Як зняти сімейний фільм жахів: інтерв’ю з режисером фільму «Тихе місце» Джоном Красінські

В інтерв’ю «Телекритиці» Красінські розповів, як ще він домагався автентичності фільму, як заманив Мері Поппінс на зйомки хоррора і чого його навчила «Гра престолів».

Про задум фільму

Продюсери серіалу «Джек Райан» (Красінські грає в ньому головну роль. – Ред.) отримали сценарій «Тихого місця» і запитали мене, чи готовий я знімати жанрове кіно. Я відповів: «Буду чесним: як правило, я не займаюся жанровими проектами. Я не великий шанувальник такого кіно, тому що той ще боягуз. Але якщо ідея хороша, то я подумаю». Вони відповіли: «Ну, йдеться про те, як одній сім’ї доводиться жити в тиші, і потрібно зрозуміти, чому». У мене відразу ж виникло безліч ідей. Через якихось дванадцять годин у мене в голові склалася готова картина. Я зрозумів, що повинен переписати сценарій і сам знятися у фільмі. Потім я вийшов із кімнати і переказав свій задум Емілі (Блант, дружина режисера. – Ред.). І вона відповіла: «Ти не можеш просто переписати це, ти повинен це екранізувати. Не пам’ятаю, щоб якийсь із проектів тебе настільки схвилював».

Про фобії

Деякі сприйняли фільм як метафору соціальних мереж і сучасного світу – мовляв, якщо ти заговориш, на тебе накинуться. Якщо комусь подобається таке прочитання сюжету, я не проти. Але для мене головною темою була сила єдності і те, що сім’я – найважливіше в житті. Для мене сім’я завжди була на першому місці, а тепер і поготів: це люди, на яких ми можемо сподіватися і покладатися, особливо коли світ навколо нас так швидко змінюється. Ідея тісно пов’язаної спільноти, члени якої покладаються один на одного, здається мені дуже потужною в нинішніх обставинах.

Друга важлива думка – це думка про батьківство. Для мене фільм втілює найбільший страх будь-яких батьків: страх того, що нам всім, і мені з Емілі теж, доведеться колись відпустити своїх дітей. Незважаючи на те, що світ страшний. Він темний. Але при цьому світ прекрасний. І ти не вгадаєш, що саме чекає на твоїх нащадків. Тож день розставання – це те, чого ми всі боїмося. Темрява і лісові чудовиська [у фільмі] втілюють для мене неминучість того, що якось нашим дітям доведеться самим дбати про себе.

Про спільну роботу з дружиною

Цікаво, що в процесі написання сценарію я уявляв Емілі в головній ролі. Але вона якраз знімалася в «Мері Поппінс повертається», до того ж це було після народження нашої другої дочки. Але, якщо бути зовсім відвертим, я більше переживав через її специфічний підхід до вибору ролей. Я бачив два потенційних результати, і обидва невдалі: або я попрошу її зіграти цю роль, і вона відмовиться, або вона погодиться – але тільки заради мене.

«Емілі подивилася на мене – було видно, що їй відверто погано. І коли я вже потягнувся за паперовим пакетом, вона сказала: «Нікому не віддавай цю роль»

Так що я вирішив нічого не робити – просто переписав сценарій і розповів про це Емілі. Вона була рада і пишалася мною, а потім почала пропонувати мені актрис на головну роль. А коли ми разом летіли в Лос-Анджелес, попросила прочитати сценарій. Дочитавши, вона подивилася на мене – було видно, що їй відверто погано. І коли я вже потягнувся за паперовим пакетом, вона сказала: «Нікому не віддавай цю роль». «Я правильно зрозумів, що ти маєш на увазі?» – запитав я. Звучало так, ніби вона робила мені пропозицію. Словом Емілі прямо запитала, чи дозволю я їй зіграти у фільмі. Я думав над відповіддю приблизно 0,2 секунди. Напевно, мені слід було блефувати, але я просто випалив: «Так!»

