Рік тому ми оцінили те, як вітчизняні ЗМІ оглядають відкриття Одеського кінофестивалю, і дійшли невтішних висновків – у нотатках і репортажах вирували лукізм, ейджизм, фет- і слатшеймінг; жінки-гості фестивалю втрачали власні імена, перетворюючись на чиїхось «хрещених» і «супутниць», а журналісти, прикриваючись форматом op-ed, виливали на захід неприховану ненависть. «Телекритика» вирішила перевірити, чи змінилася ситуація за рік.
Парад сумнівних заголовків
«РБК-Україна», як і багато інших новинних ресурсів, у гонитві за кліками просто скопіювали фото з коментарями з відомого пабліку «Рагулi» – тобто з набридлими за роки його існування жартами про випадаючі матки і випираючі соски. Безліч видань щорічно викладають новини про червону доріжку ОМКФ, присмачуючи їх сакраментальним «у мережі розкритикували» або «в інтернеті жахнулися», але проблема з копіпастом «Рагулів» полягає в тому, що цитуються навіть не випадкові користувачі (чия думка сама по собі ще не є інфоприводом), а анонімні.
Скріншот: «РБК-Україна»
В аналогічному гріху були помічені портал Depo.ua і сайт радіо «Максимум», який до того ж вирішив охарактеризувати якість вбрань епітетом з блатного жаргону.
Скріншот: радіо «Максимум»
Znaj.ua також вирішили послатися на паблік світських тролів, але винесли в заголовок матеріалу лайливий коментар одного з підписників.
Скріншот: Znaj.ua
Politeka скористалася тією ж стратегією, але ставку зробила на сентимент, який все ще не полишає наше суспільство байдужим: тонке поєднання мізогінії і трансфобії, коли об’єкт ненависті порівнюють з трансгендерною жінкою або жіночним чоловіком.
Скріншот: Politeka
Сумнозвісний «Антикор» пішов ще далі, видавши матеріал, заснований на коментарях однієї (!) анонімної користувачки Twitter з 250 підписниками – навіть з натяжкою не назвеш «лідером думок», – що обговорює надто «в’ялих», «обвислих» і «пласких» відвідувачок фестивалю. Хотілося б, щоб вітчизняні видання принаймні не копіювали пропагандистів з російського «Царьграда»: там коментують ОМКФ у тому ж стилі, тільки посилаючись на авторитет колишнього ведучого «Інтера» Максима Равреби, який нині має проросійські погляди.
Скріншот: Antikor
«Аргументы и факты», здається, щороку копіюють один і той же «креатив», підставляючи старі описи під нові фото: із засіків витягуються паралелі з ночнушкою, фіранками і сукнями голлівудських зірок (які неодмінно виграють у порівнянні). «Такий [рожевий] відтінок близький швидше молоденьким дівчатам, ніж жінкам у віці, оскільки він аж ніяк не допоможе приховати вік», – картає видання героїню однієї з фотографій. І це тоді, коли навіть хижа б’юті-індустрія впроваджує негласну заборону на термін anti-age, закликаючи не приховувати, а приймати свій вік. Іншій жінці видання радить приховувати «ваду» – «пухкі руки», тоді як колеги з «Акцентів», навпаки, закликають завести рукави героїню з недостатньо об’ємними формами.
Скріншот: AIF.ua
Здається, останньою медіаперсоною, яка всерйоз давала такі поради зіркам в американських ЗМІ (і не позбувалася після цього майданчика), була комедіантка Джоан Ріверс (1933–2014). Вона раз по раз картала співачку Адель у вечірніх шоу за те, що та не відповідала стандартам, до яких Ріверс звикла у своїй молодості. Українські ЗМІ використовують Twitter, Instagram та інші досягнення технологій XXI століття, щоб проповідувати усе ті ж стандарти півстолітньої давності.
