травня
«Анонім» (Anon)
Останні 20 років у режисера Ендрю Ніккола не складається з фантастикою. Після проривної «Гаттаки» були сумовита «Симона», «Час» із Джастіном Тімберлейком, якого як актора на той момент вже цуралися навіть у середнячкових проектах, і «Гостя» за романом Стефані Майєр. До честі Ніккола, він не покинув жанр, з яким у 2018 році набагато успішніше вправляються молодші режисери, і його новий фільм «Анонім» витриманий у стилістиці горезвісного нуар-кіберпанку, що останні пару років працює майже безпрограшно. З начинкою справи гірші. Набридливому сюжету про тоталітарну державу, де на благо суспільства викорінили всі права і свободи, з обов’язковим Детективом, що сумнівається (Клайв Оуен) і Ефектною Хакершою (Аманда Сейфрід) доведеться змагатися не з іншими спадкоємцями Замятіна, а з реальністю. Яка не тільки дивніша за антиутопії, а й – завдяки історіям із дата-майнингом у Facebook абобаном Telegram– іронічніша за них.
«Острів собак» (Isle of dogs)
Новий Вес Андерсон – цим усе сказано. Якщо його фільми і залишають глядачеві невеликий шанс вийти із залу байдужим, то з ляльковою анімацією такий трюк не проходить. Розчулитися можна і виглядом самих персонажів (ляльки «Острова собак» схожі на реальних собак, а не на ожилі подушки, якими їх зазвичай бачать творці CGI-анімації), і тим, як актори, які озвучили фільм, – зокрема Тільда Свінтон і Джефф Голдблюм – прийшли на червону доріжкуз цуценятами, які шукають господарів. Навіть маркетингова кампанія фільму на Берлінале була милою (не розчулилися тільки ті видання, які поспішили звинуватити режисера в расизмі через стереотипне зображення Японії). Втім, на «Острів собак» потрібно йти не як на кумедний фільм про звіряток, а як на чергову казку Андерсона з його незмінно тихим (і часом абсурдних) гумором.
травня
«Термінал» (Terminal)
На щастя, в Україні «Термінал» уникнувкінченої локалізації. (Якщо з перекладом назви в російському прокаті ще можна було погодитися, то слоган, що перетворився з обіцянки солодкої помсти на «Хлоп’ята, я повернулася!», остаточно надав стильному трилеру на тлі неонових вогнів флеру якихось «Жмурок».) Насправді фільм виглядає як «Атомна блондинка» на комедійній підкладці – з поправкою на те, що в цьому разі блондинка працює не в МІ-6, а в придорожній наливайці. Рік тому таке поєднання могло ще здатися сумнівним, але «Тоня» все розставила на свої місця: пропускати фільми з Марго Роббі на великому екрані ніяк не можна.
травня
«Дедпул 2» (Deadpool 2)
До походу на продовження (або, як висловилися творці фільму, друге пришестя) «Дедпула» потрібно готуватися. Звичайно, не зовсім так, як до перегляду історичного фільму, але суть одна: потрібно знати контекст. У випадку з супергеройською комедією про мутанта зі специфічним почуттям гумору контекст – це рекламна кампанія, яка за рівнем хуліганства часом залишає позаду сам фільм. Мабуть, піком тролінгу напередодні прокату «Дедпула 2» став трейлер зі слоганом «Від творців фільмів «27 весіль» і «Диявол носить Prada». Після такого страшно уявити, куди зверне романтична (якщо її так можна назвати) лінія Дедпула і Ванесси. А ось за нового антигероя, здається, можна не переживати: Джош Бролін свою справу знає – щов CGI-костюмі, що без нього.
травня
«Соло: Зоряні війни. Історії
» (Solo: A Star Wars Story)
Творці антології «Зоряні війни. Історії» обіцяли, що будуть знімати всі фільми серії в різних жанрах. «Бунтар-один» вдався фільмом-пограбуванням, а «Соло», згідно із задумом творців, буде «космічним вестерном». Президент компанії Lucasfilm Кетлін Кеннеді кокетливо відмахується від порівнянь із Marvel – мовляв, ми, звичайно, теж маємо намір плодити окремі франшизи з героями «Історій», але між підходами компаній величезна різниця. Хай там як, а стежити за касовою гонкою кіногіганта, який зібрав своїх героїв у одну команду (Marvel і квітневі «Месники») і кіногіганта, який розкидав своїх героїв окремими сюжетними лініями (Lucasfilm і «Соло») буде значно цікавіше, ніж за перегонами Енакіна і Себульби з «Епізоду I».
травня
«Мері Шеллі та монстр Франкенштейна» (Mary Shelley)
З приводу байопіків і фантазій про життя Мері Шеллі останнім часом хочеться сказати «горщику, не вари». Від обов’язкового кивка в бік автора «Франкенштейна» не можуть втриматися навіть творці фільмів про материнство (наприклад, фільму жахів «Шеллі» 2016 року). На невідомому етапі застряг фільм «Монстр Мері Шеллі» з Софі Тернер (Санса Старк з «Гри престолів»). Зате в український прокат вийде минулорічний «Мері Шеллі» режисера Хаїфи аль-Мансур з іншою зіркою «Престолів», Мейсі Вільямс. (Щоправда, головна роль дісталася не їй, а Ель Феннінг.) Аль-Мансур не стала лізти в готичні нетрі й зосередилася на нещасливій історії кохання Мері і Персі Шеллі; це, мабуть, і розчарувало критиків, чиї відгуки принесли фільму жалюгідний рейтинг 36% на RottenTomatoes. Але ми впевнені: якщо знати, на що йдеш, – тобто на Ель Феннінг у рідкісній для неї драматичній костюмній ролі – то фільмом цілком можна насолодитися.
«Божевільна»/«Не в собі» (Unsane)
На щастя, тут теж обійшлося без «Кінченої». Так-так, це той самий «хічкоківський» фільм, знятий на iPhone за написаним за 10 днів сценарієм. Зрозуміло, навіщо Стівену Содербергу такі трюки: тисячі кіноманів по всьому світу гнівно вигукне, що не можна зняти фільм у стилі метра на камеру смартфона, до того ж із акторами, харизма яких далека від зірок Хічкока (Джошуа Леонард, правда, знявся в «Мотелі Бейтс» за мотивами «Психо», але це, м’яко кажучи, сумнівна прив’язка). Вигукнуть – і масово підуть у кінотеатри, щоб підтвердити свої сумніви.
«Ескобар» (Loving Pablo)
На рахунку Пенелопи Крус і Хав’єра Бардема більше десяти спільних акторських робіт. У «Ескобарі», знятому за мотивами мемуарів колумбійської журналістки Вірджинії Вальєхо «Люблю Пабло, ненавиджу Ескобара», вони стали центральним дуетом. Біографія Ескобара добре відома публіці, тож головною інтригою фільму стане не те, чи будуть герої жити довго й щасливо (ну яке може бути «довго й щасливо» в Колумбії 80-х, навіть коли ти місцевий барон?), а те, чи вдалося режисерові Фернандо де Араноа витягнути з історії політичний трилер крім закономірної love story.