20 січня 2020-го відбудеться кодування супутникового сигналу телеканалів чотирьох провідних українських телегруп – StarLightMedia, 1+1 media, «Медіа Групи Україна» і InterMediaGroup. Усього буде закодовано 23 українські телеканали. Серед аргументів щодо кодування супутникового сигналу телегрупи називали загальну міжнародну практику закордонних телеканалів та обмеженість прав на закуплений контент територією України. На Заході телеканали зазвичай використовують супутниковий сигнал як транспорт для провайдерів платного телебачення. Зрештою, за кордоном не залишилося жодної великої телегрупи з телеканалами відкритого супутникового сигналу.
«Телекритика» продовжує спецпроєкт з кодування супутникового сигналу українських телегруп. У попередніх матеріалах ми відповіли на найпоширеніші питання, пов’язані із супутниковим кодуванням, а також ознайомили з позицією телегруп. Цього разу свою думку про кодування супутникового сигналу українських розважальних телеканалів висловлює представник міжнародних телеканалів, які пройшли процес супутникового кодування ще у 90-х.
На питання “Телекритики” відповів український дистриб’ютор телеканалів Sony – керівник компанії Beatmediacom Сергій Осадчий. Його компанія займається в Україні дистриб’юцією трьох каналів Sony Pictures Television (Sony Sci-Fi, Sony Channel та Sony Turbo). Сергій детально пояснює, чому супутникове кодування є необхідністю для розвитку ринку платного телебачення та дає власну оцінку того, куди перейдуть телеглядачі.
Сергій Осадчий
Обмежений (кодований) доступ до контенту – це формування цінності продукту чи необхідність ринку?
Формування цінності – це і є вимога ринку, до того ж, для індустрії платного ТБ обмеження доступу це обов’язковий параметр. Але є ще один фактор, який вимагає кодування – і це не лише для каналів у сегменті платного ТБ, але й для будь-яких (особливо – супутникових) каналів, які отримують права на чужий контент. Національні мовники купляють ліцензований контент на територію України, тому вони зобов’язані контролювати свій сигнал. Наскільки мені відомо, перші ситуації з необхідністю обмеження доступу виникли у загальнонаціональних каналів ще багато років тому. Наприклад, коли СТБ почав транслювати італійську Серію А, їхнім супутниковим сигналом дуже зацікавились кабельні оператори Молдови. Пізніше була історія, здається у 2008-у з «2+2», коли супутникова платформа Viasat тільки вийшла на ринок України і додала цей канал у свій пакет – на підставі того, що у кабелі він був безкоштовним як частина «Універсальної програмної послуги». Коли «2+2» закодував на супутнику пряму трансляцію Ліги Чемпіонів, це стало реальним шоком для DTH-платформи (канал кодував свій сигнал кодування BISS на час трансляції матчів – ред.). Одна ця подія змусила керівництво платформи переглядати всю свою стратегію ведення бізнесу в Україні.
Супутниковий сигнал – це спосіб дивлення контенту чи транспорт (канал доставки) до споживача?
Супутниковий сигнал може бути як транспортом для доставки на головні станції провайдерів, так і засобом для надання послуг для кінцевого споживача (DTH). Тому одні й ті самі канали можуть дублюватись на супутнику з різними параметрами доступу – відкритим або кодованим.
Які досягнення з дистрибуції ваших каналів у світі загалом? Який спосіб дивлення превалює у європейських країнах? У яких мережах його більше дивляться в Україні: кабельних, супутникових, IPTV/OTT?
Ми як дистриб’ютор представляємо на ринку України компанію Sony Pictures Television Networks, яка наявна у 180 країнах, де розповсюджує загалом 90 телеканалів з сукупною аудиторією майже 2 млрд домогосподарств. У кожній країні своя специфіка. Є країни з дуже високим проникненням DTH, а є такі як, наприклад, Франція, де IPTV представляє понад 60% усієї абонбази ринку платного ТБ країни. Або наприклад, специфіка Німеччини: свого часу, коли вся Європа перейшла на цифровий сигнал на супутниках, у Німеччині каналам доводилося ще довгі роки утримувати аналоговий супутниковий сигнал, через те що консервативні німці дуже не поспішали міняти свої аналогові супутникові тюнери.
