«Телекритика» вітає музикантів з почином і розбирається, яка ще наша музика прикрашала саундтреки іноземних фільмів і серіалів. За винятком «ДахиБрахи», які поки що (начебто) не збираються нікуди виїздити, передусім мова піде про емігрантів у першому поколінні – тобто тих, хто народився на території України.
«ДахаБраха» – «Фарго» (Сезон 3, 2017)
Ще до того, як 28 квітня на офіційній сторінці групи в Facebook з’явився запис, авторам якого насилу вдавалося приховати радість: Fargo season 3, 2 episode. Enjoy! If you know what we mean, соціальні мережі й так вже вирували – всі, хто встиг подивитися новий епізод серіалу, негайно поспішили поділитися приголомшливою новиною.
Втім, нічого дивного тут немає: гурт «ДахаБраха» – добре відомий меломанам усього світу музичний бренд, який представляв Україну, крім іншого, на минулорічному фестивалі в Гластонбері – одному з найвпливовіших музичних фестів світу. (Простіше перелічити, хто НЕ виступав на Glasto за майже сорокарічну історію.)
Софі Такер – «Великий Гетсбі» (2010)
Уявіть собі: українці давно і успішно виступали і продовжують виступати на світовій джазовій сцені. Наприклад, син українських емігрантів Кешаван Масляк – відомий авангардист, який грав з уславленими джазменами Михайлом Альперіним і Сергієм Курьохіним. (Який, до речі, дитинство провів у Євпаторії.) Або візьмемо зірку стилю brass трубача Херба Альперта, батько якого з’явився на світ під Києвом, у Радомишлі.
Та що казати: навіть найзнаменитіший голландський джазмен Міша Менгельберг народився в Києві, де його батько працював у 1935-1938 роках керівником оркестру на «Київській кінофабриці «Українфільм» – майбутній студії ім. Довженка. (Кіномузику самого Михайла Карловича можна почути в антивоєнному фільмі 1968 року «Вороги» режисера Хьюго Клауса.)
А заклала цю славну традицію уродженка Тульчина, що на Вінничині, Софія Каліш, яка взяла на новій батьківщині нове прізвище – Такер. Як виконавиця регтаймів Софі Такер користувалася великим успіхом у Нью-Йорку в 20-30-ті роки, а другу половину життя присвятила зйомкам у кіно і на телебаченні, де показала себе прекрасною комічної актрисою. І хоча вона знімалася на одному майданчику з такими співочими зірками, як Джуді Гарланд і Френк Сінатра, сама Софі Такер у кадрі вже не співала.
«Українці давно і успішно виступали і продовжують виступати на світовій джазовій сцені»
На жаль, незважаючи на те, що багато пісень у її виконанні ставали не просто популярними хітами – а символами своєї епохи (як, наприклад, Some Of These Days), голос Софі Такер так і не з’явився на звуковій доріжці кіноплівки. Так, у фільмі «Весь цей джаз» Боба Фосса Some Of These Days заспівала Джессіка Ленж, а They’ll Be Some Changes Made у першому сезоні «Підпільної імперії» лунає у виконанні Кеті Браєр.
Зате гру Такер-піаністки можна почути в саундтреку до «Великого Гетсбі» 2013 року: Коко О використала в треку Where The Wind Blows семпл із пісні Софі Oh, You Have No Idea.
Gogol Bordello – «Самогубці. Історія кохання» (2006)
Інді-фільм хорватського режисера Горана Дукіча з Ши Уїгемом у одній з головних ролей – майбутня зірка серіалу «Підпільна імперія» встиг засвітитися на той час лише в одному помітному фільмі – «Королях Догтауна», та й то в епізоді.
Трагікомічна роуд-муві про загробну подорож молодого чоловіка, який звів рахунки з життям, але виявив, що на тому світі ще гірше, ніж на цьому, зібрала купу призів на кінофестивалях, проте мало відома глядачам. А даремно.
Саундтрек до фільму написав Боббі Джонстон, який працює на малобюджетних фільмах, у тому числі хорорах класу В. Крім пісень Joy Division і Дейла Шеннона, до нього увійшли три треки Gogol Bordello – Through the Roof ‘n’ Underground, Huliganjetta і Occurrence on the Border. Зазначимо, що пісні громадянина світу з Києва Євгена Гудзя зовсім не загубилися на тлі рок-класики.
До речі, любителям музики варто подивитися цей фільм ще й заради епізодичної ролі Тома Вейтса: улюбленець Копполи, Джармуша і Гілліама знявся у звичній для себе ролі гультяя, який спить просто посеред дороги – у кадрі він розповідає свою улюблену байку про криве дерево, яке залишилося рости, після того, як дроворуби зрубали пряме і красиве.
Емануель Акс – «Схід – Захід» (1999)
Серед українських академічних музикантів, які зробили кар’єру в Америці, не останнє місце посідає Емануель Акс: Вікіпедія називає його одним з найвидатніших класичних піаністів нашого часу. Народжений у повоєнному Львові в 1949 році, наприкінці п’ятдесятих Емануель перебрався з батьками спершу до Польщі, а потім до Канади, поки не осів у Нью-Йорку, де закінчив Колумбійський університет.
