Про Олександра Разумкова

Юлія Мостова в гостях у Дмитра Гордона
_

Олександр Разумков помер у 1999 році
Фото: Центр Разумкова
Про першу зустріч Мостової і Гриценка

Дмитро Гордон і Юлія Мостова
_
Потрібно було йти на інтерв’ю до Кузьмука. Кілька пизатань сама могла сформулювати, але оборонна сфера специфічна, і я у Саші запитала, хто може допомогти із запитаннями. Він направив мене до Степановича (Анатолій Гриценко). Саша вважав Гриценка найрозумнішим військовим експертом, тому й залучив Толю до співпраці з Центром Разумкова – тоді це ще був Центр економічних і політичних досліджень.
А потім Степанович очолював аналітичну службу РНБО, інтелектуальний штаб цієї організації. Тоді ми й познайомилися, це був 97 рік, якщо я не помиляюся, перед Днем армії, кінець листопада чи початок грудня. Гриценко допоміг із запитаннями, справив на мене враження людини знаючої, гострої, компетентної і дуже самовпевненої.
«Усі стосунки починаються з електричного розряду, який пробігає між ліктями, якщо вони торкаються. Потім це певний потяг, закоханість, кохання, повага, довіра… Така ось піраміда»

_
_
Через 6 років Гриценко освідчився Мостовій

Юлія та Анатолій сьогодні
Фото:
«Ми скидали один на одного все, і у нас не залишилося жодного секрету – ні у нього, ні у мене. І ці молекули якось так об’єдналися, що ось ми з кінця 2002 року разом – і сваримося лише через дітей»
«Ми разом, але нам подобається самотність»

_
_
Про Петра Порошенка

Петро Порошенко
Фото: «Дзеркало тижня»
У 2013 році, десь на початку осені, ми сиділи в ресторані «Егоїст», просто пили каву, і він, тоді просто народний депутат, просив: «Юль, допоможи мені повернутися у велику гру». У нас так завжди було: незважаючи на невелику різницю у віці, він до мене завжди звертався на «ти», а я – на «ви», так мені краще тримати дистанцію. «Не допоможу, Петре Олексійовичу», – сказала тоді я. Він: «Чому?» – «По-перше, я не з цього факультету. Я журналіст, а не піарник». Журналіст – це розвідник, а піарник – контррозвідник. У них різні завдання і психотипи.
Порошенко було однаково, ким бути: головою КМДА, мером Києва, спікером, керівником нашої делегації в ПАРЄ, міністром економіки – усім! Навіть головою Нацбанку – аби повернутися у велику гру.
«Шлях до президентства – це страшна дорога, але саме президентство – набагато страшніше і важче»
Я сказала, що це не моє, – по-перше. «А по-друге, – додала, – я вам не допоможу, оскільки вважаю найнещирішим з політиків, яких знала за всі мої роки в професії». Він обурився: «Чому?!» і у нього, як завжди, «сльоза бринить». Я пояснила – наші стосунки давали мені змогу це сказати. «Тому що ви з дитинства діабетик, а випускаєте найбільшу кількість солодкого в країні». Не всі розуміють, що стоїть за цими словами, але для мене це так. Він промовчав.
Через рік президентства Порошенко мене запросив – це була дуже хитра пастка, він зробив вигляд, що готовий відповісти на всі мої запитання, тому що я мала намір орбіти його намалювати… Потім зрозуміла: орбіт немає, є комета, великий хвіст космічного сміття, а там… Ну хто там? Пасенюк, Григоришин, Кононенко, Медведчук – ось, власне кажучи, і всі орбіти, що там малювати було, в 2015 році?
Словом, Петро Олексійович запросив мене та каже: «Запитуй все, що ти хочеш, на всі запитання відповім!» А я знаю його багато років… Сказала: «Петре Олексійовичу, їхала до вас – і думала, про що вас запитати. У мене до вас немає запитань». Я не хочу слухати неправду. Ну, цього я не казала, тільки про те, що запитань немає. Ну, президента відкачали, все нормально… Тому що аж подих сперло: всім від нього щось потрібно – гроші, посади, інформація, – а мені нічого не треба, я все розумію! Все бачу, все знаю – від медичної карти до офшорних проводок. І не хочу слухати цю брехню.
Про амбіції Гриценка стати президентом

Гриценко все не втрачає надії стати президентом
Про можливу роль першої леді
Про флірт політиків і консерватизм

_
_
Про дітей

Мостова з дітьми Глібом і Анею
Фото: соціальні мережі
Японія – як інша планета, дуже цікавий виклик. І син зараз це проходить – серед відібраних молодих людей. Це непросто, скажу я вам. Він живе в комірчині під сходами, немов Гаррі Поттер, у крихітній кімнатці. Їздить на велосипеді, завжди мокрий, як хлющ, тому що там сезон дощів. (Усміхається.) Мама, звичайно, переживає, але він молодець, справляється. Ані, молодшій доньці, 14. Вона малює, а ще дружить і лідерствує. Мені здається, що Аня – душа класу. Вона дуже схожа на мене, тільки з Толиною відповідальністю.
Як ви розумієте, це тільки невелика частина інтерв’ю. Повне інтерв’ю триває три години. Решту можна подивитися і послухати
ТУТ.