«Телекритика» продовжує спецпроект з історії телебачення. У попередньому випуску ми говорили про створення українського ТБ, в цьому давайте згадаємо про перші телевізійні проекти, які створювалися в українських телестудіях в роки незалежності і до 1999 року. Телевізійний контент у той час, як і сьогодні, створювався під потреби аудиторії, виконуючи дві основні функції – інформаційну та розважальну.

У 80-ті роки українські глядачі, підігріті ідеями «перебудови», вже мали певні смаки і запити, які на той час УТ-1 не завжди міг задовольнити. Передусім глядачі хотіли бачити на телеекранах руйнування табу, відкриваючи для себе особистості політиків, державні інституції з іншого, не такою «прилизаного», боку, який тоді транслювався через Центральне телебачення (ЦТ). У топі запитів були програми про містику, сімейні драми і секс, який на телеекранах був ще табуйованішим, ніж у житті (та ми ж знаємо…).

ТОНІС, ТЕТ-А-ТЕТ, ICTV

Намагаючись задовольнити аудиторію, ключовий на той час канал УТ запустив перші прямі трансляції з Верховної ради, але, на жаль, спроба впровадити політику таким чином на екрани успіху не мала – рейтинги УТ на початку 90-х стали різко падати. Питання телевізійного контенту тоді, як і зараз, залежало від фінансування, якого, як завжди, не вистачало. Тому після отримання незалежності в 1991 році українське телебачення опинилося в пастці: з одного боку, позбувшись партійних статутів, з іншого – його відразу спіткала економічна безвихідь. У середньому на той час утримання каналу і його сітки обходилося в кілька сотень тисяч доларів, які могли собі дозволити десятки осіб в Україні. Таким чином, виконуючи нібито добру місію з порятунку українського телебачення, телеканали отримали тодішні олігархи, створивши тим самим першу плеяду комерційного телебачення.

Його перша ластівка – телеканал ТОНІС, який у 1994 зробив прорив як для тодішнього телебачення, отримавши спеціальний дозвіл уряду на трансляцію контенту за кордон (Європа, Північна Африка, Близький Схід). Однак усе ж заведено вважати, що саме ТЕТ-А-ТЕТ став офіційно першим комерційним телеканалом. Другим приватним каналом і головним конкурентом ТЕТ за рейтингами став ICTV – оснащений сучасною апаратурою канал міг ловити сигнал із різних точок світу. Щоправда, аж до 1995 року цим можливості ICTV вичерпувалися. Контент власного виробництва став активно з’являтися на каналі вже після приходу в крісло керівника колишнього виконавчого секретаря Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (1995–1997) Юрія Плаксюка.

УТ-3, приватні канали та «Плюси»

26 вересня 1992 року в стінах головного технічного центру УТ-1 створюється експериментальне телебачення на базі ЦТ-2 – УТ-3, директором якого став Микола Білоус. Цілей перед каналом на той час поставили кілька – побільше контенту власного виробництва (розважальних і пізнавальних програм, створених на закордонний манер) і міжнародних новин. Та оскільки можливостей у державного телебачення було небагато, переважна більшість програм для УТ-3 були змушені виробляти приватні канали, такі як «Ютар», «Мегапол», «7 канал», «Гравіс», «ТВ Табачук».

Важливим етапом у історії українського телебачення стало створення телеканалу «1+1» («Студія 1+1») 3 вересня 1995 року бізнесменом і відомим на той час режисером і документалістом Олександром Роднянським.

Відповідно, першою спеціалізацією каналу стала трансляція різноманітної кінопродукції за підтримки Innova Film. Наприклад, у ефірі «Плюсів» тоді можна було спокійно застати роботи Мартіна Скорсезе, Віма Вендерса, Пітера Грінуея і Джима Джармуша.

Реструктуризація і старт основних комерційних каналів

У 1995 році державне телерадіомовлення розділили на Національну телекомпанію України і радіокомпанію, які були об’єднані лише впливом Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення. Така реструктуризація передусім позначилася на телевізійній сітці – УТ-1 перейшов на перший канал, а з ефіру УТ-2 прибрали практично всі програми РТР. Восени 1995 року 2,5 години мовлення на УТ-1 отримує новостворений телеканал «1+1» – в рамках тодішніх нормативних актів, що регулюють кількість годин трансляцій державного і комерційного телеконтенту. З січня 1997 року «1+1» отримує право мовлення на частотах УТ-2, а час на УТ-1 незабаром відходить телерадіокомпанії «Ера». Поділу державних мовників посприяло зведення апаратно-студійного телецентру («Олівець») на вулиці Мельникова в Києві, адже аж до грудня 1995 року на Хрещатику, 26 тулилися редакції УТ-1, УТ-2, УТ-3, де останні ділили площу із телеканалом ТЕТ-А-ТЕТ.

