ВОНО,
Фото: Maryna Dovhanych
«Ми часто стикаємося з таким запитанням, – розповідають автори видання. – З самого початку газета ВОНО задумувалася саме як паперове видання. Писати на папері для нас виявилося найбільш ефективно, для нас газета – це така критична зброя, інструмент змін, який ми розглядали як один із рушіїв у реформі художньої освіти. З самого початку ВОНО позиціонувалася як студентська газета, якою вона і була, поки її команда навчалася в НАОМА, тому, на нашу думку, вона мала б бути фізично присутньою в її стінах.
Папір – це доказ, якого неможливо позбутися. Газету складно ігнорувати, адже її фізична присутність діє як подразник, викликаючи реакцію. В online-медіа інформація з’являється дуже швидко, швидко збирає зацікавлену аудиторію, натомість її недолік в тому, що вона так само швидко зникає у масі іншої інформації і постів. Часто віднайти інформацію про події минулого року, а то й тижня, стає фактично неможливо. Газета в такому випадку є документом часу, завдяки якому легко відтворити актуальні теми, ключові події художнього життя Києва та України за певний проміжок часу. З іншого боку, газета для нас – це також арт-об’єкт, який приємно переглядати і тримати в руках, а головне – читати».
SEEE,
Фото: behance.net
«Дизайнера в роботі часто супроводжують обмеження, адже він працює для інших – замовників, споживачів, користувачів, – розповідає засновниця School of visual communication, арт-директор SEEE Наталія Синепупова. – З часом це розхолоджує і стомлює, пропадає драйв, хочеться «вийти за рамки формату», «віддихатися» на якомусь креативному проекті.
Прикро спостерігати розрізненість зв’язків між тими, хто працював в епоху принта, і зараз, в епоху діджитал. У європейському дизайні це не так сильно помітно: дизайнерів вчать бачити власну вкоріненість в друкарській справі, плакатному мистецтві, шрифтовому дизайні, графічних техніках – гравюрі, офорті, шовкографії, трафаретному друці.
Робота з візуальним кодом, мета-мовою, шрифтом, фотографією, білими пустотами незадрукованого формату – це завжди робота з аудиторією, з її культурним полем, її настроєм, сприйняттям, увагою.
Наша аудиторія різноманітна і примхлива. Це люди, які звикли думати і цінувати друкований текст, хороші книги, хорошу музику, справжні стосунки. Публікації SEEE адресовані цим особистостям і їх потребам. Я не думаю, що від їх потреб потрібно відмахуватися. Я не думаю, що від того, що є цінним для дизайнерів, потрібно відмахуватися. Епоха інтернету – прекрасна пора, щоб переглянути, переосмислити, якими повинні стати друковані речі, і взяти в майбутнє те, що ми дійсно любимо, зробивши це актуальним для нас. І нарешті менше губити природу, виробляючи книги і журнали, які читати ніхто не буде, дати собі право мати тільки найкраще».
«Листок»,
Минулого року видавництво «Лоція» випустило першу однойменну серію молодої української поезії. Презентація книг відбувалася у форматі поетичних перформансів. Всього за 2016–2017 роки таких перформансів було 25 в різних містах України, а в Києві – два фестивалі актуальних поетичних практик Kyiv Poetry Week в просторі Plivka. Незабаром з’явилися потреба в рефлексії і критики цього процесу. Спочатку був придуманий сайт, де літературознавці і мистецтвознавці, критики і поети зможуть вести свою колонку, а «Листок» повинен був стати невеликим паперовим свідченням роботи сайту за останній місяць, вичавкою кращих критичних і поетичних текстів цього ресурсу.
Але так вийшло, що робота над сайтом затягнулася, а «Листок» став його предтечею. За словами авторів, сьогодні видавництво працює у форматі полароїда: кожен номер – швидкий знімок літпроцесу за місяць, де можна знайти свіжі поетичні тексти російською та українською, переклади, рецензії, огляди подій та відгуки на книги.