За день до початку зйомок Емілі запитала мене: «Нервуєш?» Я сказав: «Жахливо». Вона відповіла: «О, і я теж». Ми не знали, чого чекати. Раніше ми з егоїстичних мотивів не давали нашим кар’єрам перетинатися. Знаєте, спільний перегляд «Сікаріо» (фільм Дені Вільнева з Емілі Блант в одній із головних ролей. – Ред.) був одним із найкращих моментів нашого шлюбу. Я був такий гордий за Емілі; я ж навмисне не читав сценарій і не стежив за анонсами. Мені подобається бути її головним шанувальником.

Про фільми жахів

Свого часу я дивився класичні хоррори – такі як «Щелепи», «Чужий», «Дитина Розмарі», усього Хічкока. Мені хотілося, щоб мій фільм викликав ностальгію, щоб він виглядав так, ніби усе відбувається де завгодно і коли завгодно в Америці. Але мені не хотілося бути неосвіченим в плані хоррора, тож я подивився всі сучасні хіти на кшталт «Пастки», «Відьми», «Бабадука», «Не дихай» тощо – я хотів поспостерігати за тим, як їхні режисери нагнітають обстановку. Я дивився їх не для того, щоб перейняти режисерський стиль, а щоб зрозуміти, що я сам відчуваю в різні моменти фільмів.

Про розумних глядачів

Якось я знімав фільм і зустрівся з головою відділу маркетингу компанії-виробника. Мені хотілося дізнатися більше про те, чим він займається. Він сказав: «Можу розповісти тобі, в яких штатах ти популярний, а в яких ні». Я відповів: «Ні, тільки не це – моє его не витримає такої інформації. Краще розкажи мені про найбільші помилки щодо глядачів». І він відповів: «Найбільша помилка – спрощувати фільми для аудиторії. Немає ніякого поділу глядачів на розумних і дурних, тому що кінозали забиті людьми, які хочуть прийняти виклик». До речі, ця розмова відбувалася задовго до виходу серіалів на кшталт «Оповідання служниці» або «Гри престолів». Знаєте, прихильникові «Гри престолів» доводиться знати всіх цих 1284 персонажів, але ж людям сподобалося! Мій співрозмовник сказав: «Покладайся на глядачів і стався до них як до розумних людей». І це була дуже крута порада, тому що він змусив мене як сценариста і режисера перестати повторювати собі: ну, хлопець, тобі доведеться розжувати їм всю передісторію…

Про дітей-акторів

Нам дуже пощастило з дітьми-акторами. Я і сам – не тільки як актор, а й як людина – багато чого у них навчився. Ту близькість, яку ви бачите на екрані, не довелося натужно зображати, тому що діти щиро подобалися нам із Емілі. Як актор я стикався з тим, що потрібно було тусуватися з іншими акторами – мовляв, ви ж найкращі друзі по сюжету, так давайте-но, станьте найкращими друзями в житті! Сходіть разом у боулінг! Що ж, можна вчинити і так. Ми ж запрошували дітей до нас додому, знайомилися з їхніми сім’ями і, спостерігаючи за їхніми батьками, заодно вчилися того, як показати на екрані, що ми – сім’я. Але це не були штучні, фальшиві стосунки. На знімальному майданчику все виглядало так, ніби ми – реальна сім’я на пікніку з ночівлею.

Про мову жестів

Я хотів, щоб у фільмі зіграла актриса з вадами слуху, інші варіанти не обговорювалися. Але я навіть не підозрював, що це буде настільки ангелоподібна людина! (У фільмі зіграла 15-річна Міллісент Сіммондс, зірка фільму «Світ, повний чудес». – Ред.) Вона не тільки чудово впоралася з роллю, але й допомагала мені – адже я можу вигадати персонажа, але не завжди здатний передбачити його почуття. А Міллісент висловлювала їх так ясно! Усі ми освоїли мову жестів, щоб спілкуватися на знімальному майданчику. Я шкодую лише про те, що вивчив так мало. Коли бачиш, як Міллісент спілкується зі своїми батьками, то здається, що це найпрекрасніша мова на землі.