У грудні 2019 року рада Пулітцерівської премії оголосила про нову категорію премії у галузі журналістики – «За видатний приклад аудіожурналістики, який служить суспільним інтересам». У раді вважають, що в останні роки аудіожурналістика стала потрібною і вельми популярною, і, щоб виділити кращі з робіт, Пулітцерівський рада вирішила запустити експериментальну категорію.
А ось серед українських ЗМІ подкасти не настільки популярні/потрібні/потрібні… Спілкуючись з менеджерами різних медіахолдингів, я чула всілякі думки щодо подкастів: і що українська аудиторія складається з візуалів, і що більше любить читати, ніж слухати, але головною причиною незапуску подкастів називали брак фахівців. Мовляв, справа це класна, та й самі ми на багато подкастів підписані, але ось виробляти їх поки не готові, оскільки експертів на ринку немає (принаймні у достатній кількості). Також називалися й інші причини: потрібно спеціальне обладнання закупити, а грошей на нього немає, потрібно цей напрямок розкручувати, а грошей на розкрутку знову немає, потрібно витрачати на це додатковий час, а його знову-таки немає.
Ок. Поділюся цікавим кейсом. У 2016 році у Данії, завдяки краудфандінгу, запустилось медіа Zetland. Новоспечені паблішери запитали у потенційної аудиторії, що вони хотіли б бачити на сайті. Аудиторія (яка до того ж і є інвестором) відповіла: слухати аудіо. Не приходячи до свідомості, видавці запустили текстове медіа. Але аудиторія не заспокоїлася і продовжила вимагати аудіо. У підсумку, сьогодні кожен текст Zetland супроводжується аудіоверсією, а в додатку цього медіа є можливість прослухати цілі плейлисти таких історій. Що це дало? 14 тис. платних підписників, дослухування матеріалів до кінця у 90% випадків (хороша глибина!).
І Zetland не самотні. Подібний напрямок активно розвивають Harvard Business Review, New Yorker, The Atlantic. HBR у кінці 2019 року уклав контракт з компанією News Over Audio (NOA), яка робить додаток з озвучки текстів, і тепер гендиректор Гарет Хіки з гордістю підкреслює, що статтю дослуховують до кінця у 78% випадків. Завдяки аудіододатку від британського Curio, BBC змогла наростити аудиторію і збільшити дохід з моменту запуску у 2017 році. І зростання за обома показниками складе 30% щомісяця. Принаймні про це говорить ексстарший менеджер зі стратегії у BBC Говінд Балакрішнан.
Загалом у США кількість користувачів, які слухають аудіостатті, становить 121 млн, що на 20% більше, ніж у 2015 році. Є тенденція до зростання…
Мені стало цікаво, чи хочуть самі журналісти працювати у цьому жанрі? Чи готові вони до цього? Чи є у них будь-які ідеї щодо монетизації аудіоконтенту?.. Або ж вони взагалі не бачать сенсу в озвучуванні?
Юлія Шестакова, головний редактор «Телекритики»
Українська аудиторія не дуже давно почала активно споживати аудіоконтент як, наприклад, подкасти. Але останнім часом все більше моїх колег-журналістів стали говорити про такий досвід, підкреслюючи, що це зручно. Думаю, що формат аудіостатей також скоро почне користуватися популярністю.
Маю велику надію, що «Телекритика» незабаром почне роботу у цьому напрямку. І для початку аудиторії буде звичніше споживати саме подкасти. Це можуть бути «аудіостудії» із залученням гостя, а далі – аудіостатті. Мені дуже цікаво, чи буде у нашої аудиторії інтерес не читати про медіаринок, а слухати.
Вважаю, що монетизація такого контенту цілком реальна. Але за умови, що контент дійсно унікальний і цікавий. Такі аудіоматеріали можна закривати під підписку, але не думаю, що поки можна буде розраховувати на великі бюджети. Тим більше, якщо медіа профільне, як, наприклад, «Телекритика». Крім того, не всі поки готові платити за контент.