Фото надане редакцією газети «Листок»
«Гіпертелія»,
Це молоде DIY-видавництво з’явилося на світ у березні 2017 року і встигло випустити вже дев’ять релізів: література, фотографії, малюнки, саморобні позажанрові проекти. Ще однією особливістю цього видавництва можна назвати мікроскопічні тиражі: найменший – п’ять примірників, найбільший – 75.
«Наші художники малюють цікавіше, ніж всі роздуті зірки укрсучмиста, – так себе позиціонують творці «Гіпертелії». – Наші тексти запалюють серця. Наші ікони найкрасивіші».
Фото: hyperthelia.com.ua
«Є два способи пояснити, навіщо потрібні папірці – медійний і людський, – розповідає засновник видавництва Назар Шешуряк. – Медійний простіший: інтернет-ЗМІ не працюють. Нормально монетизується тільки жовтуха, інфотейнмент і клікбейт. Гі*но, простіше кажучи. Розквіт fake news – це тільки початок, ви ще не бачили справжнього гі*на. Нормальна журналістика в інтернеті – рідкісний, майже міфічний звір.
З архівною функцією інтернета теж біда. Скажімо, щоб зрозуміти, яким був 2005 рік, мені достатньо відкрити журнал «НАШ». А що мені відкрити, щоб зрозуміти 2010-й або 2013-й? «Проза.ком.юа»назавжди в забутті, у «Київрепорта» не проплачений хостинг.
Друге, людське пояснення – якраз про забуття. Коли ти гортаєш стрічку Facebook, ти в забутті, ти роззосереджений, ти спиш. Смокчеш ерзац-емоції і пускаєш слюні. Читаєш по діагоналі, забуваєш прочитане через дві хвилини. Натомість паперовий об’єкт в твоїх руках не може не розбудити. Контакт з папером – це подія, а клік по лінку – це антиподія, це дзвінке ніщо. Папірці потрібні, щоб прокидатися».
Golden Сoal,
Команда, яка працює над зіном, являє собою неформальне співтовариство «Луганська Контемпорарі Діаспора». Всі її учасники – художники-переселенці. За словами видавців, журнал є каналом для прямої мови молоді Луганська і Донецька. Більш того, автори відмовилися від власних інтерпретацій та аналізу. «Не хотілося б займатися репрезентацією того, що відбувається «там» від свого імені, на нашу думку, це було б трохи нечесно, – пояснюють автори. – З цієї ж причини наші імена не вказані в журналі».
На даний момент у Golden Сoal вийшов всього один номер. Також видавцям запропонували створити англомовну версію, але вона буде тільки в цифровому форматі.
Фото: спільнота «Помалюй Луганськ»
«Журнал дійсно спочатку замислювався як вебзін, який вільно курсує по інтернету, – розповідає представник «Луганської Контемпорарі Діаспори» Євген Королетов. – Це логічно, тому що ми – медіахудожники, працюємо з цифровою інформацією та мислимо себе #foreveronline. Візуальний хаос глобальної мережі став джерелом натхнення для оформлення журналу – в дусі постінтернет-естетики. А історія з друкованими номерами проста – хлопці з Призми (рейв-тусовки в Донецьку), про які можна почитати в GoldenCoal, запитали, чи не збираємося ми його друкувати, мовляв, було б круто роздавати фізичні копії. Ми прикинули варіанти і вирішили надрукувати журнал за рахунок премії від Щербенка арт-центру, яку ми отримали в 2015 році на конкурсі молодих художників МУХі».
Від себе можу лише додати, що зіни особливо актуальні в часи тактильної кризи і візуального шуму. Раджу вам відірватися від монітора і піти пошуршати папірцями в найближчій бібліотеці – тоді ви на власному досвіді зрозумієте, навіщо потрібні зіни.
Заголовне фото: Назар Шешуряк
