New Musical Express – останній із могікан і вічний революціонер

Перший у Британії музичний чарт. Перша британська музична премія. The Beatles, The Rolling Stones, The Kinks і Animals на одній сцені. Народження Sex Pistols і смерть The Smiths. Це лише частина епохальних подій в історії музики та медіа, безпосередньо пов’язаних з ім’ям NME. Спробуємо визначити найзначущіші, на наш погляд, етапи історії легендарного журналу.

Зоряна брама: початок

Героями першого номера New Musical Express (спочатку газети) в березні 1952 року були Тед Хіт – англійська тромбоніст і керівник найкращого британського біг-бенду 1950-х та Віра Лінн – співачка і радіоведуча, «улюблениця армії» і «національне надбання» Британії, удостоєна ордена Британської імперії за вплив на бойовий дух солдатів під час другої світової війни. Крім того, видання розповідало про те, що уряд незабаром може дозволити відкрити в Британії комерційну радіостанцію. Через півроку після запуску NME першим у Великій Британії став публікувати музичні чарти, хіт-парад найбільш продаваних пісень за тиждень за прикладом американського Billboard.

Перші на Місяці

У 1953 році в «Альберт-холі» стартувала NME Awards – попередник Brit Awards – найстаріша у Великобританії щорічна церемонія вручення музичних нагород, переможці якої визначаються на підставі читацького голосування. З 1972 року церемонія перестала проводитися (хоча опитування і їхні результати продовжували публікуватися), а в 1994 році була відновлена під оновленою назвою NME Brat Awards – каламбуром на Brit – і з новою статуеткою в формі кулака з витягнутим середнім пальцем.

Безтурботний вершник

Золота епоха NME припала на 70-ті, коли журнал очолив Алан Сміт, який розгорнув редакційну політику в бік музичного андеграунду. У своїй книжці «Історія NME» колишній журналіст видання Пет Лонг описує цей час так: «По суті, на чолі журналу стала компанія хіпі. При тому, що працювали вони всередині величезного видавничого дому. По сусідству були офіси таких журналів, як «Світ яхт», «Будинок і сад» і «Стрільба та полювання». І ці хіпі просто-напросто прийшли і влаштували заколот. Вони писали про наркотики, висловлювали радикальні політичні погляди. Виступали за права секс-меншин, захист навколишнього середовища і ядерне роззброєння. Як відомо, свій робочий день вони починали з розкурки косяка».

Автори NME поклали початок музичної гонзо-журналістики – експресивної і суб’єктивної. У них не було поняття регламентованого робочого дня, вони проводили час в компанії рок-зірок, їздили з ними на гастролі, тусувалися і бешкетували. Фактично журнал став сповідувати естетику вседозволеності, властиву фензінам і сьогоднішнім блогам.

При цьому, крім глибинного інсайда, стиль New Musical Express завжди характеризувався вражаючою музичною ерудицією, чудовим і оригінальним аналізом. Тексти акул пера NME Тоні Парсонса, Ніка Кента, Джулії Берч і Чарльза Шаар Маррі сьогодні вивчають на факультетах журналістики британських університетів.

Володар перснів

За 66 років існування журнал встиг відкрити десятки виконавців, допомогти розвинутися кільком стилям і знищити одну з найвпливовіших британських груп.

New Musical Express був одним із двигунів першого «Британського вторгнення» і рідною гаванню для його флагманів. У 1965 році концерт під егідою NME на стадіоні Уемблі зібрав на одній сцені The Beatles, The Rolling Stones, The Kinks, Animals і Moody Blues.

У 70-х журнал першим надав медіапідтримку Sex Pistols і на якийсь час став рупором панк-року, пізніше фактично перетворившись на неофіційний орган руху нью-вейв. Незважаючи на «смаківщину», що незабаром стала візиткою NME, видання багато в чому тримало ніс за вітром. Happy Mondays, The Stone Roses та інші Madchester в 80-х, Nirvana і Pearl Jam з іншим гранжем плюс антитандем Blur/Oasis на чолі бритпопау в 90-х, The Strokes, The White Stripes і весь гараж-рівайвл на початку нульових, The Libertines, Franz Ferdinand, Bloc Party, The Kaiser Chiefs і сплеск британського інді-року в середині 2000-х.

Буві зворотний бік. У 1987 році необережна стаття в New Musical Express привела до розпаду культової групи The Smiths. Грунтуючись на чутках і плітках, автор написав про тертя між вокалістом Стівеном Морріссі та гітаристом Джонні Марром у стресовий для обох момент, що стало останньою краплею для розриву. Сюди ж можна додати пристрасть до проголошення «другими The Beatles» різних посередностей, яка призвела до виникнення саркастичної ідіоми «група NME».

Складнощі перекладу

Два роки, з 2001-го по 2003-й, видавалася російськомовна версія New Musical Express, серед досягнень якої – пошук на пострадянському просторі цікавих груп і подальша їх розкрутка. Зокрема, набуття популярності до культового статусу NME зобов’язані українські гурти «Я и Друг Мой Грузовик» і російський «Діти Пікассо».

«Ми дуже старанно слухали місцеві групи, причому по можливості намагалися знаходити зовсім невідомі, молоді та початківців. Мені здається, що такі групи, як «Діти Пікассо» або «Я и друг мой грузовик», досить сильно розкрутилися завдяки нам – принаймні ми їх прославляли щосили», – згадувала Ірина Філіппова, заступник головного редактора NME Russia.

Піти красиво

У 2015 році New Musical Express зробив черговий крутий віраж – став поширюватися безкоштовно в магазинах, на залізничних станціях, університетах і через роздрібну мережу. Якщо в 1970-х на піку популярності журналу його тираж був одним із найзначніших на світовому музичному ринку і сягав 270 тисяч на тиждень, то в 2015 році він становив лише 15 тисяч. Перехід на безкоштовно-рекламну модель збільшив тираж до 300 тис. копій, але лише відтермінував кінець великої епохи.

Назад у майбутнє

Новітня історія New Musical Express – це розвиток цифрової версії та двох музичних інтернет-каналів NME Audio, один із яких висвітлює сучасну музику, другий – присвячений класичним хітам. Однак спеціальні паперові випуски все ж будуть видаватися в серії NME Gold.