І цього року їх набралася рекордна кількість: за справедливим зауваженням Фремо, чим більше жінок в індустрії в цілому, тим більше їх на фестивалях. «Телекритика» перелічує 10 головних канських фільмів цього року, знятих жінками – про війну, про вчених, про булінг, про родео, про глобальне потепління і багато іншого.
«Маленький Джо» (Little Joe)
Coop99, Essential Filmproduktion
Режисер: Джессіка Гауснер
Виробництво: Австрія, Велика Британія, Німеччина
Секція: основной конкурс
Джессіка Гауснер, чиї фільми регулярно потрапляють в секцію «Окремий погляд», всією своєю кар’єрою довела несправедливість приказки про дітей талановитих людей (вона – дочка відомого художника-сюрреаліста Рудольфа Гауснера). В її драмі «Маленький Джо» Емілі Бічем грає матір-одиначку, яка виводить нові сорти рослин для якоїсь корпорації. Її нове дітище – неймовірна пурпурна квітка, яку потрібно не лише поливати, а ще й з нею розмовляти. Порушивши правила, жінка забирає одну таку рослину в подарунок синові, який називає її «Маленьким Джо». Далі синопсис обіцяє зловісний твіст – будемо сподіватися, не такий зловісний, як у тій серії «Чорного дзеркала» з бджолами. Головну чоловічу роль у фільмі зіграв Бен Вішоу – зірка минулорічного «Дуже англійського скандалу».
«Атлантика» (Atlantique)
Фото: Les Films du Bal,
Frakas Productions,
Cinekap
Режисер: Маті Діоп
Виробництво: Сенегал, Бельгія, Франція
Секція: основний конкурс
Це перший повнометражний фільм француженки сенегальського походження Маті Діоп, яку раніше можна було побачити як актрису в фільмі Клер Дені «35 стопок рому». У драмі піде мова про будівельника з Дакара Сулеймана, який місяцями не отримував зарплату: в пошуках кращої долі він вирішує тікати з країни морем. У столиці залишається його кохана Ада, заручена з іншим чоловіком, але її весіллю запобігає пожежа. У нещодавньому інтерв’ю директор Каннського кінофестивалю Тьєррі Фремо заявив, що за половину гідних фільмів, що знімаються жінками і претендують на потрапляння в Канни, зараз відповідають уродженки Африки – крім Діоп, до програми цього року потрапили Мар’ям Тузані (Марокко) і згадана нижче Мунія Меддур Жанс (Алжир ). Тож цього року, на відміну від нудного попереднього, фестиваль засвідчить зародження справжнього тренду.
«Сібіл» (Sibyl)
Фото: Les Films Pelléas
Режисер: Жюстін Тріє
Виробництво: Франція
Секція: основний конкурс
Жюстін Тріє («Вік паніки», «У ліжку з Вікторією») полюбляє працювати в жанрі драмеді. Не зрадила вона йому й цього разу: «Сібіл» повідає про жінку-психотерапевта, яка всупереч етиці вирішує зробити зі сповідей клієнтки матеріал для роману. Головну героїню зіграла Вірджині Ефіра, яку ви могли бачити над Жаном Дюжарденом у «Коханні не за розміром». На кушетці лежатиме Адель Екзаркопулос. (До речі, після зйомок у проривному для її кар’єри «Житті Адель» актриса скаржилася на пресинг з боку режисера Абделатіфа Кешиша під час зйомок сцен сексу, однак згодом пом’якшила свою критику. Тож персоною нон грата Кешиш не став і навіть презентує по сусідству з «Сібіл» свій новий фільм – «Мектуб, моя любов: Інтермеццо».)
«Ластівки Кабула» (Les Hirondelles de Kaboul)
Фото: Les Armateurs
Режисер: Забу Брайтман і Елеа Гобе Мевеллек
Виробництво: Франція
Секція: «Окремий погляд»
Цей анімаційний фільм знятий за однойменним романом алжирського письменника Мохаммеда Мулессегуля, який із 90-х через військову цензуру писав під жіночим псевдонімом Ясміна Хадра. «Ластівки Кабула» – це історія кохання на тлі зруйнованого війною Афганістану в 1998 році. Двоє головних героїв намагаються влаштувати життя всупереч диктатурі Талібану, однак один дурний вчинок з боку чоловіка загрожує перетворити їхні мрії на попіл. Не дайте скріншотам з ідилічною анімацією вас обдурити: західні читачі, познайомившись із книжкою у 2000-х, були шоковані натуралістичними сценами, в яких жінок забивають камінням і карають батогом. Проте, «Ластівки» позитивно відрізняються від експлуатаційних романів, що смакують насильство в екзотичних декораціях, а Забу Брайтман, відома за проникливими драмами на складні теми (безпритульні в «Але й я», втрата близьких у «Згадати про хороше») – саме та, що здатна перенести його на екран.