Якщо казати про присутність каналів SPT Networks на ринку України, то ми фіксуємо позитивну динаміку перш за все в OTT – завдяки органічному зростанню. Тоді як в кабельних мережах основне зростання відбувається завдяки входженню наших телеканалів у нові мережі або у нові пакети наявних партнерів. Також маємо певний оптимізм щодо зростання DTH сегменту.
З якими труднощами ви зіштовхнулись, коли почали дистрибуцію SPT на український телевізійний ринок? Чим відрізняється український ринок платного телебачення від інших країн СНД і чим схожий? Які основні тренди?
Якщо пригадати перші роки присутності в Україні міжнародних телемереж (1999-2000), до того моменту легальної дистрибуції в Україні не існувало (окрім деяких російських каналів). Оператори лише звикали до концепції що за ретрансляцію треба буде платити. У 1999-му я очолив місцеве представництво компанії Zone Vision, яка до мене протягом року намагалася почати дистрибуцію в Україні, проте так і не уклала жодного контракту. Мені спочатку в головному офісі так і сказали, мовляв ми знаємо, як тут у вас складно, тому від тебе взагалі не чекаємо продажів у перший рік.
Спочатку у переговорах доводилося чути фразу «для нас і безкоштовно ваші канали ретранслювати – це вже дорого», проте у нас було дуже міцне портфоліо брендів – Discovery, Eurosport, Hallmark, MTV, CNN та інші – і ми досить швидко знайшли свій шлях до мереж. До речі, перший наш договір був на ретрансляцію каналу MTV Europe з оператором «Норма-ТВ» в Одесі.
Український ринок кабельного ТБ дуже фрагментований. У цьому є свої плюси та мінуси. Цікаво те, що процес консолідації та поглинання розпочався ще 20 років тому, але весь цей час це призводило лише до збільшення кількості провайдерів. Щодо DTH, у нас у країні можна фіксувати антирекорди за рівнем проникнення абонбази легальних супутникових провайдерів за понад 10 років роботи на ринку. Можна сказати, що всі ці роки DTH-платформи намагалися пливти проти течії.
Ще в Україні є великі та потужні телеком-гравці – мобільні оператори, але вони попередні роки не були повноцінними учасниками індустрії платного ТБ. Можна сказати, що вони виступають скоріш об’єктами цього ринку аніж суб’єктами. Я не кажу що це добре або погано, але це специфіка України. У той самий час, ми бачимо багато прикладів у світі, де мобільні оператори реалізують власну стратегію розвитку контенту та відео-продуктів. Наприклад, Vodafone, є одним з лідерів Pay-TV в Європі і активно просуває свої конвергентні послуги, тобто Mobile + Fixed Broadband + Video.
Феномен Франції, який я вже згадував раніше – там більшість ринку платного ТБ представляють саме мобільні оператори – знову ж таки, завдяки конвергенції мобільних та фіксованих послуг, в т.ч. IPTV.
Щодо ринку контенту, то з власного досвіду можу зробити певні порівняння з Казахстаном. Ключова відмінність з погляду контенту – це дуже велика залежність місцевих операторів від російських телеканалів, що певним чином відчувається на фінансових умовах та у жорсткому стилі переговорів з дистриб’юторами цих каналів. Місцеві телемовники можуть конкурувати з російськими хіба що новинними блоками або прямими трансляціями великих спортивних подій. Здається, навіть заборона на розміщення реклами на російських каналах не дуже допомогла місцевим каналам у конкуренції. У сегменті розважального ТБ та серіалів домінує російський контент. Тоді як в Україні ми бачимо дуже успішну історію саме українського розважального ТБ.
Як, на вашу думку, кодування супутника в Україні вплине на ринок та безпосередньо на кінцевих споживачів?
На мій погляд, кодування супутника – це доволі компромісне рішення у загальному контексті, тому основний ефект від його провадження (у вигляді перетоку користувачів) будуть відчувати DTH та DTT платформи. Беззаперечним позитивним впливом я вважаю можливість змінити менталітет кінцевого споживача у масштабах усієї країни. Так, є безкоштовне ТБ, але воно має свої обмеження. Якщо я хочу мати більше (більше каналів, функцій, кращу якість зображення), я маю за це платити.
Фото: pixabay
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
