Після прем’єри глядачі влаштували фільму шестихвилинні овації. А напередодні режисер звернувся до відвідувачів фестивалю, попросивши їх не розміщувати в інтернеті спойлери до картини. Деякі сприйняли це як жарт з приводу всюдисущої «культури спойлерів», однак голова Sony Entertainment Том Ротман приєднався до побажань Тарантіно в коментарі The Hollywood Reporter – мовляв, у фільму «Одного разу в Голлівуді» така приголомшлива кінцівка, що не можна її псувати іншим глядачам. Що ж, давайте поглянемо на рецензії у ЗМІ – і будемо сподіватися, що в них обійшлося без спойлерів.
The Hollywood Reporter
«”Одного разу в Голлівуді” – неоднорідний, громіздкий за структурою фільм, до того ж не без слабких місць. Однак ще він – неймовірне зізнання в коханні до джерела натхнення Тарантіно: режисер заново вибудовує Фабрику мрій такою, якою вона була за часів його дитинства, водночас переписуючи травматичний епізод, який зазвичай вважають кінцем цієї ери».
Фото: Sony Pictures Entertainment
The Wrap
«Розповідь обмежується шістьма місяцями 1969 року, однак фільм повний відсилок (або повноцінних відтворень) до старих телешоу, старих фільмів, старих рекламних джинглів. Тарантіно насолоджується своєю одержимістю, отримавши можливість керувати тим, що він любив у дитинстві. Він відтворює Голлівуд 1969, використовуючи мало не кожен неоновий знак, що вижив з того періоду. […] Музичний автомат Тарантіно працює мало не напруженіше, ніж у “Кримінальному чтиві” (Рой Хед! Paul Revere & the Raiders! Ніл Даймонд! Vanilla Fudge!), і протягом двох годин і сорока хвилин Рік і Кліфф (Леонардо Ді Капріо і Бред Пітт. – Ред.) не тільки вирішують робочі й особисті проблеми, а й стикаються з Шерон Тейт (сусідка Ріка, роль якої зіграла Марго Роббі) і «Сім’єю» Менсона. […] Досить буде сказати, що “Одного разу… в Голлівуді” (три крапки має значення!) – найбільш споглядальний фільм Тарантіно, однак тільки до певного моменту».
Фото: Sony Pictures Entertainment
Variety
«Тарантіно обійшовся зі вбивствами Менсона в “Одного разу в Голлівуді” водночас і екстремальніше, і тривіальніше, ніж із нацистами в фіналі “Безславних виродків”. Для апологетів Тарантіно це може бути легким розчаруванням. Хтось скаже, що це лише фільм. Однак протягом більшої частини “Одного разу в Голлівуді” Тарантіно блискуче використовує присутність дівчаток Менсона як натяки на щось диявольське в голлівудському космосі. Але фільм надто просто поводиться з цими “негативними вібраціями”. Під кінець Тарантіно робить те, що можна назвати абсолютно тарантінівським, однак уже важко назвати революційним».
Фото: Sony Pictures Entertainment
IndieWire
«Коли історія пробуксовує, Тарантіно досягає піку самосвідомості: він навіть дозволяє двом героям кілька хвилин просто дивитися і коментувати епізод “ФБР”. Незграбний закадровий голос перелічує режисерів спагетті-вестернів від Пейроні до Корбуччі, так, ніби Тарантіно створював сценарій за допомогою зворотного проектування – спочатку імена, а потім вже наратив. Постійне нагромадження імен та назв справляє враження, ніби автор фільму переглядає свою колекцію фільмів, обираючи найпримітніші з тієї епохи, однак ніколи нічого не беручи з полиці».
Фото: Sony Pictures Entertainment
The Guardian
«Найнеймовірніша (і найсмішніша) сцена фільму – коли Кліфф влаштовується дублером на зйомки “Зеленого шершня” і його викликає на бій Брюс Лі в костюмі Като. Це шикарне побоїще, хоча я не до кінця згоден з тим, як Тарантіно уявив його результат – проте однаково я сміявся ще три хвилини після того, як сцена закінчилася. А потім ми переходимо до фіналу – кривавого беззаконня, який підводить фільм до божевільної розв’язки. Вона напевно змусить вас прокрутити весь фільм у себе в голові. Вийшло обурливо, дезорієнтуюче, безвідповідально – проте чудово».
Читайте також наше передбачення: який серіал стане новою «Грою престолів»?