Давайте підсумуємо: з 1991 по 1999 рік на українському ТБ транслювалися десятки каналів, якщо перевести обсяг телемовлення в проценти, то менше чверті, близько 27%, було програм національного виробництва, решта – приватні компанії. Станом на 1994 рік свідоцтва на право мовлення в українському телепросторі отримали понад тисячу компаній, студій, редакцій і окремих телепрограм, що не входили в концерн Укртелерадіокомпанії, 284 з яких так і не почали мовлення. До комерційного телебачення слід віднести й телеканал ТОНІС, перший приватний канал, відкритий ще в роки Радянського Союзу в Миколаєві, а також «Ютар» і «Ютар+», «Мегапол», ICTV, ТЕТ-А-ТЕТ. У 1993 році в Донецьку був створений телеканал «Україна», у 1994 в Києві з’явився також телеканал «Гравіс-35», а в Дніпропетровську – телеканал «Стерх» (більш відомий як «11 канал»). У 1995 році з’явився «1+1», а також «Гравіс-7». Роком пізніше в ефір вперше вийшов «Інтер», у 1997 – СТБ, а в 1998 – «Новий канал».

Ранковий блок

Під час створення ефірної сітки на кшталт іномовлення передбачалося на ранковий час ставити легкі, розважальні програми. Однією з найпопулярніших перших ранкових програм на українському ТБ стала «Доброго ранку, Україно!» на УТ-1, яка запустилася в ефір у 1995 році.

У телевізійній сітці програма розміщувалася в блоці 6:00–9:00 ранку і, звісно, ділилася на рубрики. Новинами в «Доброго ранку, Україно!» ділилися такі ведучі, як Василь Климчук, Світлана Леонтьєва, Валентин Щербачов, Людмила Харів, Наталія Вербицька, Ганна Ризванюк, Юрій Торопчин, Едуард Головня і Світлана Томащук. Крім новинного блоку, виходив музичний блок, а також – «гість у студії» та  інтерактивна частина ефіру – конкурси для школярів: наприклад, «Найкращий клас України» і «Караоке по телефону». Автором «Доброго ранку, Україно!» на той час був Василь Климчук, з 1997 року генеральний продюсер телерадіокомпанії «Ера». До речі, саме ця ранкова програма на УТ-1 принесла першу славу на той час 19-річній випускниці педагогічного університету ім. Драгоманова Оксані Марченко.

У 1996 році в ефірі телеканалу «1+1» з’являється ранкова передача «Сніданок з 1+1», хронометраж якої теж становив 3 години і ділився, на відміну від «Доброго ранку, Україно!», тільки на два блоки – новини та розважальна частина. В ефірі «Сніданку» свого часу ведучими побували такі журналісти, як Анна Безулик, Костянтин Грубич, Юрій Макаров, Юрій Горбунов, Данило Яневський, Анатолій Ярема, Тетяна Непиталюк, Марічка Падалко, Лідія Таран, Олексій Нагрудний, Анатолій Анатоліч, Марина Леончук.

Незабаром в ефір телеканалу «Інтер» виходять відразу чотири ранкові програми «Ранкове ревю», «Соняшники», «Будильник», «Новий день». Примітно, що в 1997 році саме інформаційно-розважальний блок у програмі «Ранкове ревю» став стартом столичної кар’єри для нині відомої ведучої ТСН Наталії Мосейчук.

У 1998 році в ефір СТБ виходить ранковий проект «Чайник», який багато медійників сприймають як чергову спробу повторити успіх «Сніданку». Керівником ранкового мовлення на той час став Роман Лавров.

Улітку 1999 року з’являється «Підйом» на «Новому каналі», який став певною революцією в блоці ранкових програм. Річ у тім, що його попередники, незважаючи на ранковий час, намагалися досить стримано триматися в кадрі, віддаючи перевагу діловому стилю одягу і дикторській мові.

