Лео вільний: як радянський документаліст надихнув Тарантіно

Ви не знайдете інформації про Могилевського в українській і російській Вікіпедії. Зате під ім’ям Леоніда Моґі його добре знають у Франції і англомовному світі. Один із персонажів фільму Квентіна Тарантіно «Безславні виродки» має ім’я Лео Моґі – і це не збіг, а данина поваги. Тарантіно високо цінує фільми Моґі голлівудського періоду, «Париж вночі» (1943) і «Аравійська операція» (1944); він навіть називав їх з-поміж джерел свого натхнення під час створення «Безславних виродків». Як же вийшло, що фільм «Документи епохи» вважався загубленим і що сам Могилевський став втраченим скарбом для своєї батьківщини?

Леонід Могилевський народився 14 липня 1899 року в Санкт-Петербурзі. Пізніше він переїхав до України та разом з Олександром Довженком почав створювати першу кінотеку українських фільмів. Сам режисер очолював відділ кінохроніки Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Могилевський вимагав, щоб зняті «своєчасні і злободенні» матеріали відразу передавалися в тодішню столицю УРСР, Харків, щоб якнайшвидше потрапити на екрани. Оперативність виходу його «Кінотижня» і «Кіножурналу» зробила їх справжнім проривом у той час, коли далеко не у кожного громадянина СРСР було вдома навіть радіо.

Однак радянська влада не оцінила корисність методу Могилевського для розвитку пропаганди. З 1928 року він, маючи на рахунку виробничу догану, значився у ВУФКУ вже як заступник голови відділу. Могилевський зрозумів натяк: потрапивши в 1929 році до Франції для освоєння техніки звукового кіно, він вирішив не повертатися.

На те, щоб стати впізнаваною величиною на Заході, Леонід – тепер уже Моґі (Moguy) – витратив менше 10 років. За його фільмом «Тюрма без ґрат» (1938), показаному в рамках програми Венеціанського кінофестивалю, навіть зняли ремейк в США. До цього часу більшість колег Могилевського, які брали участь у засіданнях ВУФКУ, вже були репресовані.

Рішення про зміну громадянства врятувало Моґі життя, а рішення взятися за ігрове кіно зробило його затребуваним у Голлівуді. Так, високо оцінена Тарантіно «Аравійська операція» про спроби нацистів захопити Суецький канал – шпигунський бойовик, яким задивлялося ціле покоління американців. Примітно, що Моґі включив у фільм невикористані кадри чужого фільму – режисер «Кінг-Конга» Меріан Купер планував знімати стрічку про Лоуренса Аравійського, та оскільки проект не був реалізований, зйомки пустелі та її мешканців потрапили до рук нашого героя, тим самим отримавши нове життя.

30 березня схожим чином нове життя знайдуть і «Документи епохи»: ранній фільм Могилевського буде показаний з живим саундтреком групи «Сон сови». У Довженко-центрі розповідають, що музиканти спробують додати фільму нових, сучасних акцентів.

Так що ж таке «Документи епохи»? Це найвідоміший монтажний фільм ВУФКУ, що демонструє українську кінохроніку періоду від Першої світової війни до кінця 1920-х. Могилевський надихнувся монтажними кінофільмами радянської кінорежисерки Есфір Шуб, такими несхожими на «життя зненацька» його знаменитого колеги пза ВУФКУ Дзиґи Вертова. Він переглянув понад 100 годин кінохроніки, у результаті змонтувавши з них 67-хвилинний фільм.

Найцінніші кадри «Документів епохи» він виявляв у найнесподіваніших місцях. «У видових або агітаційних фільмах на кшталт “Пейзажів Кам’янця-Подільського” або “Одеса – передача прапора” виявилися унікальні кадри з царем Миколою II і Тимчасовим урядом, Львом Троцьким, Симоном Петлюрою, – пишуть організатори показу. – Могилевський переписується з операторами білих, УНР і гетьмана Скоропадського, розшукуючи втрачені історичні епізоди “Банкет у гетьмана”, “Оголошення універсала”, “Вступ білих до Києва”. У оператора з Ташкента знаходить хроніку приїзду Директорії до Києва».

Завдяки коментуючим уривки інтертитрам (їх понад 200) фільм буде не тільки зрозумілий, а й цікавий сучасному глядачеві. Поглянути на те, як ці іронічні підписи перетворювали «Документи епохи» на більшовицьку маніпуляцію, цікаво не тільки в контексті життя самого Могилевського, а й на тлі сучасного підходу до історії. Або, вірніше сказати, – до численних «історій», які залежно від панівних тенденцій відправляють на звалище або витягують як єдино правдиві.

Подивитися фільм Леоніда Могилевського «Документи епохи» з сучасним саундтреком можна буде в рамках показу «100 революцій. Сторозтерзаний Київ. 1918-2018». Захід відбудеться в день закриття 15-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA 30 березня.