Ні для кого не секрет, скільки галасу в мережі наробив сюжет журналістки ТСН Галини Сергеєвої про наймолодшого доктора наук Ольгу Броварець. Нагадаю, в матеріалі йшлося про 29-річну Ольгу: її досягнення в науці і шляхи до цього.
Но вся справа в тому, що гіпотези, які висунула Броварець у своїй роботі, журналісти назвали сенсаційними, додавши, що вони дають надію на повне зцілення від раку. Ось тут-то і почалося. На просторах інтернету зібралися і наукові діячі, і звичайні Facebook-користувачі, і всі, кому була охота прокоментувати телесюжет, а також його авторів і героїв.
Та що там на просторах інтернету! У реальному житті колеги Ольги Броварець в Інституті молекулярної біології влаштували загальні збори, де протягом трьох годин обговорювали її роботу. Багато ЗМІ тоді назвали це «цькуванням молодого вченого». Ми з Мусею, зізнатися, теж піддалися емоціям і поспішили розповісти про це вам, адже ми завжди за справедливість, дружбу і печеньки!
Але скандал навколо цієї історії все не вщухав, тому ми вирішили розібратися, що ж все-таки сталося: чому сюжет про наймолодшого доктора наук в Україні став предметом гарячих суперечок негативного характеру. Нам здається важливим прояснити або хоча б озвучити ті неточності в сюжеті, які так схвилювали громадськість. Для цього ми поговорили і з автором сюжету Галиною Сергеєвою, і з героїнею матеріалу Ольгою Броварець. На жаль, Ольга давати інтерв’ю не захотіла, що в ситуації, яка склалася і не дивно. А ось Галина, нехай і з великим небажанням, але погодилася розставити всі крапки над «і».
Фото: тут і далі Максим Лісовий
Зустрілися ми в одному із закладів Києва. Галя прийшла в гарному настрої і з посмішкою, але як тільки мова зайшла про сюжет, журналістка стала стриманішою, зібраною і серйозною.
«Мені захотілося зробити сюжет про те, що у нашої науки є майбутнє!»
«Коли я почала займатися історією Броварець, ніхто не оскаржував її наукову роботу. Не було конфлікту – була Оля, яка зробила відкриття»
Але тепер колеги Ольги пишуть і говорять про те, що її досягнення – зовсім не відкриття, немає ніякої сенсації і до раку відношення не має. Звідки ж тоді взялися ці терміни?
Я за освітою філолог і не маю ніяких ступенів з фізики, математики. Зовсім не розбираюся в молекулах. У мене був герой і була мета – показати його добре, а також розповісти про наших молодих вчених. Я записала інтерв’ю. Мені вже зараз говорять: «Треба було записати дві точки зору». Які дві? Коли я почала займатися цим, не було конфлікту! Ніхто не заперечував її наукову роботу. Була Оля, яка зробила відкриття.
«Мені говорили, що якщо і далі вивчати досягнення Ольги, це дасть шлях до лікування багатьох хвороб, в тому числі і раку»
А ви не боялися братися за тему, пов’язану з наукою?
Момент в сюжеті, де йдеться про суть досягнення Ольги, я багато разів узгоджувала особисто з нею: як ми пишемо, як краще сказати.
У мене питали, чому я не поговорила з іншими експертами. Ось я журналіст, починаю займатися темою: приходжу в інститут, спілкуюся з науковим керівником. Якщо у директора або у наукового керівника були якісь зауваження з приводу того, як відкриття Ольги пов’язане з лікуванням раку, то чому після публікації в інших виданнях вони про це не сказали? Чому мене ніхто не попередив: «Дивіться, не пишіть це»?
«Українська спільнота побила саме себе»
Зате тепер багато колег Ольги пишуть на просторах інтернету, як треба чи не треба було писати.
Ну як я можу з ними сперечатися, якщо вони – доктори фізико-математичних наук, а я – просто журналіст і магістр філології? Якщо вони хочуть сперечатися – нехай сперечаються між собою. Мені зараз говорять: «Ви повинні були запитати у того-то»; «Ви повинні були сказати тому-то»; «А чому ви не поговорили з тим-то?» Вчене співтовариство мені каже, що в Україні багато наукових діячів, які є лжедіячами. Тобто вони в своєму науковому колі це знають і погоджуються з таким станом речей, а винними хочуть зробити журналістів.
Виходить, що в даній ситуації все каміння летить в вас?
Я не думаю, що всі камені в мене. Швидше, навіть, навпаки, українська спільнота побила саме себе. Я не писала ту наукову роботу, а робила сюжет про людину.
