Мы продолжаем спецпроект, в котором коллеги из медиа, побывавшие в АТО не по работе, а отслужив в строю, рассуждают о войне, ее отражении в новостях и информационной политике государства.
Их мнение интересно тем, что войну они воспринимают с двух ракурсов: как профессионалы из медиа и как солдаты.
В первой публикации спецпроекта наши герои делились мнением, как государству наладить коммуникацию с населением оккупированной, прифронтовой территорий, и с собственной армией.
В сегодняшнем материале – о том, чем отличается взгляд на войну с дивана и из окопа, иллюзиях и первых впечатлениях, какая информация из АТО не доносится, и что меняется в восприятии вернувшихся с войны.
Дмитрий Двойченков
_
Фото: Макс Лисовой
Илларион Павлюк
_
Фото: Макс Лисовой
Петр Бган
_
_
То, что я вижу там, чаще всего не показывают. Да и я бы никогда не рассказал – это военная тайна.
До конечного пользователя чаще всего доносится запугивающая информация: там есть смерть. Но с другой стороны, когда ты там, ощущения совсем другие и ценится совсем другое… Когда мы заехали под Дебальцево, вокруг нас вообще никого не было, это страшно. А когда рядом уже свои, до выхода из Дебальцево – кольцо, не кольцо – не важно. Ты понимаешь, что есть люди, которые прикроют тебе спину и которых в нужный момент прикроешь ты.
Александр Сосовский
_
Фото: Макс Лисовой
Відчуття від війни зовсім інші, ніж чув до цього від друзів та знайомих, тим більше вони відрізняються від раніше побаченого по ТБ. Спочаткувиникало запитання стосовно себе: як поведеш у тій чи іншій ситуації. Адже до останнього моменту не знаєш, як відреагує організм на першу кулю, яка пролетить над головою, на перший бій, на першу міну. Тому на початках ти сам себе постійно перевіряєш і випробовуєш. І коли стаєш впевненим у собі, тоді набагато простіше «працювати» у такому середовищі. Є велика відповідальність за інших: у нас в підпорядкуванні знаходилося 100 людей, молодшому 18, найстаршому – за 60, і усіх їх потрібно об’єднати, а головне – надихнути до дії…
Ще одна відмінність від цивільного життя – там усе надзвичайно звужується. Згадуєш, звичайно, про родину, друзів, бувало пригадував якісь події з минулого, про які давно вже забув. Але потім швидко перемикався на реальність, яка стала звичною – ти є зараз, ти є тут, є сотня людей і зона твоєї відповідальності, а перед тобою – ворог. Там цінність кожної секунди зростає в рази.
Зараз я не дізнаюсь про війну зі ЗМІ. Якщо потрібна інформація, дізнаюсь про усе від своїх джерел. Офіційна інформація – це статистика. А там зовсім інше відбувається: кордон постійно змінюється, ми відвойовуємо території, просуваємося трохи вперед, сірі зони зменшуються, а буває і прикрі події стаються. Не про усе можна і потрібно говорити, але саме це цікавить.
