Вчора ми розповідали вам про те, що, за словами Віталія Малахова, відбувається навколо Театру на Подолі та його нової будівлі. З’ясувалося, що буря збурень в соцмережах перейшла в обговорення в кабінетах. Незабаром має бути створена якась комісія, яка остаточно вирішить: бути будівлі чи не бути. А поки колектив Театру на Подолі продовжує репетирувати в своєму старому приміщенні (яке, до речі, знаходиться буквально стіна до стіни від новобудови).
А ось вам ще один приклад існування невеликого театрального колективу, причому прямо в житловому будинку – Новий драматичний театр на Печерську, що виник ще в 2000 році на базі випускного курсу Театрального університету. Його художній керівник Олександр Крижанівський, звичайно, мріяв би і про більший ігровий майданчик, і про краще техоснащення сцени, але, за великим рахунком, радий, що у його театру є хоча б таке приміщення.
«У нас є свій будинок, в якому ми можемо працювати. Це важливо, тому що у багатьох і цього немає»
Фото тут і далі: Максим Лісовий
– Плюс один – те, що у нас є свій будинок, в якому ми можемо працювати, – відповідає Олександр Крижанівський на наші запитання про плюси і мінуси умов роботи колективу. – Це важливо, тому що я розумію: у багатьох і цього немає. Я намагаюся вирішити з департаментом культури питання щодо того, що театр маленький, камерний. Нам пропонують приміщення в будівлі колишнього ДК «Більшовик». Але, з моєї точки зору, є ще в розпорядженні міста Театр оперети, Молодий театр і ще безліч приміщень. Вони кажуть: «Так, будь ласка, за комерційною ціною». А мені незрозуміло, чому так. У нас трупа хороша. Я прошу раз на місяць призначати нормальну ціну, щоб ми могли грати там якісь вистави.
Ось, до речі, приміщення Нового драматичного театру на Печерську, де проходять репетиції та вистави
Дуже затишно, тільки майже ніде повернутися
Місце звукорежисера на перший погляд можна переплутати з місцем для глядачів, адже воно знаходиться відразу ж за їхніми кріслами
«Питання мистецтва – це питання життя. Повинно бути життя, а не йогоїї імітація»
– Чомусь ніхто не говорить про кінотеатр «Зоряний», – дивується Олександр Володимирович. – Це кричущий факт! У 80-ті роки було зведено нову будівлю кінотеатру з двома залами, потім зовсім по-хамськи її було приватизовано паном Януковичем і його оточенням. Потім перетворена в його штаб, після цього перепродана шість разів… тиша. Як і раніше, вона стоїть. Претензій ніяких. Таких будинків багато. У мене величезні претензії до того, що мало чого відбувається в «Мистецькому арсеналі». Чому мало? Тому що там чотири поверхи, чудові підвали, верх, де можуть бути майстерні! Ні, це для fashion-показів і парочки виставок. Питання мистецтва – це питання життя. Повинне бути життя, а не його імітація. Тому, повертаючись до питання про приміщення, я радий, що воно у нас є, ми вдячні, що нам дають гроші.
– Якісь речі, які ми можемо зробити, ми зробили, незважаючи на маленький простір, – продовжує Крижанівський. – Останній раз я був здивований і вдячний, що нам дали гроші і ми їх використовували, щоб в маленькому залі створити мультимедійний простір. Це шість проекторів, які зроблені як система, а ще через кордони прийшли камери. Але, звичайно, найцінніше – не власне проектори, а система, яка їх об’єднує. З одного боку, це гра, актори, а з іншого – можливість застосування нової сучасної естетики в цьому просторі.
– Декорації як такі завжди тут були не дуже, – каже художній керівник. – Колись давно Пітер Брук назвав свою книгу «Порожній простір» – так він назвав сцену. І та ж сцена в Шекспірівському театрі – це майданчик, на якому знаходяться актори, а місця дій позначалися табличками. І ця класична концепція театру мені ближча, ніж концепція буржуазного театру.
Жіноча гримерка
Коридорчик між гримерками, в якому ледве можна розминутися
Чоловіча гримерка
Костюмерна
Кухня для відпочинку акторів, а поруч, до речі, навіть є душ!
«Вперше за останні роки в Україні, в Києві, побудували театр!»
– Хотів би почути думку фахівців, причому не тільки українських. Як я можу говорити про речі, в яких нічого не розумію? Я бачу, що сучасна ідея правильна. Що стосується втілення… Мені може щось подобатися, щось не подобатися. Я вважаю, велика помилка була не обговорювати це відразу, а спочатку побудувати, а потім вже говорити. Але, по-моєму, найнеприємніше в цій ситуації те, що цікава трупа і Віталій Малахов виявляються в цьому клінчі, і театр не може запуститися і грати там свої вистави. І, до речі, коли я говорив з Віталієм Юхимовичем, він розповідав, що багато активістів кажуть: цю будівлю потрібно знести. Вибачте мене, чиї вуха тут стирчать? Знести, щоб потім що зробити на цьому місці?
– Сподіваюся, що буде достатньо розуму для того, аби знайти рішення змінити тільки якісь фасадні елементи, – продовжує Крижанівський. – Банальний приклад – це готель Hyatt на Софійській площі, який є дзеркалом: він присутній, але в той же час його немає. Однак я не фахівець в даній сфері, і мене вражають люди, які нічого в цьому не розуміють, ніколи в цьому не розбиралися, але претендують на власну думку з цього приводу, причому агресивно. Про все треба розмовляти. Коли з’являються такі думки, коли мова йде про знесення… Вперше за останні роки в Україні, в Києві, побудували театр! Так, можна щось змінити, можна знайти якісь рішення… Але знесення ?! Ви що, божевільні?
