За перший тиждень прокату «Позивного “Бандераса”» подивилося лише 9 тис. глядачів, які принесли в касу фільму 753 тисячі гривень. За другий тиждень бокс-офіс збільшився ще на 917 тисяч гривень. За бюджету 39 млн гривень це – повний провал.
Хто винен?
_
_
Дещо дивно, адже дата прем’єри «Скажене весілля» була відома заздалегідь. А комедії в середньому збирають касу більшу, ніж кіно інших жанрів. Особливо в Україні, де комедія – це на сьогодні єдиний жанр, який може зібрати понад 100 тисяч глядачів у кінотеатрах. А якщо копнути глибше, то єдиний жанр, який може бути розписаний в кінотеатрах більш як на 200 екранів.
Тому творці «Позивного “Бандераса”» обов’язково повинні були враховувати фактор прокату «Скаженого весілля», але чомусь не врахували. І хороші збори широко розрекламованої комедії стали для них несподіванкою.
_
_
Наступним винуватцем провалу «Позивного “Бандераса”» був призначений Ukrainian Film Distribution. Нібито через те, що 55% акцій дистриб’ютора володіє громадянин Російської Федерації Міхаель Шліхт, фільму про війну на Донбасі й вставляли палиці в колеса. Що було б дивно, враховуючи, що UFD займалися дистрибуцією тих же «кіборгів», яким це не завадило отримати хороші, як для нашого кіно, збори і побувати в топі прокатних рейтингів.
Про спори сценариста Сергія Дзюби з кінокритиками в принципі сказати нічого. Нехай це буде їхня особиста справа, тим більше що «Телекритика» вже свою думку про фільм склала давно тадетально написала.
«Відомо, що на промо було виділено 700 тис. грн. Але чи достатньо цих грошей для просування продукту в інтернеті?»
Звісно, кінокритики не винні в провалі фільму. А ось що дійсно могло вплинути – відсутність рекламної кампанії. Відомо, що на промо було виділено 700 тис. грн. І, зі слів творців фільму, майже всі вони були витрачені на просування в інтернеті, зовнішньої реклами майже не було. Але чи достатньо цих грошей для просування продукту в інтернеті?
«Digital-розміщення охоплює багато, але з ненайдорожчими інструментами – це близько 500 тис. грн на місяць або щонайбільше два. Хоча, по-хорошому, на грамотне розміщення потрібно витрачати до 1 млн гривень на місяць. Можна піти дешевшим шляхом і обмежитися тільки просуванням у соцмережах і програматик-банерами. Але це ми говоримо тільки про діджитал. Але ж є ще й ТБ, і зовнішня реклама, і преса з глянцем, і організація прес-конференцій. На тому ж ТБ йдеться вже про зовсім інші суми», – розповів нам digital-медіапланер Дмитро Оліневич.
Тобто 700 тис. гривень на промо, які були у творців «Позивного “Бандераса”» – це щонайбільше витрати на півтора-два місяці середньої реклами в інтернеті. Сподіватися, що за такі гроші можна розкрутити фільм, могли тільки дуже далекі від цієї сфери люди. Адже для того, щоб глядачі чекали на фільм, їх потрібно постійно тримати в інформаційній напрузі. Поступово створювати контент і вкидати його в інформаційний простір. Розкручувати в ЗМІ і соцмережах легенду, підкидати факти, які мають зацікавити людей і привести зрештою до кінозали. Для комплексного промо кінофільму потрібні суми значно вищі, ніж 700 тис. гривень.
Втім, як саме витрачалися ці 700 тисяч – це теж велике запитання. З огляду на те, що вартість кліка в у контекстно-медійній мережі Google Ads дорівнює 2 гривням, за 700 тис. грн можна було отримати 350 тис. кліків або 30 млн показів реклами. Якщо одному користувачеві показувати банер, наприклад, 12 разів, то можна охопити до 2,5 млн користувачів. А за перший тиждень прокату глядачів виявилося лише 9 тисяч. Втім, це все тільки в теорії, як саме витрачали творці фільму кошти на промо, ми не знаємо.
Що робити?
У того, що сталося, є й інший бік. Якби фільм «Позивний “Бандерас”» знімався виключно на приватні кошти, то його провал був би особистим провалом творців та інвесторів. Але його частково фінансувала держава, фільм був одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору кінопроектів і отримав від Держкіно половину бюджету – 19 млн 663 тис. гривень. Тому, в якомусь сенсі, це наш спільний провал.
Так, українське кіно взагалі майже ніколи не окупається. А український глядач не надто довіряє нашим кіноробам. Але були ж уже приклади не таких гучних провалів. Ті ж «Кіборги» Ахтема Сеїтаблаєва мали бюджет цілком на рівні «Позивного “Бандераса”» (48 млн гривень проти 40 млн) і так само отримали від Держкіно 50% суми. Але в прокаті змогли хоча б відбити 23,2 млн, тобто майже ту ж суму, яку дала держава. Це вже результат.
