Bit.ua: гіперактивна заучка
Читач bit.ua – це прудке, цікаве і надто самовпевнене дівчисько, яке любить бути у всіх на виду і попереду планети всієї. Саме за це її недолюблюють тихоні і обожнюють такі ж непосиди, як вона сама.
Вона веде Twitter, Standalone-блог, Instagram і Facebook. Незважаючи на те що всі ці способи самовираження знаходяться в однаково жалюгідному стані, їй вдається переконувати оточуючих в зворотному – і дивним чином їй вірять.
Вона із задоволенням відвідує всі нові ресторани міста, відстежує всі прилади і мобільні додатки для вимірювання пройдених кілометрів з урахуванням випитого смузі або з’їденого мітбола. Намагаючись наздогнати все, що на слуху, і бажаючи якомога швидше розповісти про це оточуючим, дівчисько, наче одержима швачка, штопає в соцмережах коротенькі замітки моделі айфона, яка ще не вийшла. Втім, іноді у неї бувають проблиски натхнення – і вона видає об’ємні і смішні матеріали, але всі знають, що для неї їх пишуть двоє закоханих хлопчаків. Або п’ятеро. Так чи інакше, кількість цих хлопчаків завжди плаває, адже дівчина нікому нічого не обіцяє.
Останнім часом на неї кладуть око дорослі чоловіки. Їй це дуже лестить, і вона сама собі здається дорослішою і глибшою, ніж є насправді.
Аліса Селезньова перечитала bit.ua. Звідси у неї і шило в одному місці. І ще її любить Громозека (а це сила, з якою потрібно рахуватися).
Live.Karabas: захоплений меломан
Читач live.karabas – це бариста і за сумісництвом фотограф в маленькому, але дуже модному барі. Він катастрофічно боїться не встежити за всіма трендами української музики, яка відроджується. Він радіє кожному українському релізу як своєму дню народження, а кожному концерту – як першому побаченню з коханою дівчинкою, навіть якщо на цей концерт він йде вже вп’яте.
З його обличчя ніколи не сходить посмішка, а в плейлисті знаходяться всі сучасні українські виконавці, про яких у виданні вийшла стаття більше трьох речень за обсягом. Найстрашніший облом для читача Live.Karabas – це пропустити хоча б один з українських фестивалів (крім Atlas Weekend), тому його блаженну посмішку і порожні очі можна завжди зустріти практично на будь-якому з них.
Читач Live.Karabas приходить в жах від звуку важче, ніж дзвін гітар фіналістів Євробачення – O’Torvald. Він знаходить вельми корисними літературознавчі монографії про сенси пісень Монатика, Алексєєва та Олі Полякової. Крім того, бариста-фотограф і сам музикант – у нього є гітара, він потай мріє потрапити одного разу на сторінки улюбленого видання. Саме тому всі статті про те, як влаштований жорстокий світ українського музичного бізнесу, він додає в окрему папку в закладках свого браузера.
Він любить сидіти з чашкою гарячого флет вайта й під звуки нового альбому групи «Бумбокс» обговорювати з відвідувачами бару найсексуальніших музикантів України. Дійсно, що може бути краще? Хіба що «лайк» його подячного коментаря від Ігоря Панасова.
Журнал «ШО»: похмурий контркультурщик
Любитель «ШО» – це скептично налаштований чоловік-інтелігент від 30 років і старше, який завжди знаходиться в опозиції до всього, до чого тільки можна. Ночами, засинаючи в обнімку зі свіжим номером журналу в твердій палітурці, він марить про культурний терор, літературне підпілля, музичний андерграунд і маргінальний кінематограф.
У своїх снах скептично налаштований чоловік постає знищувачем догм і володарем дум, а прокинувшись і перечитавши зошит своїх невиданих віршів, в ньому з новою силою спалахує революційне полум’я культурного опору, після чого він впевненим кроком йде влаштовуватися на нову роботу обвальщика м’яса в «Сільпо», оскільки з попередньої роботи був звільнений через нерозуміння сірими масами (голосно міркував на курилці про непрохідну дурість свого начальника), бунтарство (вічні запізнення і частий перегар) і недооцінені здатності (замість роботи займався культурною освітою в соцмережах).
Він нічого не говорить просто так, і кожна його фраза несе ледь вловиме відсилання до якогось феномену світової культури. Він відвідує кожен поетичний вечір в своєму місті і знає кожну невідому музичну групу. Він думає, що сам по собі є культовою особистістю або хоча б міською легендою, але ми-то знаємо.
Телеканал ZIK: укрглавполітексперт
Глядача телеканалу ZIK звуть Андрій. Рід діяльності – медіааналітик і політолог. У всякому разі він себе так бачить, а насправді він – підприємець середньої ланки, на утриманні у якого кілька МАФів або шиномонтаж.
Андрію потрібно годувати свою сім’ю і періодично міняти диван, який вже прогинається під вагою тіла господаря-аналітика. Після роботи, вечері і ласкавої батьківської прочуханки для діточок тіло Андрія займає своє місце перед телевізором і починає аналізувати всі «правдорубні» програми телеканалу.
Андрій користується Facebook замість Word для того, щоб писати свої глибокі думки про політичну і геополітичну обстановку, а також компліменти улюбленій ведучі – Наталії Влащенко, в якій Андрій бачить ідеал жінки. Дружина ревнує чоловіка до Наталі і намагається наздогнати її за інтелектуальними параметрами – для цього вона ночами з ліхтариком читає книжки про ілюмінатів, масонів і Ротшильда. Література складніша викликає у неї сонний параліч.