Думка редакції може не збігатися…
Чи можна прокоментувати образи з кінофестивалю з точки зору естетики, не переходячи межі етики? Досить знайти компетентного стиліста, а не покладатися на думку окремих користувачів. «Фокус» теж опублікував матеріал під заголовком «Найневдаліші образи червоної доріжки», але в підводці видання пояснює: «Ми в редакції вирішили здолати традицію і не жартувати з учасників (ну або жартувати зовсім трошки)». Що ж, це маленький крок для «Фокуса», але величезний крок для українських медіа. Запрошений стиліст Юлія Циганенко, так само як і Ільяс Сахтара у «Фактах», звичайно, теж посилаються на вік і типи фігур героїнь, але принаймні роблять це з позицій знавців дрес-коду та професіоналів, здатних запропонувати доречні поради. Видання, однак, не втрималося від клікбейту: як же розчарується читач, коли дізнається, що скандал пов’язаний не з грудьми Камалії, а з недопущеним на доріжку стилістом?
Скріншот: «Факты»
«Думская» хвалить ОМКФ за зміну офіційного дизайнера, а ми поки, на жаль, не можемо похвалити вітчизняні таблоїди. Мимохідь кинувши на адресу Лесі Нікітюк зауваження про розмір грудей, одеське видання вирішує розіграти безпрограшну карту – жарти про харасмент. Спеціальна гостя фестивалю Роуз Макговен удостоїлася такого рядка: «Панківське смарагдове плаття з фантастичними тваринами – це ж наочна подорож джунглями Голлівуду, де під кожною пальмою шкіриться який-небудь хижий Вайнштейн».
Odessa Daily, затуляючисть щитом формату «Точка зору», взагалі ставить під сумнів правомочність присутності зірки на фестивалі. «Зі ще більшим роздратуванням вразив виступ іноземної… зірки-активістки, яка почала промову з таким пафосом, наче вона є місіонером і приїхала до дрімучих тубільців, навчати їх, як боротися за свої права! І це в Україні, що для всього світу є яскравим прикладом боротьби за свою свободу і правду!» – пише колумністка. Цікаво, чому аналогічного обурення не викликають популярні лекції формату TED, коли люди виступають з промовою перед слухачами, які здебільшого поділяють їхню думку – тобто, як кажуть англійці, «проповідують перед хором».
Сама ж голлівудська зірка, яка заявила в інтерв’ю, що в Україні до неї поставилися дуже людяно, просто не читала українських таблоїдів.
Що робити редакторові?
«Чи може світська хроніка (gossip column, т. Е. Буквально «колонка з плітками». – Ред.) керуватися етичними стандартами?» – цим питанням Інститут Пойнтера, що проводить дослідженнями медіа, задався ще в 2006 році. Експерт з медіаетики Келлі Макбрайд пише: «Практики багатьох світських хронік настільки далекі від етичної журналістики, що застосовувати до них відповідні стандарти здається протиприродним. […] Та чи відбудеться коли-небудь глобальна трансформація? Чи будуть світські колумністи проводити конференції, присвячені новим принципам роботи? Чи втратить роботу редактор світської сторінки The New York Post? Це якраз може статися, а все інше – навряд чи».
Макбрайд пропонує три шляхи, якими може піти видання, що бажає зберегти повагу:
- Написати до «жовтого» матеріалу дотепний дисклеймер у дусі: «Ми намагаємося говорити правду і говорити, як саме ми дізналися цю правду, але на цій сторінці дозволяємо собі посилатися на анонімні джерела і дещо перебільшувати».
- Застосовувати новинні стандарти до світської хроніки. «Спробуйте дотримуватися їх хоча б протягом тижня і перевірте, чи буде вам що публікувати», – жартує автор.
- І радикальний шлях – відмовитися від світської хроніки взагалі.
Усі три варіанти не тільки малокорисні для видань, які живуть за рахунок кліків, а й навряд чи підійдуть для українських реалій. Саркастичні огляди червоної доріжки, хоч технічно і відносяться до світських хронік, насправді більше нагадують практики тих західних видань, які, не соромлячись, публікують у себе пости й коментарі з маргінальних «груп ненависті» у Facebook. Писати в підводці до таких матеріалів «Дорогий читачу, звісно, ми засуджуємо дискримінацію і мову ненависті, але в цьому жартівливому матеріалі вирішили транслювати її на повну» – це навіть гірше, аніж не писати нічого. Залишається лише чекати – можливо, наступного року українські ЗМІ з доброї волі вирішать зробити огляди нещасної червоної доріжки менш токсичними.
У колажі використано кадр із фільму «Планета страху» з Роуз Макговен
