Галина Титиш – про рiшення пiти з «УП. Життя» та новий проект

Головний редактор «Української правди. Життя» заявила, що йде після майже 10 років на цiй посадi. В інтерв’ю «Телекритиці» Галина Титиш розповідає, чому залишає видання, а також – про нову роботу у громадському секторі.

Чому ви вирішили залишити видання?

Iнодi треба щось різко поміняти, якщо хочеш щось змiнити в реальному свiтi, а не лише розказувати iншим, як це зробити. У мене саме така історія.

Мені захотілося піти і зробити щось «ручками». Хтось для цього відкриває кав’ярню, а я вирішила піти в освітні проекти, якими раніше займалась як хоббі.

Зрозумiйте, для мене «УП. Життя» – це дуже велика частина життя. Ми запустили сайт у 2008 році. З перервою на один декрет у 2010-му я займалася проектом майже 10 років. Для мене пiти з нього – як крок у невідоме.

«Треба щось різко поміняти, якщо хочеш щось змiнити в реальному свiтi, а не лише розказувати iншим, як це зробити»

Уже відомо, хто вас замінить?

Ольга Ситнік, зараз вона випусковий редактор. Також наша редакція «посилиться» Іриною Андрейців, яка раніше працювала в проекті «Детектор Медіа».

Як ви для себе формулюєте формат «УП. Життя», i чи вiдомо вам, як вiн може змiнитися за нового редактора?

Такого охвату соцiальних тем, як на «УП. Життя», бiльше нiде немає. I менi здається, що цей напрямок у видання залишиться. Для «УП» це неприбутковий проект, а наша соцiальна вiдповiдальнiсть.

Ми намагалися вiдшукати формат, який би зацiкавив широку аудиторiю, а ми залишилися б серйозним виданням. Нам усім не вистачало сайту, який би давав відчуття того, що відбувається у життi навколо нас. При цьому в iсторiях, якi розповідаємо, ми завжди намагаємося не загубити людину. На цих стовпах все і тримається – пояснення, особистий досвід і репортажі, яких ми хотiли б робити ще бiльше.

Окрiм того, нещодавно ми зробили редизайн сайту. Для мене було принципово запустити його перед тим, як піду. Я передаю проект, за який не соромно не тільки за тексти, але й візуально.

Розкажіть про нову роботу. Чим будете займатися?

Я наразі на етапі прийняття остаточного рішення. Знаю точно, що й далі займатимусь освітніми проектами «Батьківський контроль» (Галина Титиш, Зоя Звиняцьківська, Іванна Коберник і Оксана Макаренко – засновники цього проекту, – «ТК») та «Smart Освіта» – це нова iнiцiатива яка зараз створюється.

Ми вчимо батьків, як бути партнерами школи. Пояснюємо, як вони можуть впливати на освiту своїх дiтей через партнерство з викладачами. Коли ми засновували «Батьківський контроль», нам здавалося, що школу і вчителів треба сильно контролювати, аби ж вони не нашкодили нашим дітям.Зараз ми йдемо до того, що батьки мають бути партнерами, а не контролерами. Насправді це геть непросто і на тренінгах ми розповідаємо батькам, як вони можуть впливати на навчальний процес гармонійно і правильно для школи та дитини.

Я також і далі писатиму для «УП». Хочу зробити освітні спецпроекти. Наприклад, про директорів шкіл, які в сучасних умовах роблять круті речі. Поки всі скаржаться – вони працюють.

У майбутньому ми також хочемо створити ресурс для батьків, на якому буде зібрана вся актуальна інформація. Це те, що ми добре вміємо.

Можливо, я також займусь проектом, пов’язаним з дитбудинками. Адже спочатку я хотіла створити щось, що давало б дітям в інтернатах кращі знання. Згодом зрозуміла, що тут мають бути системні зміни.

«Ми хотiли б стати своєрiдним хабом, у якому були б зiбранi найкращi шкiльнi iнiцiативи»

У вас є модель органiзацiї, яку ви хочете наслідувати?

Ні. Так вийшло, що Іванна Коберник і Оксана Макаренко стали радниками міністра освіти. Вони заходять у систему і пробують щось змінити, виходячи з багажу знань та досвіду, який у них є. Такі божевільні романтики 🙂

Ми хотiли б стати своєрiдним хабом, у якому були б зiбранi найкращi шкiльнi iнiцiативи. Щоб вчителі могли приходити і дивитися, які є можливості підвищення кваліфікації. Батьки дізнавалися б, які у них є права і можливості. Ми б стали посередниками між батьками, вчителями та державою.

Це якщо у двох словах, хоча тут планів у нас дуже багато. Ми виходимо з того, чого нам самим бракує. Наприклад, мій старший син – математик, мені дуже складно знайти приватну школу з якісним математичним напрямком. Тому я мрію відкрити такий профільний ліцей. Коли наберуся необхідного досвіду і знань (хочу здобути ступінь з педагогіки), це буде моя наступна мета.