«Новий канал» перевернув сприйняття програм такого формату, познайомивши глядачів із Машею Єфросиніною та Юрієм Горбуновим, які з’являлися на екранах переважно в костюмах і з масою реквізиту. Вони багато жартували, пробували все на собі – ця невимушеність практично відразу отримала потрібну частку аудиторії, зібравши біля екрану молодь. Першим режисером проекту стала Тетяна Ходаковська.

Інформаційний блок

Перші інформаційні блоки на українському ТБ у 90-ті роки були значно стриманішими, ніж ранкові слоти. Адже школа інформаційного мовлення і її формат зароджувалися ще в роки радянського телебачення, орієнтуючись на програму «Время» та інформаційне агентство ТАСС. Тому, створюючи перші експериментальні випуски новин, тодішні телестудії брали приклад із Москви – низький дикторський голос з довгими люфтами, суворі ділові костюми і папірці в руках замість сучасних суфлерів.

Одним із перших інформаційних блоків на українському комерційному телебаченні став випуск столичних новин на телеканалі «Ютар» – «Столичний експрес». Також незабаром на каналі з’явилися економічні новини від «Експрес-інформу» – 15-хвилинний блок, що складається з сюжетів і коментарів економістів, політологів та інших експертів. Згодом на цьому ж телеканалі з’явився ще один новинний блок – «Новини УНІАР». Особливістю останнього стала мова, що бере початок в харківському правописі (більш відомому як «скрипниківка»). Надалі ця мова стала популярною завдяки програмі «Вікна-новини» на СТБ, яка вперше з’явилася в ефірі 4 вересня 1995 року.

Також на початку 90-х на «7 каналі» стали з’являтися перші інформаційні блоки українською мовою, які виходили тричі на день і називалися просто – «Новини 7 каналу». Контент програми на той час складався з невеликої кількості новинних сюжетів власного виробництва, сюжетів інформаційних відділів іноземних компаній, продубльованих українською мовою, а також зведень новин з місцевих газет – в основному з газети «Киевские ведомости».

У цей же час новинні програми з’являються в студії «ТV Табачук», президентом якої став відомий тележурналіст і продюсер Вадим Табачук (помер у 2018 році). Йдеться про СІТ-3, СІТ-30 і СІТ-АНТ (СІТ – служба інформації телеканалу). Цей інформаційний блок виходив відразу на трьох каналах: УТ-3, ТЕТ і ТОНІС. Формат мовлення був схожий з «Новинами 7 каналу»: сюжети власного виробництва і дубльовані українською новини міжнародних каналів. Примітно, що мова новинних блоків теж не була стабільною, переважно новини українською мовою виходили для загальнонаціональних каналів, а ось на приватних усе ж дотримувалися звичної російської мови.

Також завдяки команді «ТV Табачук» на УТ-2 незабаром з’явився неполітичний інформаційний блок під назвою «Досьє дозвілля», який виходив щонеділі, його хронометраж становив 15 хвилин. Ідейним наставником СІТ-3, першої програми новин, що вийшла в ефір, став Зіновій Кулик (помер у 2004), генеральний директор програм УТ. Незабаром головним редактором цих новинних блоків став Григорій Тичина.

Перші інформаційні блоки на українському ТБ у 90-ті були вкрай стримані – школа інформаційного мовлення і її формат зароджувалися ще в роки радянського телебачення, орієнтуючись на програму «Время» та інформаційне агентство ТАСС

У 1995 році в столиці створюється ще один телеканал «ТРК “Київ”», який з’явився на світ завдяки колишнім працівникам телеканалу ТЕТ під гаслом «повернемо місту 30-й канал». Правда, у нового дітища відразу з’явилися недоброзичливці й було їх значно більше, ніж прихильників. По-перше, подейкували, що «Київ» – власний майданчик тодішнього мера Леоніда Косаківського, по-друге, унікальних для телевізійної сітки програм на «Києві» було кілька – огляд столичних новин, новини з КМДА, а також спецпроект «Що? Де? Почім?».

Восени 1996 року в новоствореного телеканалу «Інтер», який спочатку створювався для трансляції контенту ЦТ Москви, з’явилася перша власна програма – «Інтерновини». Її появу керівництво каналу (Ігор Плужников і Олександр Зінченко) в той час аргументувало так, що, мовляв, інформаційні блоки ОРТ, незважаючи на рейтинговість, висвітлюють події, що відбуваються тільки в Росії, і жодним чином не зачіпають Україну.

