Отже, День незалежності. На Майдані виконують Джорджа Гершвіна, Ріхарда Ваґнера, Вінченцо Белліні, екс-депутат Державної думи Російської Федерації Марія Максакова співає ораторію – українською мовою, звісно ж – «Слався, Вкраїно!» – цей факт, як виглядає, вкурвив «патріотів» якнайбільше.
Хоча, як на мене, той факт, що на четвертому році війни із ядерною державою – постійним членом Ради безпеки ООН, ораторію на честь твоєї держави виконує екс-депутат цієї самої ядерної держави – постійного члена Радбезу ООН, свідчить якраз про #перемога, а не про #зрада.
Тим паче якщо цей депутат – всесвітньо визнана оперна співачка мецо-сопрано. Бо коли я пишу, що культура метрополії завжди багатша від культури кольонії – то це передусім тому, що Імперія завжди є наднаціональною за своєю суттю; її метрополія акумулює всі пасіонарні сили своїх кольоній, максимально сприяючи їхній реалізації. І Марія Максакова, що співає ораторію «Слався, Вкраїно!» – рідкісна можливість для Києва виступити в ролі метрополії – власне, в природній для Києва ролі, якщо згадати Віщого Олега.
Марію Максакову приємно доповнював Ріхард Ваґнер – канонічний композитор Третього Райху – продириґований полковником армії США Дональдом Скофільдом. Бо – чим багатша культура, тим вона сильніша. І байдуже на Третій Райх чи на Держдуму РФ.
Бо українське – все, що працює на Україну. І якщо це улюбленець Гітлера чи колишній депутат Держдуми РФ – то тим паче! Бо лише слабкі й убогі духом вимагають покаяння; сильні ж нічого не вимагають – сильні приймають із гідністю роззброєного і перевихованого ворога. Сильним не потрібні слова – сильним потрібні справи. Бо – незалежність – це також і незалежність од власних комплексів.
Здорова культура включає і перетравлює все. І російськомовний Гоголь, і німецькомовний фон Захер-Мазох, і їдишемовний Шолом-Алейхем, і польськомовний Бруно Шульц, і Зиґмунд Фройд, чий дідусь похований в Тисмениці, і Людвіґ Вітґенштайн, який переважну частину свого знаменитого Лоґіко-філософського трактату написав під Чернівцями, є невід’ємною частиною української культури. Натомість, коли культура замикається в собі, вона вироджується.
«Патріоти» пригадали Марії Максаковій не лише колишнє місце роботи – Державну думу Російської Федерації, а навіть її подвійне російсько-німецьке громадянство, чим знову солідаризувалися із прокремлівськими силами, котрі вважають Максакову зрадницею зокрема і через те. До речі, саме через цю солідарність із кремлівськими методичками я і беру їх у лапки.
Ну і якщо я вже закцентував на тому, що було на цьому святковому концерті, то скажу і кілька слів про те, чого на ньому не було. А не було на ньому зразків т. зв. «шароварщини», тобто унормованої відповідно до радянського канону і, як наслідок, шаблонізованої, української народної культури.
Найменше я хочу демонізувати шароварщину – зрештою, вона відіграла свою роль у націєтворенні, в радянському українському національному проєкті. Зрештою, Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. Павла Вірського чи Національний заслужений академічний народний хор України ім. Григорія Верьовки – це її вершини. Проте це витвори настільки ж українські, наскільки радянські – і декомунізація – не лише прощання із пам’ятниками Ленінові, а й прощання із ними…
Тож з Днем незалежності, Україно! І з Днем знань – і якщо послідовність цих свят суто символічна, то набуття чинності Угодою про асоціяцію з Европейським Союзом – ще одна, вже цілком певна #перемога.