З початку дев’яностих років записи Акса почали лунати в фільмах – найпомітнішим став саундтрек до «Талановитого містера Ріплі» Ентоні Мінгелли з Меттом Деймоном і Джудом Лоу в головних ролях: постійний композитор Мінгелли Габріель Яред уніс фортепіанний квартет Бетховена у виконанні Акса в звукову доріжку цієї вельми успішної стрічки. Того ж року знаменитий піаніст був запрошений для запису музики до фільму Режиса Варньє «Схід – Захід», який, до речі, знімався у Києві: Акс виступає в двох треках звукової доріжки авторства Патріка Дойла. (Ви могли чути його музику в «Щоденник Бріджіт Джонс» і «Повстання планети мавп».)
Крім того, Акс з’явився в ролі самого себе у другому сезоні «Моцарта в джунглях» – популярної драмеді від Amazon про закулісне життя Нью-Йоркській філармонії. Якщо ви не в курсі, серіал продовжено на четвертий сезон, проте точна дата прем’єри ще не відома.
Володимир Хорунжий – «Лангольєри» (1995)
В останні десятиліття українці все частіше – і все успішніше, інтегруються в Голлівуд. Згадаймо актрис Мілу Куніс і Ольгу Куриленко, режисера Вадима Перельмана, продюсера JD Zack’а, винахідника операторських кранів Анатолія Кокуша. Одним з перших успішних «нових голлівудських українців» став киянин Володимир Хорунжий, який переїхав до Америки ще в 1981 році.
Цікаво, що першою серйозною роботою в Америці для композитора став саундтрек до «Санта-Барбари» – серіалі, який мав феноменальним успіх саме в Радянському союзі.
Траплялося по-різному. Іноді його прізвища навіть не було в титрах, як у випадку з фантастичною комедією «Внутрішній космос» Джо Данте, для якої Володимир записував звукову доріжку як один із музикантів. Деякі фільми, над якими працював Хорунжий, іноді навіть не потрапляли в кінотеатри, а виходили відразу на відеокасетах, як «Діти кукурудзи 666». А найвідоміша робота композитора – музика до міні-серіалу «Лангольєри» за романом Стівена Кінга. Зі слів самого Хорунжого, після завершення роботи над фільмом Король жахів підписав композитору книжку так: «Спасибі за чудову роботу».
Загалом у його портфоліо робота над сорока саундтреками, у тому числі над серіалом «Байки зі склепу» і фільмом Андрона Кончаловського «Гомер і Едді» з Вупі Голдбрег і Джеймсом Белуші в головних ролях.
Берт Шеферт – «Швидше, кицю! Вбий! Вбий!» (1965)
Якщо простудіювати відповідний розділ на порталі imdb.com, важко втриматися від того, щоб не вигукнути слідом за героєм Леся Подерв’янського: «Наші, синку, всюди були!» Одними з найпомітніших кинокомпозиторов п’ятдесятих-шістдесятих, які писали музику до фільмів жахів, фантастики та інших фільмів категорії В (тоді фантастика вважалася в Голлівуді низьким жанром), став тандем Берта Шеферта і Пола Сотелла. Якщо Сотелл народився на території Польщі, то Шеферт – уродженець Полтави, що з’явився на світ на початку минулого століття, у 1902 році.
Талановитий емігрант з Російської імперії зміг отримати вищу музичну освіту, заробляючи на життя грою на фортепіано в театрі і на радіо, доки не отримав пропозицію престижної роботи – диригентом у «Карнегі-Холі». Це був щасливий старт його кар’єри: далі Шеферт збирає власний оркестр, який записується з популярними співаками для низки музичних лейблів, а потім отримує запрошення попрацювати в кіноіндустрії.
Об’єднавши зусилля з Полом Сотеллом, вони записали музику для десятка фільмів, серед яких такі вже класичні фільми жахів, як «Воно! Жах з відкритого космосу» або «Остання людина на Землі» з Вінсентом Прайсом – ви можете пам’ятати останню на сьогодні екранізацію роману Річарда Меттісона «Я – легенда» з Уїллом Смітом, яка вийшла на екрани десять років тому.
Проте в історії кіно дует Шеферта і Сотелла залишиться завдяки роботі з Рассом Меєром, піонером незалежного кінематографу. Знятий за смішні гроші $45 тис. (за мінімального на той час бюджету 1 млн.) феміністський бойовик «Швидше, кицю! Убий! Убий!» став не лише великим хітом і артефактом масової культури, а й викликав потужну хвилю численних наслідувань, яка докотилася до нашого часу: згадаймо хоча б «Доказ смерті» Квентіна Тарантіно.
Дмитро Тьомкін – «Сирицевий батіг» (1959)
Уродженець Кременчука Дмитро Зиновійович Тьомкін номінувався на «Оскар» загалом 22 рази – і чотири статуетки у результаті забрав додому: за стрічки «Рівно опівдні», «Високий і могутній» і «Старий і море». Він писав музику для фільмів таких загальновизнаних кінокласиків, як Френк Капра, Альфред Хічкок, Говард Хоукс. (Зокрема, для оригінальної версії знаменитого фільму жахів «Щось» 1951 року.)
Та в масовій культурі Тьомкін залишився передусім творцем музики і пісень з легендарних вестернів «Диліжанс», «Рівно опівдні», «Форт Аламо» і «Ріо Браво», а також серіалу «Сирицевий батіг» з Клінтом Іствудом у головній ролі. Цими саундтреками надихався, зокрема, Енніо Морріконе, коли писав музику до спагетті-вестернів Серджіо Леоне, які тепер теж стали великою класикою світового кіно. А такі пісні, як Rawhide (власне, «Сирицевий батіг») і Stampede з «Червоної річки» на довгі роки стали стандартами стилю для виконавців кантрі і рокабіллі.
