Напевно, кожен журналіст іноді стикається з проблемою погодження інтерв’ю. Коли під час розмови з героєм публікації розумієш, що це буде «бомба», а після узгодження тобі надсилають зовсім інший текст. А без згоди інтерв’юйованого видати матеріал не можна – тут або погоджуватися на правки, або скасовувати публікацію.
Річ у тім, що згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права», співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла. Таким чином, журналіст і респондент одночасно володіють авторськими правами на один і той самий матеріал. На практиці ж це означає, що без узгодження з респондентом журналіст не може оприлюднити текст інтерв’ю. Народний депутат Сергій Лещенко зареєстрував законопроект, який скасовує цю норму. Однак, як він повідомив «Телекритиці», проект пройшов усі комітети, але не призначений навіть на перше читання. Наразі перспективи його ухвалення примарні.
«Телекритика» вирішила запитати журналістів і редакторів, як вони ставляться до погодження інтерв’ю, і чи були в їхній практиці випадки, коли після погодження текст не виходив.
Наталія Влащенко, креативний продюсер каналу ZIK
Я нормально ставлюся до погодження інтерв’ю, проте бувають випадки, коли це зробити неможливо. Наприклад, якщо це щоденна газета або терміновий коментар у стрічку новин. Тому треба завжди мати або аудіо, або комент у письмовому вигляді. Я пропоную журналістам зберігати їх щонайменше півроку.
У мене було кілька разів, коли виникали проблеми з погодженням інтерв’ю. Наприклад, Андрій Клюєв колись скасував публікацію інтерв’ю через те, що воно не сподобалося шефу. Також скасувала й Ліза Ющенко, оскільки вона розповідала про особисте, а її свекор був президентом.
«Коли інтерв’ю беру я, то негативно ставлюся до погодження, а коли у мене – я страшенно за»
Сергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна»
Тетяна Ніколаєнко, головний редактор Insider
Я думаю, що той, у кого беруть інтерв’ю, має право бачити текст для звірки фактажу і цифр. Але потрібно домовитися про те, що при цьому він не змінює суті сказаного і не дописує. Я без особливих проблем дала перед виходом прочитати інтерв’ю Ользі Айвазовській, і воно не змінилося за змістом. Та бували, звичайно, й інші випадки.
Якось ми записали інтерв’ю Давида Жванії, він багато чого цікавого наговорив за три години – від того, що Льовочкін знав про розгін Майдану, і до специфіки відносин і ведення бізнесу з Мартиненком. Політична кухня була представлена настільки яскраво, що Влад Красинський, якому «пощастило» розшифровувати цей текст, мало не плакав від обурення. Але праця пішла на марно – Жванія несподівано відмовився погодити текст.
Юрій Марченко, головний редактор Platfor.ma
Коли інтерв’ю беру я, то негативно ставлюся до цього, а коли у мене – я страшенно за. Біда в тім, що людина не завжди здатна на ходу формулювати бездоганно, і потім будь-кому може бути прикро прочитати, як його недорікуватість спотворює загалом розумну думку.
Тобто в цілому як журналіст я погодження, звичайно, ненавиджу, бо це ускладнює процес і дає шанс співрозмовнику вирізати щось цікаве. А як людина, яка кілька разів читала свої інтерв’ю, де я чомусь молов жахливу нісенітницю, розумію, що переглядати текст перед публікацією буває корисно. Ясна річ, потрібно думати, що говориш. Але й те, що журналіст може просто кострубато розшифрувати, – теж варіант. Тож я за погодження, та тільки доти, доки ми всі не станемо неймовірно професійними і необхідність у цьому зникне.
«На мій погляд, людина, розмовляючи з журналістом, має розуміти: усе, що вона скаже, може бути опубліковано як цитата»
Сам я з украй кричущими випадками не стикався. Перевага роботи на Platfor.ma в тому, що ми самі собі начальники, тож можемо брати інтерв’ю тільки у більш-менш нормальних людей, які потім під час погодження не вдають із себе Демосфена. Та, звісно, якісь правки трапляються. Нещодавно, наприклад, я поспілкувався з Михайлом Козирєвим, який в розмові щедро сипав різною лайкою . Потім його помічниця дуже просила прибрати – і ми майже все прибрали.
Якісь зовсім вражаючі випадки траплялися, коли я працював у покійному «Комерсанті» – там будь-яка публікація могла серйозно вплинути на бізнес, тож ті, що наговорили зайвого «рубалися» з журналістами і редакторами вкрай криваво. Якщо я нічого не плутаю, то одного разу, років п’ять тому, хлопці довго домагалися інтерв’ю з Фірташем, годин шість із ним спілкувалися, а потім кілька тижнів болісно погоджували. Однак так нічого і не вийшло.
Юлія Макгаффі, шеф-редактор журналу Charitum
Як редактор я проти погодження. Якщо журналіст хороший, чесний і професійний, погоджувати інтерв’ю немає жодної необхідності – він випустить текст, у якому слова співрозмовника не будуть вирвані з контексту або перекручені. Якщо ж журналіст так собі – давайте подивимося правді у вічі, таке теж буває – може бути все що завгодно. І в принципі це нормальне бажання для інтерв’юйованого – глянути, чи все гаразд із тим, що він сказав.
Я, в принципі, готова, взявши себе за горло, дати написане і відредаговане інтерв’ю «на подивитися» у виняткових випадках, але без права змінювати те, що було сказано «під запис». Та ви знаєте, що у нас дуже часто буває, що ти віддаєш нормальне і живе інтерв’ю на погодження, а тобі повертають кондовий формалізований текст, повністю переписаний прес-службою, з якого вилучено все найяскравіше і цікаве. Ось тому я все-таки швидше проти.
«Це технічна проблема, через яку затягується публікація, і є ризик, що цікавий і живий матеріал перетвориться на піарний текст»
Ігор Бурдига, журналіст Hromadske
Журналіст, на мій погляд, текст погоджувати не повинен – це безглузда вимога законодавства або деяких інтерв’юйованих. Однак уточнювати, чи правильно зрозумів ті чи ті цитати, – це ознака хорошого тону. Потрібно поговорити з людиною і, коли готуєш текст, передзвонити і уточнити, чи правильно ти її цитуєш. Я роблю так, коли мені дійсно пояснюють щось складне, або іноді, щоб, як то кажуть, втертися в довіру.
На мій погляд, людина, розмовляючи з журналістом, має розуміти: усе, що вона скаже, може бути опубліковане як цитата. Також варто знати про чудову ремарку – «офф зе рекорд».
Не можу пригадати випадку, коли б я випускав щось дуже порізане під час погодження. Починаючи десь із «Коммерсанта», тобто з 2011 року, у мене є правило погоджень – я не змінюю запитання, співрозмовник не змінює відповіді. Були випадки, коли я випускав непогоджені інтерв’ю та коментарі, і траплялися конфлікти. Мій улюблений, наприклад, ось цей.