Звичайно, ми всі розуміємо, що в інтернеті готові вчепитися в будь-яке слово, яке не сподобалося. І багато хто зараз обурюються щодо того, що журналісти дуже вже перебільшено підносять будь-яку інформацію. Ось і до вашого сюжету такі ж претензії.
Так, в сюжеті були деякі неточності. Наприклад, там була обкладинка журналу Nature, але не той номер. До речі, саме наукові журнали і визначають, чи цікавий цей вчений світові. Так ось, Ольгу цитували в Nature, і його обкладинку я відправляла вченим, які вимагали спростувань. Хоча в тексті не було ні слова про цей журнал (не та обкладинка – це все-таки помилка). Я не проконтролювала. Але насправді я не розумію спроб влаштувати наукову дискусію саме в такій площині.
«Мені кажуть: “Це не світовий рівень”. Але в чому ж брехня?»
Ось, наприклад, чи можна використовувати слово «відкриття», – розмірковує журналістка. – З точки зору Олі, її робота називається гіпотезою, тому що у неї немає патенту. Тобто спеціального документа. Я, коли називала це все «відкриттям», не керувалася науковими термінами. Але, наскільки знаю, всі досягнення в науці спочатку були гіпотезами. Вся наука починається з гіпотез.
Ще була фраза «це досягнення світового рівня». Мені кажуть: «Це не світовий рівень». Але в чому ж брехня? Якщо Ольгу Броварець визнають на всесвітніх преміях, якщо її називають найвпливовішим ученим України за 2016-й рік, якщо вона отримує премію Scopus, то як називається цей рівень?
«Я дуже сподіваюся, що критики зрозуміють, що оскаржують не наукове твердження, а надії і мрії мами Ольги та її шкільних вчителів»
У вас не виникало бажання зробити другий сюжет – з опонентами Ольги Броварець?
У мене виникало, а от у опонентів – ні. Я просила деяких людей про інтерв’ю, просила їх висловити власну точку зору. Мені сказали: «Ні, ми не будемо спілкуватися з вами, Галю, бо ми вирішили, що не хочемо». Я хотіла привернути увагу до інституту, до молодих вчених і досі в шоці, що вийшла ось така реакція на позитивний сюжет, який давав шанс всьому інституту і всьому науковому співтовариству звернути увагу на себе, отримати можливість фінансування на свої роботи. Я не заперечую робити сюжет про кожного молодого, талановитого вченого. Ми хотіли продовжувати цю тему і зараз хочемо. Але та ситуація, яка склалася, викликає безліч питань. Чому позитивний сюжет про молодого українського вченого викликав таку страшну реакцію у її колег? Чому, замість того щоб використовувати ситуацію на благо для себе, для країни, ми дивимося, як виносять сміття з хати і роздмухують скандал?
«Я могла б сказати: “Панове вчені, я некомпетентна з вами сперечатися”, але я включилася»
У вас вже був подібний досвід реакції на сюжет?
Я давно працюю, бували різні сюжети і ситуації, в тому числі і скандали після виходу сюжету. Але критичного. А після виходу абсолютно доброго матеріалу про людину, про її життя, побут, та ще щоб мій сюжет розбирали під мікроскопом – такого не було. Але я думаю, що причина в емоційному проникненні. Я могла б сказати: «Панове вчені, я некомпетентна з вами сперечатися». Але я включилася, і думаю, що не обійшлося без конфлікту поколінь. Як я зрозуміла, старше покоління образилося на мої висловлювання в Facebook. Однак хочу сказати, що багато з цих людей дуже гідні. Вони колись прославляли нашу країну і зараз продовжують її прославляти. Але мені здається, їм не завадило б трохи мудрості і терпимості у відносинах.
Багато людей, чиї родичі хворіють на рак, дзвонили і писали Ользі після виходу сюжету, щоб дізнатися, де ж і коли можна буде купити ліки від раку. Вам особисто не дзвонили?
До такого не доходило. Мені дзвонили тільки бізнесмени, які хотіли профінансувати її дослідження в подальшому. Я направляла їх на Олю, але вона, мабуть, відмовилася, тому що вважає, що цим має займатися держава. І щодо самих ліків: я говорила, що є надія, шанс. Тобто ліки будуть не завтра, а після багатьох досліджень і величезних фінансових впливів.
Підтримуєте зв’язок з Олею?
Так, іноді телефонуємо один одному. Вона продовжує писати статті, хоча зараз у відпустці.
Не шкодуєте, що взялися за таку тему?
Я дуже хотіла б знімати про науку, дуже. Але в такій ситуації тепер не знаю. Якщо кожен мій позитивний сюжет, кожен герой буде так затюканий, то бажання пропадає і руки опускаються. Мені здається, що це все як сніжний ком, і всі зауваження до мого сюжету не варті і виїденого яйця. Ось правда.
