«Ірландець» – це 25-й повнометражний фільм Мартіна Скорсезе і перша з часів «Відступників» робота у жанрі гангстерського кіно, на якому режисер зробив собі ім’я. Це також і одна з наймасштабніших картин його фільмографії, що претендує на звання magnum opus. Напевно, саме тому вона добиралася до глядачів так довго.
Спочатку ідеєю екранізації мемуарів відомого мафіозі Френка «Ірландця» Ширана, записаної з його слів письменником Чарльзом Брандтом, загорілися Скорсезе і Де Ніро ще у 2007-му році. Через постійні зволікання з фінансуванням проект буксував і був ледь не закритий: студії не горіли бажанням виділяти блокбастерний бюджет у $125 млн на нішевий фільм про італійську мафію. Ба більше, попередня картина Скорсезе – історична драма «Мовчання» – з тріском провалилася у прокаті.
Спасителем «Ірландця» у 2017 році став Netflix, який перекупив проект у Paramount, видав Скорсезе необхідний бюджет і творчий карт-бланш. Стрімінговий сервіс уже не перший рік підтримує маститих режисерів (він вже працював з Альфонсо Куароном та Майклом Беєм), готових випускати свої нові фільми у ролі ексклюзивів. До того ж Netflix, мабуть, – найбільш підходяща платформа для такої картини. Висидіти три з половиною години кримінальної саги у кінотеатрі – непросте випробування навіть для дуже захоплених синефілів.
Сповідь маляра
Насичена біографія Френка «Ірландця» Ширана дійсно напрошувалася на екранізацію. У роки Другої світової війни він встиг повоювати у всіх основних кампаніях Західного фронту, маючи в цілому 411 днів у бою, коли у звичайного солдата цей показник був не більший 100. Після повернення додому Ширан пройшов шлях від дрібного шахрая і «шістки» до найдовіренішого кілера відомої мафіозної сім’ї Буфаліно, що має кілька десятків жертв на рахунку. Паралельно з цим він зробив успішну кар’єру у профспілці водіїв вантажівок, очоливши одне з відділень.
Сучасні дослідники схильні вважати більшу частину розказаного Ірландцем для книги «Я чув, ти фарбувати будинки» не більше ніж байками пенсіонера. Втім, Скорсезе і не позиціонував свою картину як based on the true story. Сюжет тут подається у форматі розповіді вже старого Ширана історії свого життя, яка перемежовується флешбеками в 60-і та 70-і.
Розповідь у фільмі спокійна і розмірена. Левова його частка будується навколо діалогів у ресторанах, кабінетах і автомобілях. Епізоди насильства короткочасні, нечисленні і зняті за одним шаблоном. Навіть стає незрозуміло, навіщо Скорсезе знадобився бюджет у понад $100 млн – кількість масштабних сцен у фільмі можна порахувати на пальцях однієї руки. Другій світовій, яка мала вирішальний вплив на формування характеру Френка, приділили всього один мікрофрагмент.
При цьому спостерігати за тим, що відбувається ні крапельки ненудно. Завдяки харизмі головних виконавців, майстерні постановці і приємному саундтреку, колосальний хронометраж «Ірландця» практично не відчувається.
Заявлене, як головна фішка, цифрове омолодження акторів – найбездарніша трата грошей з часів «збривання» вусів Генрі Кавілла для «Ліги справедливості». Сорокарічні персонажі (за сюжетом) мають вигляд тих же дідусів під вісімдесят, тільки з дивним кольором обличчя і блиском очей. У «Капітана Марвела» і «Доглядачів Галактики 2» та ж операція виглядає на порядок якісніше і природніше. Краще б Скорсезе вдався до класичного запрошення інших акторів і гриму для молодих версій. Це б і більш відповідало духу «старої школи», яким просякнутий фільм.
Деконструкція жанру?
Майже всі кримінальні драми можна умовно поділити на дві половини. Одна показує яскраву сторону життя гангстера: вечірки, наркотики, жінок, нерухомість, тачки і гори грошей. Після епізоду романтизації слідує деконструкція: головні герої втрачають своїх близьких, друзів і спільників і самі опиняються у в’язниці/на кладовищі або біля “розбитого корита” у кращому випадку. Особливість «Ірландця» у тому, що кримінальний «блиск» тут взагалі відсутній. Може навіть скластися враження, що Ширан за всю кар’єру заробив тільки на золотий перстень, годинник та автомобіль «Лінкольн». Гангстери навколо нього відрізняються від типових нудних бізнесменів тільки тим, що час від часу замовляють конкурентів, які розперезалися, і кривдників.
Чи гідний «Ірландець» зайняти місце поруч з «Хрещеним батьком», «Одного разу в Америці» і «Славними хлопцями»? Вище рівня просто міцного жанрового фільму йому стрибнути заважає відсутність глибокого психологізму і емоційних прив’язок. Головний герой завжди однаково флегматичний і послужливий. Вираз обличчя Де Ніро не змінюється, навіть коли він вбиває людину, яку його персонаж вважав близьким другом. Єдиним більш-менш драматичним моментом з його участю залишається сцена зі старшою дочкою. Як наслідок, його персонаж викликає не більше емпатії ніж Т-800 з першого «Термінатора» або Майк Майерс з «Геловіна».
У результаті ковдру на себе перетягує Аль Пачіно і починає здаватися, що головним героєм «Ірландця» насправді є Джиммі Хоффа. Актор, що останнім часом животів у сумнівних фільмах, відігрався із запропонованим матеріалом на повну.
Ерго
Чи потрапить «Ірландець» до пантеону класики? Тут розсудить тільки час, коли стихнуть перші захоплення. Рейтинг картини на Rotten Tomatoes на 100% уже впав. Поки це тільки ранній новорічний подарунок для шанувальників мафіозних фільмів старої школи, що складається з 200 хвилин з dream team у головних ролях і цілим набором фірмових фішок Скорсезе.
Фото: Netflix
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