«Скажене весілля» Влада Дикого та Юрія Горбунова отримало від держави лише 10% – 1 млн гривень за загального бюджету 10,8 млн. А в прокаті вже зібрало 40 млн. Що автоматично робить його найуспішнішим українським кінопродуктом на сьогодні. Ще один приклад успішного продукту – «Викрадена принцеса» (з 95,2 млн грн бюджету Держкіно давало 19,5 млн), яка в Україні зібрала 35,7 млн грн, зате потім, за підсумками міжнародного прокату, навіть вийшла в невеликий плюс. Зрозуміло, що, з огляду на виплати податків, частку кінотеатру і дистриб’юторів, це все одно мінус, але обднаково – гідно.
«Яким чином фільми, на які купують мало квитків, допомагають просувати українське кіно? Адже саме для цього Держкіно з бюджету отримало 500 млн грн»
Є й протилежні приклади. Режисер «Позивного “Бандераса”» Заза Буадзе в 2017 році зняв фільм «Червоний». Бюджет був скромніший – 20 млн грн. І Держкіно також виділило 50% суми. У прокаті фільм провалився, зібравши за перший тиждень 1,47 млн грн, а за всі 11 тижнів прокату набрав лише 3,1 млн. Незважаючи на позитивні відгуки критиків, провалився у прокаті й фільм «Шляхетні волоцюги», на який Держкіно також виділяло 50% бюджету – 18,6 млн грн з 37 млн. Аналогічна історія і з «Таємним щоденником Симона Петлюри» Олеся Янчука. Бюджет – 47,2 млн грн, половину дає Держкіно, в прокаті фільм збирає 2,4 млн гривень. Такі суми зборів свідчать про те, що глядачів було лише кілька тисяч. Яким чином фільми, на які купують так мало квитків, допомагають просувати українське кіно? Адже саме для цього Держкіно з бюджету отримало 500 млн грн.
Намітилася дивна тенденція. Проекти, які перебувають у Держкіно на утриманні та отримують великі суми з держбюджету, в результаті провалюються в прокаті. А проекти, які отримують зовсім небагато державної допомоги (як «Скажене весілля» та «Викрадена принцеса») або й не отримують її взагалі (як, наприклад, «DZIDZIO Контрабас») у результаті збирають у прокаті хоча б суму свого ж бюджету. А деякі примудряються і заробити. Навіть спірна «Легенда Карпат» із Валерієм Харчишиним, яка не отримала від держави жодної копійки, однаково зібрала понад 4,5 млн грн у міжнародному прокаті.
При цьому кількість екранів часто практично однакова. «Червоний» і «DZIDZIO Контрабас» вийшли з різницею в тиждень. Перший – на 185 екранах по країні, другий – на 203. І в підсумку «DZIDZIO Контрабас» перекрив «Червоного» за зборами першого тижня в п’ять разів. У 2017 році одним із переможців Десятого кіноконкурсу став проект «Червоний. Без лінії фронту». У режисерському кріслі все той же Заза Буадзе, сценарій пише Андрій Кототюха, той самий бюджет близько 40 млн грн, з яких 50% дає держава. І який результат очікується? Які висновки зроблені з попередніх провалів? Як фільм буде просуватися?
Складається враження, що єдиною маркетинговою стратегією є вихід фільму в прокат під святкові дати. Правда, потім виявляється, що саме в ці дати фільму завадили «злетіти» підлі українські комедії і підступна голлівудська фантастика. При цьому Державне агентство з питань кіно не несе ніякої відповідальності за провал фільмів, профінансованих із держбюджету. Дуже зручно. До речі, аналогічна ситуація і з всюдисущими російськими серіалами, які продовжують таємничим чином потрапляти в ефірні сітки українських каналів і отримувати прокатні посвідчення. І знову Держкіно ні за що не відповідає. Ось і голова державного агентства Пилип Іллєнко так вважає. Повноважень, виявляється, у Держкіно мало, і всіх це влаштовує.
І найголовніше. Яка мета фінансування завідомо збиткових проектів? На них ходить мало глядачів, вони ніяк не просувають українське кіно на міжнародному рівні, вони не цікаві фестивалям. Масове глядацьке кіно неможливе без глядацьких мас, які підуть на нього в кінотеатри. Можливо, доцільніше просто допомагати бюджетними грошима тим людям, які вже довели, що можу робити та просувати продукт, цікавий як українському глядачеві, так і за кордоном? Тим більше, що ці люди зазвичай просять зовсім небагато.
