ув’язненні. – Ред.) відбувалося. Є такі плани та бажання – цим зошитам змінити обкладинку та форму».

Кореспондент «Укрінформу» розповів, що до останнього не знав, коли відбудеться обмін. «Щодо обміну скажу вам так: до останньої миті я не знав, як і коли це буде. Тому що, за повідомленнями місцевих ЗМІ і наших дипломатів… вони казали: “Ми працюємо”. Але який сенс давати надію, тим більше ні дати, ні часу не було відомо?» – сказав Сущенко, відповідаючи на запитання журналістів про те, коли він зрозумів, що буде обмін.

Він розповів, що 15 серпня відразу після обіду йому сказали збирати речі. «А по четвергах у цій колонії зазвичай відбувався етап. Нічого не кажучи, дали кілька годин зібрати речі. Я зібрав і трішки пізніше сказали, що має бути обмежена вага – тобто 20 кілограмів, з чого не складно зробити висновок, що це буде літак. Куди – невідомо», – розповів Сущенко.

З його слів, від представників адміністрації він почув, що його вимагають етапувати в Москву. «Мені вдалося домовитися з ними про дзвінок… Я зателефонував консулу і сказав, що мене етапують, куди – невідомо, але попередньо – літаком і, швидше за все, у столицю. Із його відповіді я зрозумів, що йому також нічого не відомо. І відповідно 16-го вже нас етапували літаком із Кірово… Потім у Москву, у Внуково. І вже я опинився в Лефортово».

У СІЗО, зазначає журналіст, весь час перебував у камері. «Заборонені були контакти з адвокатами, родичами, консулами. І лише десь за добу, здається, чи за дві, з’явився один із представників адміністрації. Каже: “До вас консул, збирайтеся. Є потреба поспілкуватися”. І відповідно під час зустрічі, яка була формальною, суто для підпису, мені консул сказав, що потрібно підписати. Справу вирішено. Очі були в нього наповнені іскрами і сльозами. І він сказав, що це посвідчення про повернення в Україну. Я підписав».

«Представник адміністрації зайшов і сказав, що ще десь півтора тижні доведеться почекати. І буквально наступної ночі о 4 ранку стукають до камери і кажуть: “Збирайтеся з речами”. І я зрозумів, що наближається цей час. І вже коли ми прибули у Внуково, нам зачитали указ Путіна про помилування 11 осіб, оскільки у моряків трішки інша юридична ситуація, вже тоді я зрозумів, що ось вона – свобода. Ще кілька годин польоту і все».

Російські силовики двічі застосовували психологічний тиск з метою схилити до співпраці Романа Сущенка. «Спроби такі були одразу у вечір затримання, десь після 20 години. Це був заступник першого відділу Слідчого управління ФСБ, підполковник на прізвище Свиноук. Він просто зайшов і запропонував співпрацю зі слідством. Це відбулося після того, як я познайомився з їхнім державним адвокатом, якого пропонують під час подібних випадків. І вона вже сказала мені, що термін за підозрою у скоєнні злочину, в якому мене підозрюють, передбачає до 20 років ув’язнення».

Він додав, що пізніше, коли аналізував ситуацію, дійшов висновку, що це був вдало спланований психологічний момент, оскільки після затримання він відчував божевільний стрес. «Я не погодився і сказав, що “я вас почув”, і все. Після того спроб із боку спецслужб РФ не було. Єдине, що були пропозиції співпраці з боку оперативників пенітенціарної системи РФ, зокрема у слідчому ізоляторі “Матроська тиша”, де я чекав етапування».

Колишній в’язень Кремля розповів, що «якісь лейтенанти» дали йому ручку, папір і сказали: «Пишіть згоду на співпрацю». «Я сказав, що я журналіст, статті – це мій фах, а такого штибу документи – це вже не моє… Тобто отаких два випадки було і все».

Він також розповів, що, перебуваючи за ґратами в Росії, прочитав близько 200 книжок. Але найбільше не вистачало української мови і не було з ким поспілкуватися. «У мене навіть були невеликі з цього приводу страхи і фобії, як я буду розмовляти. Але трохи вже розблокувалася далека пам’ять».

У московському СІЗО «Лефортово» Сущенко виписував «Дзеркало тижня» російською мовою і кілька російських видань, у колонії з доступом до ЗМІ було гірше. «Загалом, “Лефортово” обмежувало будь-яке спілкування із зовнішнім світом і доводилося тільки користуватися тим, що пропонувалося, а це великий каталог “Пошти Росії”, у якому є перелік купи видань. Тобто я за власні кошти міг передплатити будь-які видання. З українських там було тільки “Дзеркало тижня” і купа таких журналів, як мисливство, полювання, рибалка або як вирощувати овочі, які дуже “доречні” в тих умовах. Я передплатив “Дзеркало тижня” російськомовне, тому що одразу поставили умову спілкуватися тільки російською мовою», – зазначив Сущенко.

З його слів, отримував видання із затримкою в місяць, а за кілька місяців взагалі газета перестала надходити. «Відповідно, я користувався тим, чим міг – мій вибір зупинився на “Новой газете” і на “Коммерсанте”», – сказав журналіст і додав, що ще виписував автомобільний журнал.

Він також зазначив, що в «Лефортово» було й радіо, але тюремний «діджей» вмикав радіостанції на свій розсуд. У СІЗО був також телевізор, проте без українських телеканалів. «Тому доводилося дивитися і робити якісь висновки на основі почутого-побаченого, а також читати між рядків», – поділився Сущенко.