Незабаром у ефірі популярної «Студії 1+1» виходить скандальна на той час програма «Післямова», ведучим якої став нинішній керівник 1+1 media Олександр Ткаченко. Примітно, що спочатку, з листопада 1994 року, програма виходила на УТ-1, оскільки створювалася окремою студією «Нова мова», але згодом, через тиск уряду і керівництва державного каналу, «Післямова» з плеядою журналістів (серед яких були Ольга Герасим’юк, Олексій Мустафін, Андрій Шевченко і Геннадій Гармаш) перейшли на «Студію 1+1».

Редактором програми до 1997 року був Данило Яневський (після цього працював на «Сніданок з 1+1», «5 каналі», «Радіо Свобода», «Громадському» і skrypin.ua). Однак і це не позбавило програму подальших скандалів – журналісти показували життя політиків «як воно є», що викликало невдоволення у тодішнього уряду, який звик до «вітринної» картинки. Тому політичний підсумковий проект не раз намагалися закрити. У грудні 1997 року проект закривається за рішенням Ткаченка.

Після закриття «Післямови» багато журналістів перейшли в інші популярні на той час програми, серед яких був новинний блок «Студії 1+1» ТСН («Телевізійна служба новин»), який вийшов вперше в ефір 1 січня 1997 року. Першою ведучою ТСН стала Алла Мазур, вже відома на той час українська журналістка, яку спочатку більше впізнавали за голосом, оскільки Мазур довгий час була ведучою програм «Першого каналу» Українського радіо, а потім – ведучою новин УТН на
УТ-1.

Станом на 1998 рік на «Студії 1+1» 91% мовлення велося українською мовою.

Частина журналістів із «Післямови» перейшли також у «Репортер» – новини на «Новому каналі», які вперше вийшли в ефір 14 червня 1999 року. Першою ведучою «зеленої студії» стала Іванна Найда.

Розважальні проекти

Звичайно, власники недержавних каналів у 90-ті розуміли, що глядача навіть на якісному американському кіно, купленому за 50 доларів, не втримаєш – потрібні видовища. З незалежністю був узятий курс на часткове очищення телебачення від російського контенту, у багатьох телестудій не залишалося інших варіантів, як працювати над створенням власних розважальних проектів. У більшості випадків перші телешоу й телепрограми були про кіно, оскільки з ним глядач був знайомий найкраще. Другими за популярністю були музичні вікторини, передачі або авторські програми, а на третє місце можна сміливо поставити ток-шоу, які спочатку були переважно дитячими («Вибрики» з Костянтином Грубичем і проект виробництва Молодіжної студії «Гарт»).

Наприклад, на початку 90-х на телеканалі «Мегапол» виходила жіноча передача «Жіночий клуб» і дитяча програма «Диво». Вже до 1992 року в ефірі з’явився новинний блок про кіно – «Експрес-відео» з Юрієм Мінзяновим, про авторське кіно на цьому ж каналі можна було дізнатися завдяки «Сінематеці» з Юрієм Германом, пізніше – з Сергієм Лисенком. Про молодих режисерів – у «Хеппі-Старті». Популярною на «Мегаполі» була також легендарна передача про музику «Джемікс» під керівництвом Анатолія Вексклярського. Дитячий «Джемікс» вів його 11-річний син Олександр. Вечірньої пори на «Мегаполі» виходила одна з перших програм про секс під назвою «Інтимний час» – у ефірі програми можна було побачити працівниць секс-галузі, сексологів і психологів.

На початку 90-х найпопулярнішою українською програмою про музику був «Рок-полігон», який виходив на кіровоградському телебаченні з 1989 по 1991 рік. Програма помітно відрізнялася якістю інформації, яку на той час у відкритих джерелах було практично не знайти. Тому музичною передачею зацікавилися також у Києві, Харкові та Дніпропетровську. Програма спочатку створювалася завдяки Олександру Івановичу за підтримки Леоніда Крупського. Надалі продюсером проекту став Дмитро Костюк («ВІА Гра»).

