Ролі в кіно
Син Леонарда Коена Адам був великим шанувальником серіалу та вмовив батька знятися в одному з епізодів. «Французький твіст» вийшов на екрани 21 лютого 1986 року: співак виконав у серіалі досить коротку роль інспектора Інтерполу Франсуа Зола, двічі з’явившись у кадрі зі слухавкою в руках. Чесно кажучи, одкровенням ця роль не стала.
“По правді, спочатку моя роль була набагато більша, – розповідав Коен згодом. – Коли вони відзняли зі мною усі сцени, помічник режисера зателефонував мені і сказав: “Ви все зробили на висоті, це було чудово! “Я, звичайно ж, подякував, але потім мені телефонує кастинг-директор з Нью-Йорка і теж каже: “Ви зіграли просто фантастично, це було чудово!”. Хвилиночку, запитав я його, це означає, що я звільнений? А він відповідає: “Так, ми вирізали майже всі ваші сцени”. Втім, надзвичайно суворийі критичний до себе Коен і сам визнавав, що ця роль була “більш знаковою, ніж талановитою”.
Екранізація роману
Відомо, що талановита людина талановита в усьому – наприкінці шістдесятих Коен написав два романи, причому дебютна книга «Улюблена гра» в 2003 році була перенесена на кіноекран канадським режисером Бернаром Ебером. «Улюблена гра» став єдиним ігровим фільмом Ебера, який до цього знімав документальне кіно про театр і фільми-концерти. Коли почалася робота над фільмом, Коен якраз відновлював душевну рівновагу в буддійському монастирі під Лос-Анджелесом і у нього не було ані найменшого бажання зустрічатися з режисером.
“Він не прийняв мене і не захотів читати сценарій, заявивши, що не хоче знову повертатися до цієї книжки, тому що спогади про часи, коли Коен її писав, надто болючі для нього”, – поскаржився режисер. Зі слів Ебера, Коен дав йому карт-бланш, і хоча в титрах співак зазначений як співавтор сценарію, його участь обмежилася кількома появами на знімальному майданчику. “Він недовго сидів у куточку із загадковою усмішкою, а потім зникав, як привид”, – згадував Ебер.
Ймовірно, Коен розумів марність спроб адекватно перенести на екран цю складну історію дорослішання молодого літератора і просто умив руки. Результат і справді виявився невтішним: «Улюблена гра» з провалилася як у Канаді, так і у Франції, де фільм був у прокаті під назвою «Гра ангела». Зате в саундтреку лунають п’ять чудових пісень маестро періоду 1969–1974 років.
«Одна з найвідоміших пісень Коена, Hallelujah, лунає в саундтреках восьми фільмів і серіалів, в тому числі культових «Хранителів» і «Доктора Хауса»
Саундтреки
Інший фільм, який тепер назавжди асоціюється з коенівський піснею – звичайно ж, другий сезон «Справжнього детектива», з його фантастичними титрами, що розгортаються під пісню Nevermind. Написаний ще в 2005 році вірш спершу увійшов у видану через рік збірку прози, віршів і малюнків «Книга туги» і лише через багато років став піснею у передостанньому альбомі Коена Modern Problems.
Композитор «Справжнього детектива» Ті-Боун Бернетт, який називав Коена “одним з наймудріших людей у нашій культурі”, дуже чітко вгадав з вибором титульної пісні для другого сезону. Депресивний текст про програну війну, залишене позаду життя, вириті могили і про те, що вся ця історія побудована на суміші фактів і брехні, разюче римувався з похмурим, повним відчуття безнадійності фільмом, а тривожна пульсація електронного аранжування не давала жодної надії на хеппі-енд . Один з журналістів, явно змагаючись з поетом в образності, описав титри до другого сезону так: “Лаконічна панахида, проспівана хрипким голосом, який висить над титрами, немов важкий туман”, – на наш погляд, забагато прикметників, а в цілому – схоже.
Наостанок зазначимо, що Ті-Боун Бернетт і сам став законодавцем мод: навмисне незграбний, неоднорідний блюз з подачі Бернетта увійшов до нових серіальних нуарів. (Згадайте, наприклад, музичну тему авторства Ніка Юрати зі «Спадаючої води».)