«Портрет юною дівчини в полум’ї» (Portrait de la jeune fille en feu)
Фото: Lilies Films
Режисер: Селін Ск’ямма
Виробництво: Франція
Секція: основний конкурс
Ск’ямма відома в основному завдяки фільмам про дівчаток-підлітків і тривожні пристрасті, якими супроводжується їхнє дорослішання, однак ви також можете знати її як сценаристку хітового інді-мультфільму «Життя кабачка». Її новий фільм – історична драма про молоду художницю, яку наймають намалювати весільний портрет дівчини на ім’я Елоїза. Складність полягає в тому, що зробити це потрібно потай від Елоїзи, тож удень художниця намагається зблизитися зі своєю героїнею, а вночі – малює її по пам’яті. З огляду на те, що ЛГБТ-стосунки і гендерфлюїдність – не останні за важливістю теми для режисера, легко припустити, що стосунки дівчат переростуть у щось інтимніше та, ймовірно, трагічніше.
«Лапочка» (Papicha)
Фото: The Ink Connection, High Sea Production
Режисер: Мунія Меддур Жанс
Виробництво: Франція, Алжир, Бельгія, Катар
Секція: «Окремий погляд»
Ще один фільм програми, присвячений трагічним наслідкам консервативної революції, однак цього разу місцем дії став Алжир 90-х, де непокрита голова могла накликати на жінку в найкращому випадку ганьбу. Головна героїня «Лапочки» – 18-річна Неджма, захоплена світом моди. Заперечуючи диктаторські заборони, вона з друзями продовжує жити нормальним студентським життям і навіть вирішує, не зважаючи на радикалів, провести власний показ мод. Десять років тому Мунія Меддур виступала асистенткою на майданчику «Хітмена» – фільму її чоловіка, Ксав’є Жанса. Мабуть, після Канн (і особливо після спроб Жанса знімати комедії) у режисерській сім’ї намітився новий лідер.
«Кохання мого брата» (La Femme de mon frère)
Фото: Yannick Grandmont
Режисер: Монія Шокрі
Виробництво: Канада
Секція: «Окремий погляд»
Драмеді про те, як непросто дорослішати, якщо ось-ось почнеш старіти: через відсутність роботи 35-річна Софія змушена переїхати до свого старшого брата Каріма. Судячи з того, як трепетно ці двоє ставляться один до одного, дивно, що природа не задумала їх близнюками. Втім, у природи інший фокус у рукаві: Карім, проживши півжиття без другої половини, вперше закохується – до того ж у лікаря своєї сестри. «Кохання мого брата» – повнометражний режисерський дебют актриси Монії Чокрі, для якого вона сама написала сценарій: Ксав’є Долан, який на початку 2010-х знімав її у своїх фільмах, може пишатися підопічною.
«Поділитися» (Share)
Фото: A24, Loveless, Wilding Pictures
Режисер: Піппа Б’янко
Виробництво: США
Секція: спеціальні покази
Прем’єра цієї драми – повнометражної версії однойменного короткого метра, знятого Піппою Б’янко в 2015 році, – відбулася в січні на «Санденсі», але поговорити про неї ще раз буде не зайвим. 16-річна Менді (Ріанн Баррето) виявляє в інтернеті відео, на якому вона зазнає сексуального насильства. Подій тієї ночі вона не пам’ятає. Ролик, однак, отримує сумнівну популярність, коли ровесники героїні починають ділитися ним один із одним. Незахищеність підлітків у цифрову епоху – тема, яку активно порушує як масове мистецтво («13 причин чому» та ін.), так і фестивальне кіно, і «Поділитися» впорався з нею так вдало, що став одним із двох фільмів, куплених на «Санденсі» вибагливим HBO.
«Бик» (Bull)
Фото: Film Constellation
Режисер: Енні Сілверстайн
Виробництво: США
Секція: «Окремий погляд»
З ким спілкуватися 14-річній дівчинці, якщо товаришів відповідного віку поблизу немає, а мама мотає термін у в’язниці? Варіант відповіді «з дорослим дядьком з місцевого родео» може пролунати підозріло і для глядачів, і для місцевих соцслужб, однак ці двоє і справді знаходять спільну мову. Ковбоя-невдаху зіграв Роб Морган (офіцер Павелл із «Дивних див»). До того, як стати режисером, Енні Сілверстайн десять років працювала з молоддю в резерваціях, тож і справді дещо розуміє в буднях неприкаяних підлітків (в її минулій короткометражці Skunk, наприклад, 14-річна дівчинка рятувала свого пітбуля з бійцівського рингу).
«Лід у вогні» (Ice on Fire)
Фото: Home Box Office, Harun Mehmedinovic
Режисер: Лейла Коннерс
Виробницво: США
Секцяі: спеціальні покази
Серед спецпоказів цього року несподівано затесалася документалка про глобальне потепління. У своєму нещодавньому інтерв’ю австрійський документаліст Ніколаус Гейрхальтер («Земля») заявляв, що рани, заподіяні природі, незворотні, однак авторка «Льоду у вогні» Лейла Коннерс у цьому сумнівається. Вона задається запитанням: чи можна не зменшити, не відрегулювати, не стабілізувати, а повернути назад зміну клімату? За виробництво стрічки відповідала компанія Леонардо Ді Капріо Appian Way, яка рік від року дарує світові все нетривіальніші документальні фільми (згадаймо хоч нещодавню «Боротьбу» про напівзабутого польського художника-провокатора Станіслава Шукальського).
Читайте незабаром на «Телекритиці» огляд найочікуваніших фільмів Каннського кінофестивалю.