На державних каналах з проектами власного виробництва було негусто. Однак усе ж варто відзначити програму «Хіт-Рік» на УТ-3, яку нині в стінах Суспільного телебачення називають «справжньою революцією». Річ у тім, що в музичній передачі (сьогодні б це назвали «музичний хіт-парад») транслювалися іноземні кліпи, що стало для досить закритої в 1991 році аудиторії «вікном у світ». Її вів Анатолій Бондаренко, якого сьогодні глядачі швидше за все знають за проектом «Жди меня» на «Інтері». Незабаром на УТ-3 перебрався і Юрій Мінзянов з новим проектом про кіно «Фільмоскоп».

У 1995 році з’являється телерадіокомпанія «ЮАНА», яка взялася за виробництво контенту для «7 каналу» і для «Ютар». Так, на екранах з’явилися такі передачі, як «Мода сьогодні», «Вікно в містику», «Інновація» та «Пульсар». У цей же час «Ютар» готує свій власний еротичний нічний проект – «Мадемуазель Шоу». По суті це була інтелектуальна вікторина на роздягання, де в разі правильної відповіді дівчата отримували гроші, а якщо «мадемуазелі» помилялися – повинні були зняти з себе один елемент одягу. Вів проект актор Євген Паперний.

Звісно, неможливо забути й музичну програму Олександра Євтушенка «Тинди-Ринди», яка була покликана виробити у ЦА «тонкий» музичний смак на авторських хітах. На противагу їй, в цей же час під керівництвом Олександра Бригинця з’являється легендарна програма «Територія А», яка, навпаки, не нехтувала у ефірі не лише знаменитостями, а й нікому не відомими обдаруваннями з вулиці. Проект з’явився 17 вересня 1995 року і став першим українським хіт-парадом національних зірок. Його першою ведучою на телеканалі ICTV стала Анжеліка Рудницька. 

До кінця 1995 року ліцензію на мовлення отримає телеканал «НАРТ». Мабуть, найбільше він запам’ятався проектом «Арабески», що створювалися на одеському телебаченні. Програма знайомила глядачів з видатними людьми: зірками шоу-бізнесу, спортсменами, політиками.

У 1996 році на «Інтері» з’являється проект «Мелорама», ведучим якої став молодий журналіст, а нині генеральний директор Star Media Влад Ряшин. На зміну Владу приходила ведуча Руслана Фадєєнко, яка жартувала про те, що «Влада замінити неможливо, але я спробую». У результаті у «Мелорами» вийшов досить інформативний блок, який висвітлював як зарубіжні новини, так і місцеві.

Мабуть, найсильнішу конкуренцію всьому розважальному продукту на ТБ склала «Студія 1+1» з такими проектами, як «Телеманія» з Юрієм Макаровим, «Імперія ТБ», «Проти ночі», «П’ятий кут», «Пісня року», «Табу». Та якщо «Плюси» робили акцент на більш серйозному викладі фактів, то для ЦА молодшого віку віддушиною був телеканал СТБ – «Шоу довгоносіків», авторська програма Віталія Портникова «Персона», хіт-фабрика «ШиШ», «Про кіно», «Cinemateka» , «Імпреза». Однозначно, найбільше запам’яталася передача «Довгоносики», яку й сьогодні згадують з легкою ностальгією. Проект виходив свого часу на УТ-2, «1+1», «Інтері», а також на російському телебаченні. Автором ідеї та режисером проекту був Віктор Приходько (генеральний директор «ПРО-ТВ»). Особливістю програми, крім, звичайно, носів ведучих став суржик, який до цього в ефірі не з’являвся і вважався мовою провінції.

Як і належить великим програмам «Шоу довгоносіків» поділялося на рубрики – «Нові пригоди Холмса і Ватсона», «Жіліще замечательных людей», в якому в абсурдній формі розповідалися біографії і факти з історії, «Моя нова програма» з Іваном Шпикуляком, «Новини з Шендоровичем» у віршах і «При пожежі дзвонити 01», де настирливі пожежники ганялися завжди за одним і тим же порушником порядку. Обличчям програми можна сміливо назвати коміка Віктора Андрієнко, який виконував більшість ролей у проекті. Уже після того, як проект закрився в 1999 році, знявши 70 епізодів, у медіаколах, як українських, так і зарубіжних, назвали це камеді-шоу «українським Монті Пайтоном».

Читати продовження спецпроекту «Телесторія» незабаром у рубриці «Спецпроекти».

Колаж: Олексій Глухимчук