16 січня у прокат виходить комедія «Мої думки тихі» ─ повнометражний дебют українського режисера Антоніо Лукича. Стрічка отримала спеціальний приз журі у Карлових Варах і приз глядацьких симпатій у Мінську. Крім того, Антоніо Лукичу і його проєкту українські кінокритики вручили нагороду «Кіноколо» у номінації «Відкриття року».
Кінопроєкт «Мої думки тихі» став одним з переможців Десятого конкурсного відбору Держкіно й отримав 8 млн 678,7 тис. грн державної фінансової підтримки при загальній вартості виробництва у 9 млн 230,8 тис. грн. Фільмування картини проходило у Києві, у Карпатах і на Закарпатті. Дистриб’ютором фільму виступила компанія Arthouse Traffic.
Фільм розповідає про молодого звукорежисера Вадима (Андрій Лідаговський), якому пропонують вигідний контракт на роботу в Канаді. Для того, щоб отримати роботу мрії, хлопцю необхідно записати звуки дикої природи для нової відеогри «Ноїв ковчег», причому мова йде саме про записи звуків тварин західної частини України. Вадим відправляється до себе на батьківщину на Закарпаття, де разом з мамою (Ірма Вітовська) їде у подорож. Найскладнішим завданням став запис співу рідкісного птаха ─ рахівського крижня, який мешкає на озері, яке межує з Румунією.
Розповідаючи типову історію у дусі «побороти труднощі на шляху до мети», стрічка зачіпає досить незвичайну ситуацію. Фільм підіймає відразу кілька проблем, які гармонійно переплітаються між собою. Так, у «Моїх думках» порушені теми матерів і дітей, самореалізації та пошуку себе. При цьому вони розкриваються на тлі електронної музики, супроводжуючись постійними жартами, що підкреслюють абсурдність ситуацій.
Попри те що фільм справедливо можна назвати трагікомедією, гумор у ній виходить на перший план. Кожна сцена фільму не обходиться без каламбурів і сучасних жартів, покладених на українські реалії. Режисерові та сценаристу Антоніо Лукичу вдається упровадити культуру 21-го століття у передчасну природу і досить стереотипні погляди оточення.
Що стосується персонажів, то головних дійових осіб двоє ─ мати та син. Причому всю розповідь зав’язано на цілі головного героя: спробі молодого фрілансера Вадима самореалізуватися. Він шукає визнання й успішності у досить вузькоспрямованій ніші. Крім кар’єрних невдач, Вадим ще й абстрагований від соціального життя ─ хлопець наданий сам собі, ні з ким не спілкується і повністю віддається роботі. Мати героя ─ також має не дуже щасливий вигляд: її вже не потребує сім’я, діти подорослішали, всі прекрасно справляються без неї, а з особистим життям особливо не складається. По приїзду сина здається, що все повинно налагодитися, але конфлікт лише загострюється.
Попри те що фільм присвячується матерям, це скоріше допоміжна тема картини. Тут батьківська підтримка і загалом персонаж мами допомагають герою йти до мети, при цьому паралельно повчаючи його і вимагаючи уваги до себе. Але режисер нам показує: мати ─ рушійна сила Вадима. Без неї він потрапляє у серйозні неприємності, а з її подальшою появою знову знаходить надію.
Недосяжний птах ─ рахівський крижень, на яку полює Вадим, виступає своєрідною метафорою. Це мета головного героя, до якої він прагне і яка часто здається нереальною і навіть такою, що не існує.
Фільм знятий у приглушеній кольоровій гамі, що нагадує типового представника фестивалю Sundance. Але конкретно у цьому випадку «Мої думки тихі» зайдуть ширшій аудиторії. Стрічка дійсно смішна, без непристойностей та іншого дешевого гумору.
Фото: Держкіно
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
