30 червня 2017 року – дата вимкнення аналогового ТБ, затверджена Кабміном. Проте минулого тижня група «1+1» заявила, що після вимкнення аналога, близько 5 млн українських глядачів можуть залишитися без телебачення.
«Телекритика» з’ясовувала у Андрія Мальчевського, директора департаменту розвитку мережі мовлення «1+1», які ризики він бачить і чому питання постало саме зараз.
Фото: Максим Лісовий
У чому ви вбачаєте проблему?
Справа в тому, що у покриття цифровим сигналом Т2 є «білі плями». За нашими підрахунками, щонайменше 300 домогосподарств не охоплені ні цифровим сигналом, ні кабельними операторами. У зоні ризику – невеликі населені пункти, віддалені від великих міст. Там зараз можна дивитися або супутник, або ефірний аналог («1+1», «Інтер» та «UA:Перший»).
«На заході країни доступ до цифрового мовлення є лише у 50–60% населення»
За нашими даними, проблеми з прийманням сигналу Т2 є практично по всій території України. Наприклад, на заході країни доступ має тільки 50-60% населення. Серед районів з проблемами приймання цифрового сигналу – Донецька та Луганська області, північно-східні регіони країни, південний захід Одеської області (наприклад, у Придністров’ї нещодавно запустили цифровий мультиплекс і в українській Бессарабії люди дивляться російське ТБ).
Під час переході на цифру економічно ми тільки виграємо. Витрати на підтримку аналогової мережі, які ми зараз маємо, – це мільйони гривень. Та, крім економічної складової, є ще й соціальна: ми повинні забезпечити нашим глядачам доступ до телеканалу. Сьогодні мережа аналогових передавачів у «1+1», «Інтер» і НСТУ більша, ніж у інших українських каналів і «Зеонбуду», і тільки ці три телемережі можуть забезпечити безкоштовний доступ до ТБ у важкодоступних для цифри регіонах.
Чому так вийшло, що не вся країна охоплена цифровим покриттям?
Покривати сигналом «глибинку» не було вигідно ні комерційним каналам, ні кабельним операторам. Усі розбудовували мережі насамперед у містах 50 тис.+, а також орієнтуючись на забезпечення максимальної пропускної здатності мультиплексів.
Кадр із рекламного ролика про перехід на цифрове мовлення
Ніхто не думав, що так гостро постане питання інформаційної безпеки. Планувався «органічний розвиток»: паралельний технологічний розвиток і зростання добробуту населення, що дозволяло б переходити на альтернативні типи прийому сигналу.
Та сьогодні 2000 грн на встановлення супутникової антени для жителів невеликих селищ – непідйомна сума. Не кажучи вже про те, що супутник – це неконтрольоване мовлення російських пропагандистських каналів. У результаті, глядачі у низці регіонів, серед яких і прикордонні, можуть залишитися без будь-якого українського ТБ взагалі.
Але перехід на цифру – це міжнародні зобов’язання, які Україна не може порушувати…
Ми не проти вимкнення аналога. Ми пропонуємо лише нівелювати можливі негативні наслідки для людей і держави.
«Ніхто не думав, що так гостро постане питання інформаційної безпеки»
Ми повинні були перейти на цифру ще в 2015 році. Тоді цього не сталося, оскільки не було належного покриття, і багато хто, на жаль, розслабився: за 2 роки жодних кроків для поліпшення покриття не було зроблено.
Торішня постанова Кабміну, якою була призначена дата переходу 30 червня 2017 року, знову актуалізувала тему. Але плани з переходу на цифру і їх реалізація знову не йдуть пліч-о-пліч. Потрібно скоригувати план і термін переходу, зробивши його більш гнучким.
І в чому ви бачите вирішення ?
Потрібно розширити покриття цифровим сигналом. Це може зробити «Зеонбуд», розширивши можливості одного з існуючих мультиплексів, або держава, створивши єдиний національний мультиплекс з покриттям щонайменше 95%.
Створення державного мультиплексу – ще і питання інформаційної безпеки країни. Державний концерн РРТ – власник опор, на яких встановлені цифрові передавачі «Зеонбуду», але на процес формування і передавання ТБ-сигналу реального впливу він не має. В умовах російської агресії і анексії Криму це може мати серйозні ризики.
А яка ціна питання?
У «Зеонбуда» сьогодні 142 передавачі (без урахування 16, які залишилися на окупованих територіях). Щоб зробити максимальне покриття, необхідно добудувати 50-70 передавачів. Це орієнтовно близько 10 млн євро.
«Ми не проти вимкнення аналога. Ми пропонуємо лише нівелювати можливі негативні наслідки для людей і держави»
Тому ми й пропонуємо не вимикати з 30 червня аналоговий сигнал у проблемних регіонах до того, як удасться покрити «білі плями» цифровими передавачами. І спільно з органами влади та галузевими структурами вирішувати, що робити далі. Зараз ми спільно з «Інтером» і НСТУ проводимо польові дослідження у проблемних зонах, і після їх обробки зможемо презентувати карту «білих плям».
Крім того, покриття – не єдина проблема. Для телеглядача це витрати – близько 1000 грн: купити приставку Т2, поставити антену, підсилювач, викликати телемайстра. Потрібна також держпрограма забезпечення незаможних дотаційними комплектами ТВ-обладнання. У 2013 році населенню видали 700 тис. приставок. Зараз на категорію соціально незахищених в Україні припадає близько 1,2 млн людей.
Для коректного розуміння ситуації необхідно всім подумати, чи зможемо ми забезпечити людей приймальним обладнанням, чи є його необхідний запас? Інакше, коли люди після 30 червня побіжать у магазини, може статися колапс.