Сам же Андрій є справжнім знавцем підкилимних інтриг. Всі його прогнози здійсняться, а ставки виграють. Непохитна впевненість у своїй правоті і здатність до вивчення політичного і соціального життя країни за програмами каналу ZIK перетворює Андрія на головного політексперта під час розпивання горілки з друзями на дачі.
Телеканал «Прямий»: старий диверсант
Головний глядач телеканалу «Прямий» – це подвійний агент телеканалу «Росія-1» на ім’я Анна, яку не взяв на роботу Матвій Ганапольський через вік. Вона влаштувалася верстальником в газету «Вечірній Київ», а вечорами, повернувшись після виснажливої верстки додому, вмикає телевізор і жадібно ловить всі «косяки» телеканалу «Прямий», про що доповідає безпосередньо в Кремль.
Вкотре позловтішавшись над логотипом, який копіює логотип «Дождя», Анна починає підраховувати, наскільки довгу паузу зробить Євген Кисельов під час свого питання і скільки разів Матвій Ганапольський плюне в об’єктив камери. Побачивши, що якість «Прямого» слабо відрізняється від «Дождя», вона пише звіт з двох слів і одного прийменника «нічого не змінилося» і зі спокійною душею лягає спати. У Кремлі радіють і приймають черговий репресивний закон.
Вона не зовсім розуміє, навіщо Україні потрібна копія «Дождя», але в її інструкціях чітко розписано, що їй потрібно розуміти, а що – ні. Цілком можливо, що саме діяльність Анни впливає на роботу телеканалу «Прямий», однак довести це ніяк неможливо.
Анна – жінка компанійська і за три місяці життя в Києві зуміла увійти в довіру багатьох людей. Однак серед них вона не зустріла жодного відданого цінителя «Прямого». Можливо, справа навіть і не в ній.
271 studio: простий хлопець зі спального району
Цільова аудиторія Володимира Петрова – це колишній гопник з Борщагівки, якого звуть Вова. Чому з Борщагівки, а не з Кривого Рогу? Тому що у нього є інтернет, яким Вова вміє користуватися.
У дитинстві Вова обожнював принижувати тих, хто набагато слабкіший за нього. Іноді навіть під замовлення. Тому у Володимирі Петрові він бачить споріднену душу і захоплюється його досягненнями, теж мріючи кожного дня пити дорогу горілку замість настоянки глоду і стріляти в тирі з пістолета замість віджимання мобілок у малоліток. Його мало хвилює політика, зате дуже смішать непристойні жарти Володимира. Ну а улюбленим його шоу було «Пиво/риба» – ідеальне попадання в простого борщагівського хлопця, адже там були мат, глузлива домінація над запрошеними гостями, пиво і риба.
Ще у Вови є татуювання з ім’ям «Вова», але він настільки фанатіє від «Студії люмпенів», що вже й не пам’ятає, на честь кого її зробив. Саме Вова нагнав ті 10 000 переглядів на каналі «Люмпен Шоу» на YouTube (правда, він цього не знає).
The Village Ukraine: хіпстери в соку
Це улюблене видання юнака Федора, який переїхав до Києва з черкаського села і освоїв перукарське мистецтво, відростив густу бороду, зробив суворі татуювання і влаштувався працювати в модний барбершоп. Однією рукою причісуючи іншого такого ж Федора, але з села житомирського, другою рукою він скролить The Village на своєму смартфоні.
В цей же час його дівчина Ліля йде до Федора на роботу, щоб занести панкейки з кленовим сиропом і, не відриваючись від статті The Village про життя в сільській школі, б’ється головою об прозорі скляні двері барбершопа.
Федір і Ліля беруть від життя все – і свої татуювання, і новітні гаджети, і історії з життя таких же інших Федоров і Ліль, і навіть рецепти панкейків з кленовим сиропом. Їхнє життя – це The Village.
Old-Fashioned Radio: міс конгеніальність
Old-Fashioned Radio – це радіо зрілої і впевненою в собі жінки з незвичайним ім’ям Ангеліна. Її батько – викладач літератури в Києво-Могилянській академії, мати – джазова співачка (на підспівуванні у Лариси Доліної). Сама Ангеліна – бібліотекар нової хвилі, бізнес-коуч, стартапер і трудоголік, журналіст-фрілансер і письменник-початківець, а також губка для вбирання і фільтрації інформації з першою стадією алкоголізму. Їй 30, і вона п’є тільки для того, щоб розслабитися і зняти стрес після запаморочливого робочого дня, наповненого дедлайнами, зустрічами, перебуванням в п’яти місцях одночасно і трьома пачками викурених цигарок.
Їй ніколи щось читати, крім зовсім уже важливої інформації, тому Ангеліна робить ставку на аудіокниги та подкасти, адже їй дуже важливо завжди бути в курсі трендів. Той, хто володіє інформацією, володіє і світом. Ангеліна не знає, що зовсім скоро від такого способу життя вся ввібрана інформація вилізе на її шкірі у вигляді глибоких зморшок, але навіть на цей випадок у неї знайдеться час для спа-салону – всього лише потрібно принести в жертву ще кілька годин сну.
Література, гонзо-журналістика, джаз, тренди, просвіта, естетизм, вино і Євген Стасіневич – це основні теми для розмов з фатальною красунею Ангеліною, яка яскравим метеором мчить по небу життя назустріч новому проекту.