Як знімають фільм «Діти перемоги»

Цей фільм – про долю, які покалічила Друга світова. У ньому показані реальні історії дітей, що народилися в різних частинах України. Один прожив 414 днів в каналізації Львова, на очах другого розстріляли матір, третій побував в Аушвіці, четвертий терпів приниження на роботах у Німеччині… Всі ці герої досі живі. У картині вони розповідають свої історії.

Автор сценарію фільму Світлана Усенко щулиться від холоду. На вокзалі незатишно і вітряно. Кажуть, приблизно така ж погода була 72 роки тому, в квітні 1945-го. Тоді сюди ж, на київський вокзал, привезли напівживих дітей з Польщі, з концтабору Аушвіц (Освенцим). На вокзалі – натовпи розгублених людей, метушня, крики, лікарі з носилками, а ще ті, хто хоче вибрати когось із дітей і усиновити. Сьогодні знімають саме цей епізод.

У зйомках задіяно приблизно 25 дітей (їх відібрали на кастингу з двохсот претендентів на ролі). Всі в костюмах, загримовані.

Світлана Усенко – автор минулорічного гучного фільму про Чорнобиль «Розщеплені на атоми». Ідея сценарію «Дітей перемоги» до неї прийшла минулого літа, а саму картину знімають з січня в Україні, Польщі та США.

Я ставила перед собою завдання – розповісти історію України у Другій світовій війні устами людей, які на той момент були ще дітьми, – каже Світлана. Ми спілкуємося в купе одного з ретровагонів. – Для мене було важливо, щоб це були різні люди, які на момент війни жили в різних частинах України. Адже у кожного з них своя пам’ять про той час. Наприклад, якщо людина перебувала в Києві під час окупації, він пам’ятає одну війну, а якщо, наприклад, був зв’язковим в УПА, в концтаборі чи його насильно вивезли на роботу до Німеччини, то це вже інша війна.

Слова Світлани заглушають крики дітей, які веселяться і бігають по вагону в перерві між зйомками.

А як ви шукали героїв до фільму?

По різному. Наприклад, про єврейську дівчинку Христину Хігер я дізналася з книги під назвою «Дівчинка в зеленому светрі». Мене вразила ця історія. Як можна було 14 місяців прожити в каналізації? Без світла, без нормальної їжі, без миття? І з тих пір я мріяла познайомитися з Христиною. Написала листа до видавництва, мені вислали її e-mail. Христина зараз живе в Нью-Йорку, ми до неї літали. За професією вона стоматолог. Після війни доля цієї жінки склалася дуже щасливо, вона багато подорожувала по світу, у неї хороша сім’я. Про зв’язкового УПА (у нас теж є такий герой) була стаття в газеті – це допомогло мені його відшукати. Також в пошуку дуже допоміг Національний музей історії України у Другій світовій війні. Власне, з походу туди і почалася робота над фільмом. Спочатку ми зустрічалися з нашими героями, записували з ними інтерв’ю, а потім знімали художню частину – реконструювали по їхній пам’яті події, про які вони розповіли. Наших героїв грають діти. Наймолодшій актрисі всього чотири роки (дії в картині відбуваються, починаючи з 1939 року).

Герої фільму дуже різні. Тут і колишній зв’язковий УПА, і син полку Радянської армії. Ви їх знайомили між собою?

Ні. На зйомках вони не перетиналися. Спочатку ми думали спробувати у фіналі зібрати всіх героїв, але потім вирішили, що не варто цього робити. Не потрібно зіштовхувати людей лобами через стільки років – це безглуздо. Але я попереджала всіх, що в картині будуть історії героїв з різними переконаннями про минуле нашої країни. При цьому хочу сказати, що в своїй думці про сьогодення України вони всі єдині: майже у кожного з них на сході України, в зоні АТО, служать або займаються волонтерською діяльністю онуки. І всі герої нашого фільму моляться про одне: щоб перестали гинути люди сьогодні, на цій війні.

Ось така була атмосфера на зйомках. До речі, в картині не задіяно жодного відомого актора. Фішка фільму – в історіях.

Головна героїня епізоду, який сьогодні знімають – дівчинка. Її привезли на потягу з концтабору Аушвіц. Вона не знає навіть свого імені – є лише випалений на плечі номер. На вокзалі її підбере сімейна пара киян, там же вони і дізнаються її ім’я. Вони удочерять Анну.

Світлана Усенко так розповіла про героїню Анни Стрижкової: «Прийомна мама п’ять разів переливала Ані кров. Її привезли з табору ледве живу, було незрозуміло, чи виживе взагалі дівчинка. Тому Анна Михайлівна каже, що тепер у них з мамою рідна кров. Тільки коли прийомні батьки померли, вона почала наводити довідки про своїх кровних родичів».

«Мене вразило те, як наші герої готувалися до інтерв’ю, – розповідає Сергій. – У них все було в голові, їм не потрібно багато часу, щоб згадати якісь факти, вони не робили попередньо записи, замітки – ніби всі події свіжі в пам’яті. Але, безумовно, згадувати про це було дуже болісно. Вони готувалися морально, трималися героїчно».

«Мені стало погано, коли я в Аушвіці побачив туалети, – зізнався оператор. – Це одне з найжахливіших вражень зі зйомок. На невеликій відстані один від одного (в`язні сиділи спина до спини) – 70 отворів. Людей одночасно заганяли в туалет по годинах – на півтори хвилини вранці і ввечері. Десятки тисяч пройшли через таке приниження. Нелюдська нісенітниця! Я не можу знайти цьому пояснення».

Отже, герої фільму «Діти перемоги»:

P. S. Загалом, виходить цікаво, і я з хвилюванням чекаю травня, коли на «1+1» покажуть картину «Діти перемоги». Точна дата і час прем’єри поки невідомі. Ми будемо тримати вас в курсі всіх новин.