Для тих, хто не встиг почати читати театральні бесіди з понеділка, нагадую. На початку тижня художній керівник Театру на Подолі Віталій Малахов поділився тим, як вони з трупою готують репертуар в нинішніх умовах. Потім про життя Нового театру на Печерську розповів розповів його художній керівник Олександр Крижанівський – від умов існування театру в житловому будинку і до репетиції акторів в холі. Про приміщення як про найбільшу проблему незалежних театральних колективів ми поговорили і з художнім керівником театру «Золоті ворота» Стасом Жирковим. А Олексій Кужельний, художній керівник театру «Сузір’я» пояснив, як з приміщення, не призначеного для театру, він зробив зворотне.
І ось ми в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра розмовляємо з Дмитром Богомазовим. Як тільки я заговорила про приміщення для театрів, Дмитро Михайлович відразу підхопив цю тему. Адже він, як ніхто інший з режисерів, знає, що насправді це означає – працювати, не маючи власного простору. З 2001-го по 2012 рік Богомазов був художнім керівником театру «Вільна сцена», але потім театр припинив своє існування і об’єднався з Театром драми і комедії.
«Простір – це дуже важливий елемент роботи з публікою»
Фото тут і далі: Максим Лісовий
– Власне, простір, в якому працює театр – це дуже важливо, – каже Дмитро Богомазов. – Театр є просторово-тимчасовим видом мистецтва. Простір по суті – це ще й спосіб спілкування з публікою. Тобто, якщо ми будемо грати в залі з оксамитовими кріслами і ліпниною – це буде один спосіб спілкування, а якщо ми підемо в цех і там будемо грати – це буде інший спосіб. Це дуже важливий елемент роботи з публікою. Коли у тебе є своє місце, яке ти ще якось і обживаєш, налагоджуєш, напрацьовуєш.
«Я витратив на боротьбу десять років свого життя і більше не маю наміру витрачати на це ні дня»
– Театр «Вільна сцена» перестав бути самостійним саме тому, що його приміщення не побудували, – розповідає Дмитро Михайлович. – Якраз будівля для театру «Вільна сцена» була наступною на черзі після Театру на Подолі. Планували, до речі, зробити це на Троєщині. Але цього не сталося – і театр припинив своє існування: я не був готовий далі зображати якусь діяльність в приміщенні п’ять на десять метрів. Я витратив на це десять років свого життя і більше не маю наміру витрачати на це ні дня. Якщо тепер хтось побудує і скаже: «Ось, я побудував, заходь», я скажу, що подумаю. Сам більше ніяких рухів робити не збираюся. Стільки років життя пішло на боротьбу. Я розумію, за що, але не розумію, чому! Чому за театр треба боротися? Це що, тільки моя особиста справа?
– Дмитре Михайловичу, ось, наприклад, у Віталія Малахова 30 років не було свого приміщення, і на питання про те, що він буде робити в разі прийняття рішення про знесення, він відповів: «Нічого страшного, будемо бігати з місця на місце, як і 30 років до цього».
– Схиляюся перед Віталієм Малаховим, що він витримав цю дистанцію в тридцять років. І я дуже радий за Театр на Подолі. Правда, прикро, що сама будівля викликала таку реакцію. Я не буду говорити про особливості її архітектури. Дай Бог, щоб не почали її зносити, бо тоді точно не буде ніякого театру. Я думаю, що і Віталій Юхимович, і його актори зараз на межі звершення чогось нового. Зрештою Ейфелева вежа свого часу сприймалася французами як щось потворне, а зараз це візитна картка Парижа.
«Давайте побудуємо багато театрів – і тоді будемо дискутувати про їх архітектурні достоїнства»
– Театр драми і комедії – це місце, в якому я починав, точніше, з яким не прощався і просто повернувся додому. Добре, що було куди повертатися. Хоча будівля Театру на лівому березі теж незавершена. Цей театр – це ж «перша черга», тому що цехи окремо знаходяться, бухгалтерія – теж, зберігати декорації ніде. Передбачалася «друга черга», яка так і не була побудована. Це тривалий процес, який вимагає людей, які приймають рішення. З приводу цього театру питання стоїть більше 30 років. Кажуть, згадують, роблять якісь проекти, але так нічого і не відбувається. Так ось, те, що Театр на Подолі побудований – значить, знайшовся якийсь чоловік з ініціативою і рішенням, щоб це відбулося. Взагалі, процес побудови театрів почав мер Омельченко свого часу. Першим був Театр ляльок, потім повинен був бути Театр на Подолі, потім повинні були будувати для «Вільной сцени» театр на Троєщині. І ось коли ця людина пішла з посади мера, більше ніхто нічого не вирішував.
Сцена Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра
Звичайно, на відміну від попередніх театрів, про які ми писали, є де й сісти, і розвернутися…
…але багато чого вимагає оновлень
«Підтримка держави є, але це, скоріше, консервація існуючого стану речей»
– Мені здається, що функція держави – це створювати умови для прояву ініціативи громадянами, – говорить Богомазов. – Якщо у молодих людей немає можливості проявляти свою ініціативу, значить, вони будуть їхати з країни, змінювати професію. Підтримка держави як така є, але вона не спрямована на розвиток – це, скоріше, консервація існуючого стану речей. Але хотілося б, аби люди, які приймають рішення, розуміли, що відсутність розвитку – небезпечно, це позначиться у майбутньому. Давайте побудуємо багато театрів – і тоді будемо дискутувати про їх архітектурні достоїнства.
