Однак, не варто поспішати вішати собак на француза. По-перше, Деспла безперечно талановитий. По-друге, серйозний композитор, симфонії якого виконують Лондонський і Мюнхенський симфонічні оркестри, навряд чи дійсно відчуває серйозний брак ідей. А по-третє, у справі запозичень і стилізацій в музиці до кіно він далеко не перший.
Ерудиція + стилізація = номінація
Стилізація поряд із прямим цитуванням і аранжуванням – найпоширеніші прийоми сучасної кіномузики. Олександр Деспла – один із найзатребуваніших і найтитулованіших кінокомпозиторів світу, в послужному списку якого саундтреки до більш як сотні фільмів, 7 номінацій на «Оскара» і дві статуетки, два «Золотих глобуси», два «Сезари», дві премії BAFTA, «Греммі» і «Золотий ведмідь», – володіє ними майстерно.
Стилізація. Для «Форми води», за естетикою близької фільмам Жан-П’єра Жене, він використав впізнавані за «Амелі» інтонації Яна Тірсен. Останній, до речі, спеціально для «Амелі» написав тільки два треки. Інша музика взята з трьох уже виданих на той час альбомів Тірсена.
Пряме цитування. У саундтреку Деспла до «Гаррі Поттера та Смертельних реліквій. Частина 1» три композиції містять мелодію Hedwig’s Theme, написану Джоном Вільямсом, у «Розмальованій вуалі» лунає Gnossienne no.1 Еріка Саті, а на фінальних титрах «Готелю «Гранд Будапешт» – російська народна пісня «Світить місяць».
Аранжування. Музика «Готелю «Гранд Будапешт», за яку Деспла отримав свого першого «Оскара», рясніє аранжуваннями чужих композицій. Тут і «Комаринська», і фламенко, і концерт для лютні і щипкових струнних Вівальді.
Ціна питання
Кіно стало головним годувальником композиторів у 30-х роках XX століття. До цього головним джерелом їхнього стабільного доходу були концертні майданчики (Сергій Рахманінов заробляв сольними концертами як піаніст). За часів Моцарта композитори годувалися при дворах аристократії, а ще раніше, як Йоганн Себастьян Бах, – при церкві.
Примітно, що вперше музику для фільму («Вбивство герцога Гіза», 1908 рік) написав композитор, за життя визнаний генієм – Шарль Каміль Сен-Санс. Спочатку необхідність писати музику для кіно заради грошей сприймалася багатьма «серйозними» композиторами як щось непристойне. Так, Дмитро Шостакович, який написав радянський хіт «Нас ранок зустрічає прохолодою» для фільму «Зустрічний», зневажав себе за твір «прикладної музики».
Усі роблять це
Протягом всієї історії саундтреків формула «ерудиція + стилізація = номінація» підтверджує свою життєздатність. До застосування запозичень в кіно можна ставитися по-різному. Зрештою музичний твір – не наукова стаття і посилання в ньому не передбачені. Справа не в самому використовуваному матеріалі, а в тому, як його подати.
Хіт усіх часів Summertime Джорджа Гершвіна з музичного фільму «Поргі та Бесс» (1958) створений на основі української колискової «Ой ходить сон коло вікон», яку композитор почув у Нью-Йорку у виконанні Українського національного хору під керуванням Олександра Кошиця.
Тема кохання з «Хрещеного батька» Копполи – пісня під назвою Speak Softly Love, яку виконав Енді Вільямс, а музику написав Ніно Рота, – в останній момент була вилучена зі списку номінантів на «Оскар» 1973 року. Виявилося, що композитор уже використовував цю музичну тему в комедії Едуардо де Філіппо 1958 року Fortunella. Хоча у фільмі де Філіппо тема була зіграна стаккато, в жвавій комедійній манері – проте мелодія була такою ж. Незважаючи на це, в 1974 році друга частина «Хрещеного батька» все-таки отримала «Оскар» за найкращу музику до фільму, хоча це була та сама тема кохання, яку на рік раніше визнали непридатною.
«Едерлезі» – народна пісня югославських циган у обробці Горана Бреговича стала музичним хітом фільму Еміра Кустуриці «Час циган» (1988), після чого неодноразово використовувалася в інших фільмах, зокрема в «Бораті» і «Турецькому гамбіті».
І нарешті, перші такти пісні «Ми бандіто-гангстеріто» авторства Георгія Фіртича з улюбленого мультика радянських дітей «Пригоди капітана Врунгеля» підозріло нагадують Somos Novios іспанського композитора Армандо Манзанеро. Англійською вона під назвою It’s Impossible у 1970 році стала хітом у виконанні Перрі Комо, а потім її переспівували Елвіс Преслі, Денніс Браун і дует Андреа Бочеллі та Крістіни Агілери. Втім, стилізації, запозичення, цитування і відвертий плагіат у радянській і пострадянській кіномузиці – це вже зовсім інша історія…