Журналіст розповів, що після того, як його вивезли за межі СІЗО, настала «повна темрява». Він намагався оформити передплату на раніше зазначені видання, але «графік не такий гнучкий», як у слідчому ізоляторі. Радіо ж транслювало або повну роспропаганду, або шансон 20-річної давнини. Телевізора в колонії, зі слів Сущенка, не було.

Сущенко розповів, що російські журналісти до нього цілеспрямовано не зверталися. Однак після затримання його відвідали в «Лефортово» дві російські журналістки, але як представниці Громадської спостережної комісії. «Насправді, представники російських ЗМІ напряму до мене не зверталися. Але коли відбулося затримання і був визначений запобіжний захід, під час перебування в “Лефортово” наступного дня, в чому я вбачаю продуманість цієї ситуації та історії, (мене) відвідала одразу представниця ОНК (“Общественная наблюдательная комиссия”. – Ред.), це загальна спостережна комісія, суспільна організація, – Зоя Свєтова. Вона також колишня журналістка і досі, здається, працює. Була розмова, але не у вигляді інтерв’ю, а загалом про стан. Наступного дня (його відвідала. – Ред.) також представниця ОНК міста Москви, вона ще працювала в “Новой газете”, здається, Масюк Олена».

Сущенко розповів, що з часом, коли цю комісію замінили, були інші представники. «І вже ідучи з “Лефортово” на етап, я дізнався, що один з них, виявляється, наш колега, він працював в ІТАР-ТАСС, на прізвище, здається, Клім».

Роман Сущенко в ув’язненні не мав конфліктів на політичному підґрунті, навпаки – багато хто цікавився українською культурою і мовою. «У колонії мене вразило, що між в’язнями існує якась негласна домовленість, що всі ці речі, які стосуються питань релігії, національностей, соціального статусу… їх не чіпають… Тому конфлікти, які могли виникнути на політичному підґрунті, і самі ув’язнені, і адміністрація одразу припиняють».

Він також зазначив, що загалом ставлення до українців у тих місцях, де він перебував в ув’язненні, «досить пристойне»: «Багато хто цікавилися нашою культурою і мовою, кілька місяців ми навіть віталися українською мовою».

З його слів, у СІЗО «Лефортово» у нього було 8 сусідів, які постійно змінювалися. Усі вони були різного віросповідання, національностей, соціального статусу, а тому міжособистісні стосунки залежали безпосередньо від конкретних людей. Іноді, з його слів, у СІЗО в нього виникали побутові конфлікти, але не надто значні, які вирішувалися на місці.

Журналіст повідомив, що в колонії зустрів громадянина України Валентина Виговського, який був засуджений за тією ж статтею, що й він – «шпигунство». «У колонії я зустрів громадян України, які були засуджені за різними статтями. Конкретно стаття, за якою я був засуджений, була “намальована” ще одному українцю – Валентину Виговському».

Він зазначив, що історію Виговського він повністю не знає, оскільки вони перебували на різних поверхах. «Наскільки я зрозумів, він був під санкціями. У нього були великі обмеження по спілкуванню з родиною». Водночас Сущенко запевнив, що український консул навідується до Виговського. «Від інших ув’язнених я чув, що він добре тримається», – додав Сущенко.

Інші громадяни України в цій колонії засуджені переважно за статтями про торгівлю наркотиками, каже Сущенко, і всі вони написали звернення до Міністерства юстиції України для того, щоб їх депортували на батьківщину.

Формально Сущенко був помилуваний РФ, однак йому на 20 років заборонили в’їзд на територію Росії. Обмеження на в’їзд – звичайна практика під час ухвалення рішень у справах про шпигунство. У справі Романа Сущенка це, можливо, було рішення ФСБ. Про це розповів його адвокат Марк Фейгін.

«Роману заборонили в’їзд у зв’язку із “загрозою національній безпеці”, як засудженому за шпигунство. Роману це оголосили, тут нічого дивного немає… Щодо Сущенка це, можливо, було рішення ФСБ, але воно було секретне. Для того щоб з’ясувати, хто це вирішував (про заборону на в’їзд до Росії на 20 років. – Ред.), треба подавати до суду, і тоді, можливо, суддя і надасть якусь виписку з наказу органів ФСБ про заборону Романові на в’їзд. Але, чесно кажучи, я не бачу великої проблеми в цьому. Уявити, щоб Роман після всього цього зібрався їхати в Росію в нинішніх умовах – дуже малоймовірно», – сказав Фейгін.

Він зазначив, що обмеження в’їзду в Російську Федерацію – поширена практика під час ухвалення судових рішень, і навів як приклад справу, яку він вів від імені Мустафи Джемілєва, і яка зараз, зі слів Фейгіна, розглядається в Європейському суді з прав людини, а також справу заступника голови кримськотатарського Меджлісу Ільмі Умерова, якому, зі слів Фейгіна, заборону на в’їзд до РФ також було винесено секретним указом.

За той час, поки українського кореспондента незаконно утримували в РФ, в Україні помер його батько. На прес-конференції були присутні дружина та дочка журналіста. Під час конференції Роман Сущенко зазначив, що за три роки планує надолужити згаяне у вихованні сина-підлітка: «Досі готуюся до серйозної розмови з сином. Три втрачені роки треба надолужити».

Нагадаємо, 50-річний журналіст Роман Сущенко працює в «Укрінформі» з 2002 року, а з 2010-го був кореспондентом цього агентства у Франції.

Фото: Олександра Йорк