Нагадаємо, 3 грудня заступниця головної редакторки Cosmopolitan Ukraine Євгенія Пліхіна опублікувала на своїй сторінці у Facebook допис, який висміяв похорон загиблого на Донбасі полковника ЦСО «Альфа» СБУ, Героя України Дениса Волочаєва. Медійники обурилися постом Пліхіної у Facebook. Незабаром вона видалила пост і написала, що «не розібралася у ситуації», а пізніше видалила і свій акаунт у Facebook.
4 грудня колектив видання висловив свої співчуття родині та всім близьким загиблого Героя України і вибачився за текст, опублікований їхньою колегою у соцмережі. А 5 грудня Cosmopolitan повідомив про звільнення Євгенії Пліхіної: «З огляду на ситуацію, що склалася, з 5 грудня 2019 наше видання припиняє співпрацю з Євгенією Пліхіною – вона залишає посаду заступниці головної редакторки журналу Cosmopolitan».
«Телекритика» попросила журналістів і медіаекспертів прокоментувати ситуацію – про що вона говорить та які висновки варто зробити представникам медіа.
ЯнінаСоколова/фото Олександра Йорк
Яніна Соколова, журналістка, актриса, авторка та ведуча проекту «Вечір із Яніною», засновниця проекту «Я, Ніна»: «Медіаспільнота має розуміти, що в таких ситуаціях єдність думок щодо людей, які дискредитують позицію країни і ставлення, і повагу до воїнів, які захищають їхні спини, має бути згуртована. І медійна рефлексія на таких персонажів як Євгенія має бути активною. І я дуже схвалюю рішення видання щодо звільнення заступниці головного редактора.
Мені здається, що це свавілля. І навіть якщо вона написала це не подумавши, однозначно це сидить в її голові і репрезентує не досить позитивний образ українського журналіста, в якому б виданні він не працював, всьому світу. І це дискредитація самого видання і країни».
Ліза Кузьменко/фото Facebook
Ліза Кузьменко, журналістка, правозахисниця, голова ГО «Жінки в медіа»: «Подібні ганебні висловлювання недопустимі в публічному просторі. Більше того, їх сила і вплив збільшуються, коли вони лунають від лідерів думок та медійників. Покарання справеливе – засудження і звільнення. Очевидно, що воно відбулося під тиском медіаспільноти і громадських активістів.
Але я хочу подивитися на цю історію ще під одним кутом. Зокрема, у розрізі сексизму і цькування за ознакою статі, який вилився на Євгенію Пліхіну. Важливо відмітити, я не захищаю цю людину, я кажу, що не можна засуджувати одні порушення, створюючі інші. Наприклад, відомий активіст Роман Сініцин зробив допис де обізвав журналістку Cosmopolitan – “ця тупа **** редактор”. Це сексиська негативна характеристика статевої приналежності, а не людини, яка ніяким чином не відноситься до того, що ця людина зробила. Було також багато коментарів в стилі “не треба багато розуму, щоби писати в жіночих глянцевих журналах про спідниці та нігті”. Все це формує багато сексистських стереотипів, на жаль. Як би нам не було боляче, ми маємо дотримуватися професійної етики, вимагати притягнення до відповідальності, а не провагувати історію в стилі “око за око”».
Ольга Герасим’юк/фото Олександра Йорк
Ольга Герасим’юк, членкиня Національної ради з питань телебачення і радіомовлення: «Ситуація говорить про глибоку етичну кризу – й не лише в медіа. Криза полягає в низькій оцінці життя – це дозволяє, як я бачу з коментарів, навіть диференціювати, до чиєї смерті ставитися з більшою повагою, а яку можна сприймати як таке, що не шкода…
Дехто припускає, що познущатися над прощанням із старшою людиною це «ок» ( хоча кожен окремо не буде кепкувати над смертю власної бабусі). Це тягнеться з «совка» й досить живе сьогодні в скрєпах – цінний лише той, хто здатен працювати чи виконувати якусь активну функцію, якщо ж ні – відпрацьований шлак. Тому, ще на моїй пам’яті, відмінена традиція невеликих міст проводжати в останню дорогу людину громадою, пронісши її вулицями міста, якому було віддано це важливе життя. Відмінили, щоби «не псувати настрій тим, хто вранці йде на роботу», як це пояснювали тоді громадянам. Це ще більше зсунуло нас із цивілізаційного рівня, де повага до життя і смерті закріплює найповажніше ставлення до людини. «Совок» – і його правонаступник у скрєпах та інфікованих ними колах в Україні – проявляється щодня, зокрема, в тому, що відбулося.
Окремо взявши бридкий і бездумний пост про прощання з Героєм, бачу і низьку якість професійних сфер, і величезну концентрацію щоденної агресії, що замінила суспільну дискусію та діалог, і знівельований больовий поріг – через що будь-який та будь-чий біль майже не відчувається, не розуміється першопричина й шукаються вороги, а не способи суспільство лікувати… На жаль, ситуація також поставила й ще одне, чергове, питання про прозорість власності медіа та шляхи впливів, що здійснюються через ці медіа…».
Олена Чуранова/фото з особистого архіву
Олена Чуранова, журналістка, медіатренерка: «Про що говорить ця ситуація? Якби журналісти не хотіли себе відчувати окремою кастою, більш усвідомленою частиною суспільства, все одно вони є людьми і віддзеркалюють суспільство, в якому працюють. На жаль, в Україні досі є певна частка суспільства, для якої не існує війни, якій легше жити в своїй бульбашці, позбавленої реальних новин, реальної картинки. Таким людям легше на вулиці бачити стрітфуд чи танці, ніж усвідомлювати, що кожного дня на Сході гинуть люди заради їхньої в тому числі свободи. Це легкий шлях. Але це не шлях журналіста.
На жаль, також і через те, що про війну, про Крим новин замало, деякі ЗМІ взагалі оминають ці теми, це також призводить до того, що певні люди живуть в якійсь іншій альтернативній реальності. Журналіст/ка в першу чергу має тверезо дивитися на світ через прозорі окуляри, зважувати кожне слово, яке, як ми бачимо, має досі потужну силу, розуміти відповідальність своєї роботи. Так, та травля, яку в соцмережах влаштували проти цієї журналістки, є огидною, але давайте також подумаємо про почуття тисяч родин, які втратили своїх рідних на цій війні, і які продовжують чекати своїх бійців живими і неушкодженими. Не такого ставлення до себе вони очікують».
Олександр Макаренко/фото Facebook
Олександр Макаренко, медіаексперт, медіатренер: «Я бачив цю історію в Facebook. Але я не знаю, які висновки має зробити медіаспільнота. Мені особисто дуже боляче, що в той період, коли в країні йде війна і гинуть люди, є частина суспільства, яка вважає, що це не має впливати на їх “рожеве життя”».
Катерина Горчинська/фото з особистого архіву
Катерина Горчинська, журналістка, медіаекспертка: «Ну якось же має дійти до медіаспільноти, що соцмережі є частиною публічної особи не тільки журналіста, а й медіа, в якому він працює. Те, що починає доходити – це добре. Друге, що має дійти: ну повинні ж бути якісь правила поведінки в соцмережах для журналістів. Ці правила мають бути частиною редакційного кодексу, і будь-яка людина, що приходить до редакції, під ними підписується так само, як підписується під іншими правилами (писаними або неписаними) редакційного кодексу. Ну і третє – етика не має обмежуватися за критеріями – чи є героєм той, про кого ви висловлюєтеся в соцмережах, чи ні. Правила професійної поведінки журналіста повинні бути універсальними».
Підписуйтесь на «Телекритику» в Telegram та Facebook!
