Якщо навіть не брати до уваги радянську стрічку «Людина-амфібія», то, на думку французького блогера і режисера Улісса Тевенона, у Гільєрмо дель Торо було як мінімум сім джерел «натхнення».
«Тварина з Чорної лагуни» (1954) – чотири сцени;
«Амелі» (2001) – три сцени;
«Делікатеси» (1991) – дві сцени;
«Простір між нами» (2015) – чотири сцени;
«Сплеск» (1984) – п’ять сцен;
«Королівське весілля» (1951) – одна сцена;
«Дай мені почути твій шепіт» (1969) – п’ять сцен.
І якщо в фільмах «Тварина з Чорної лагуни», «Простір між нами», «Сплеск» і «Дай мені почути твій шепіт» так само, як і в картині дель Торо, весь сюжет побудований навколо кохання людини і монстра-амфібії, то інші стрічки були взяті для запозичення естетики, опису і розкриття персонажів.
До слова, режисер «Делікатесів» і «Амелі» Жан-П’єр Жене відкрито звинуватив дель Торо в плагіаті. А син драматурга Пола Зіндера, який написав п’єсу про дружбу дельфіна і прибиральниці «Дай мені почути твій шепіт», взагалі подав до суду на режисера.
