ВОНО,
«Ми часто стикаємося з таким запитанням, – розповідають автори видання. – З самого початку газета ВОНО задумувалася саме як паперове видання. Писати на папері для нас виявилося найбільш ефективно, для нас газета – це така критична зброя, інструмент змін, який ми розглядали як один із рушіїв у реформі художньої освіти. З самого початку ВОНО позиціонувалася як студентська газета, якою вона і була, поки її команда навчалася в НАОМА, тому, на нашу думку, вона мала б бути фізично присутньою в її стінах.
Папір – це доказ, якого неможливо позбутися. Газету складно ігнорувати, адже її фізична присутність діє як подразник, викликаючи реакцію. В online-медіа інформація з’являється дуже швидко, швидко збирає зацікавлену аудиторію, натомість її недолік в тому, що вона так само швидко зникає у масі іншої інформації і постів. Часто віднайти інформацію про події минулого року, а то й тижня, стає фактично неможливо. Газета в такому випадку є документом часу, завдяки якому легко відтворити актуальні теми, ключові події художнього життя Києва та України за певний проміжок часу. З іншого боку, газета для нас – це також арт-об’єкт, який приємно переглядати і тримати в руках, а головне – читати».
SEEE,
«Дизайнера в роботі часто супроводжують обмеження, адже він працює для інших – замовників, споживачів, користувачів, – розповідає засновниця School of visual communication, арт-директор SEEE Наталія Синепупова. – З часом це розхолоджує і стомлює, пропадає драйв, хочеться «вийти за рамки формату», «віддихатися» на якомусь креативному проекті.
Прикро спостерігати розрізненість зв’язків між тими, хто працював в епоху принта, і зараз, в епоху діджитал. У європейському дизайні це не так сильно помітно: дизайнерів вчать бачити власну вкоріненість в друкарській справі, плакатному мистецтві, шрифтовому дизайні, графічних техніках – гравюрі, офорті, шовкографії, трафаретному друці.
Робота з візуальним кодом, мета-мовою, шрифтом, фотографією, білими пустотами незадрукованого формату – це завжди робота з аудиторією, з її культурним полем, її настроєм, сприйняттям, увагою.
Наша аудиторія різноманітна і примхлива. Це люди, які звикли думати і цінувати друкований текст, хороші книги, хорошу музику, справжні стосунки. Публікації SEEE адресовані цим особистостям і їх потребам. Я не думаю, що від їх потреб потрібно відмахуватися. Я не думаю, що від того, що є цінним для дизайнерів, потрібно відмахуватися. Епоха інтернету – прекрасна пора, щоб переглянути, переосмислити, якими повинні стати друковані речі, і взяти в майбутнє те, що ми дійсно любимо, зробивши це актуальним для нас. І нарешті менше губити природу, виробляючи книги і журнали, які читати ніхто не буде, дати собі право мати тільки найкраще».
«Листок»,
Минулого року видавництво «Лоція» випустило першу однойменну серію молодої української поезії. Презентація книг відбувалася у форматі поетичних перформансів. Всього за 2016–2017 роки таких перформансів було 25 в різних містах України, а в Києві – два фестивалі актуальних поетичних практик Kyiv Poetry Week в просторі Plivka. Незабаром з’явилися потреба в рефлексії і критики цього процесу. Спочатку був придуманий сайт, де літературознавці і мистецтвознавці, критики і поети зможуть вести свою колонку, а «Листок» повинен був стати невеликим паперовим свідченням роботи сайту за останній місяць, вичавкою кращих критичних і поетичних текстів цього ресурсу.
Але так вийшло, що робота над сайтом затягнулася, а «Листок» став його предтечею. За словами авторів, сьогодні видавництво працює у форматі полароїда: кожен номер – швидкий знімок літпроцесу за місяць, де можна знайти свіжі поетичні тексти російською та українською, переклади, рецензії, огляди подій та відгуки на книги.
«Гіпертелія»,
Це молоде DIY-видавництво з’явилося на світ у березні 2017 року і встигло випустити вже дев’ять релізів: література, фотографії, малюнки, саморобні позажанрові проекти. Ще однією особливістю цього видавництва можна назвати мікроскопічні тиражі: найменший – п’ять примірників, найбільший – 75.
«Наші художники малюють цікавіше, ніж всі роздуті зірки укрсучмиста, – так себе позиціонують творці «Гіпертелії». – Наші тексти запалюють серця. Наші ікони найкрасивіші».
«Є два способи пояснити, навіщо потрібні папірці – медійний і людський, – розповідає засновник видавництва Назар Шешуряк. – Медійний простіший: інтернет-ЗМІ не працюють. Нормально монетизується тільки жовтуха, інфотейнмент і клікбейт. Гі*но, простіше кажучи. Розквіт fake news – це тільки початок, ви ще не бачили справжнього гі*на. Нормальна журналістика в інтернеті – рідкісний, майже міфічний звір.
З архівною функцією інтернета теж біда. Скажімо, щоб зрозуміти, яким був 2005 рік, мені достатньо відкрити журнал «НАШ». А що мені відкрити, щоб зрозуміти 2010-й або 2013-й? «Проза.ком.юа»назавжди в забутті, у «Київрепорта» не проплачений хостинг.
Друге, людське пояснення – якраз про забуття. Коли ти гортаєш стрічку Facebook, ти в забутті, ти роззосереджений, ти спиш. Смокчеш ерзац-емоції і пускаєш слюні. Читаєш по діагоналі, забуваєш прочитане через дві хвилини. Натомість паперовий об’єкт в твоїх руках не може не розбудити. Контакт з папером – це подія, а клік по лінку – це антиподія, це дзвінке ніщо. Папірці потрібні, щоб прокидатися».
Golden Сoal,
Команда, яка працює над зіном, являє собою неформальне співтовариство «Луганська Контемпорарі Діаспора». Всі її учасники – художники-переселенці. За словами видавців, журнал є каналом для прямої мови молоді Луганська і Донецька. Більш того, автори відмовилися від власних інтерпретацій та аналізу. «Не хотілося б займатися репрезентацією того, що відбувається «там» від свого імені, на нашу думку, це було б трохи нечесно, – пояснюють автори. – З цієї ж причини наші імена не вказані в журналі».
На даний момент у Golden Сoal вийшов всього один номер. Також видавцям запропонували створити англомовну версію, але вона буде тільки в цифровому форматі.
«Журнал дійсно спочатку замислювався як вебзін, який вільно курсує по інтернету, – розповідає представник «Луганської Контемпорарі Діаспори» Євген Королетов. – Це логічно, тому що ми – медіахудожники, працюємо з цифровою інформацією та мислимо себе #foreveronline. Візуальний хаос глобальної мережі став джерелом натхнення для оформлення журналу – в дусі постінтернет-естетики. А історія з друкованими номерами проста – хлопці з Призми (рейв-тусовки в Донецьку), про які можна почитати в GoldenCoal, запитали, чи не збираємося ми його друкувати, мовляв, було б круто роздавати фізичні копії. Ми прикинули варіанти і вирішили надрукувати журнал за рахунок премії від Щербенка арт-центру, яку ми отримали в 2015 році на конкурсі молодих художників МУХі».
Від себе можу лише додати, що зіни особливо актуальні в часи тактильної кризи і візуального шуму. Раджу вам відірватися від монітора і піти пошуршати папірцями в найближчій бібліотеці – тоді ви на власному досвіді зрозумієте, навіщо потрібні зіни.
Заголовне фото: Назар Шешуряк