Тетяна Гордієнко, оглядач WoMo
Не впевнена, що такий формат зайде нашій аудиторії. Наскільки я знаю, у нас тематичні подкасти не сильно й заходять, на відміну від західних країн.
Якщо говорити про моє особисте сприйняття інформації, то я візуал, – якщо я читаю, то запам’ятовую інформацію краще, ніж на слух. Якщо я втрачу щось при читанні, я можу повернутися, а відкручувати аудіо ліниво та й незручно якось перед автором: людина намагається, читає, а ти ворон ловиш, не слухаєш.
А що стосується монетизації, то тут все просто: підписку запропонувати, мовляв, час – гроші, не витрачайте його на рекламу, а витрачайте на корисний вам контент.
Хірано Такаші, редактор японської версії веб-сайту «Укрінформу»
Ніколи не думав і не думаю, що я почну колись озвучувати власні матеріали. Можливо, на мою думку, через те що, якщо багато інформації звучить японською мовою, то вона не дуже сприймається, тому оратор має говорити певним темпом, спрощеною формою, й інформація має подаватися дещо звужено. Або можливо є інша причина. І письмові статті у будь-якому разі передають набагато більше інформації. Українською теж не хотів би озвучувати. Гадаю, що це неефективно з погляду інформування.
Марія Педоренко, журналістка-фрілансерка
Як споживач контенту я вже стикалася з аудіостаттями – у тієї ж «Медузи» є подкаст «Текст тижня». Мені подобається обидва варіанти, у якому цей подкаст існував: просто як начитування тексту статті і як обговорення його з автором (тут вже і пряма мова героя, і щось з самої роботи). Але, судячи з того, що «Медуза» відмовилася від першого варіанту на користь другого, аудиторії другий варіант теж подобається більше. Я б, звичайно, хотіла щось середнє, або навіть усі разом – текст плюс обговорення з автором.
Чим хороші, як мені здається, аудіостатті – вони економлять час шляхом того, що ти можеш слухати їх фоном. З іншого боку, чи вдасться донести інформацію до слухача повністю, якщо він паралельно робить ще якісь інші речі? Мені складно у цьому плані, і я не ризикувала поки з аудіокнигами, але подкасти слухаю часто. І якщо це якесь обговорення, яке йде за принципом тезису й аргументів до нього, то я часто помічаю, що тезис пам’ятаю, а аргументи, – на жаль, далеко не всі. Звідси роблю висновок: для того, щоб утримати увагу слухача, сам матеріал повинен бути хорошої якості, тобто й історія цікава, й описана вона виразно, й тримає, де потрібно інтригу, та не перевантажує. Тут, на мій погляд, виграють репортажі, якісь класні фічер, профайли героїв. З аналітикою аудіоформат, як мені здається, можливий тільки у форматі обговорення з автором, експертами. Якщо ж просто начитати аналітичний текст – це не спрацює …
Сама б я не відмовилася взяти участь у створенні аудіостатті – як у ролі автора матеріалу, так і в ролі «голосу». Професійний диктор з добре поставленим голосом у таких випадках, як мені здається, не є обов’язковою умовою успішності матеріалу. Мені здається, що такий формат міг би залучити аудиторію, як приваблює все нове. Плюс подкасти в Україні в основному розмовні, сторітелінгу з того, що я чула, майже немає (або я просто не зустрічаю, бо навмисно не шукаю), тому щось подібне могло б зацікавити людей.
Монетизація – найскладніше питання. Тут бачу три варіанти: краудфандинг, реклама і гранти. Перший – самий, мабуть, чесний щодо слухача, але, наскільки він може бути прибутковим, коли у нас тільки розвивається культура плати за контент, велике питання. Другий і третій – спірні, оскільки мають у ролі зацікавленої сторони не тільки творця контенту, але й людей, які дають на це гроші. І якщо це тільки вказівка джерела фінансування, то окей, а якщо це обмеження щодо тем, то вже зовсім інша історія.
Фото: unsplash
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
