Bad girls do it well: інтерв’ю зі співачкою M.I.A.

На Берлінському кінофестивалі відбулася прем’єра документального фільму Matangi/Maya/M.I.A, який зняв, а здебільшого – змонтував із 700 годин архівних зйомок самої співачки її друг Стів Лаврідж. Стів перетворив особистий відеощоденник на динамічну історію становлення зухвалої дівчини-біженки зі Шрі-Ланки, дочки одного із засновників Тамільського визвольного руху, і перетворення її на незручну для медіа поп-зірку. Сама Майя, вперше подивившись фільм на «Санденсі», публічно розкритикувала картину, заявивши, що Стів «нормалізував» її образ, тим самим ще раз довівши, що у неї є своє бачення і нав’язати чуже, хай і дружнє, їй не зможе ніхто.

На прес-конференції ви сказали, що не згодні з тим, як Стів подав матеріал, і самі змонтували б його інакше. Знову побачивши картину вчора ввечері, ви змінили думку?

Після прем’єри на «Санденсі» і до вчора я не бачила Стіва, він явно мене уникав! Я розумію, він зняв фільм, який сподобався людям, і я не збираюся подавати в суд або забороняти покази (думаю, він боїться цього). Стів узяв у мене плівки і поїхав до Нью-Йорка, де провів з ними чотири роки, не підпускаючи мене (цьому сприяло й те, що Майї не давали американську візу. – Прим. авт.). Але я б хотіла внести в нього кілька змін або хоча б побачити до прем’єри! А Стів не дав мені такої можливості, хоча, я думаю, це зробило б фільм кращим. Тепер я просто скаржуся… (Сміється.)

Чому ж ви довірили фільм Стіву, а не взялися за нього самі? (Стів і Майя познайомилися ще в юності, коли обидва вчилися в Лондонському коледжі мистецтв і дизайну Saint Martins на режисерів документального кіно. – Прим. авт.)

У мене був складний період у 2010-2011 роках, тоді я покинула Америку, повернулася до Європи, і у мене був божевільний тур. Шоу було інтенсивним, важким і важливим для мене. Люди з усього світу підтримували мене, а з іншого боку – відверталися (у медіа говорили, що Майя заробляє на іміджі біженки, а то й підтримує тероризм. – Прим. авт.). Любов і ненависть змішалися і були зведені до максимуму, це було дуже емоційно. Тоді я сказала Стіву, що він має зняти документальне кіно про альбом Maya, тому що люди ненавидять цей альбом. Але ж я проробила стільки роботи на його підтримку. Тож я віддала всі свої плівки Стіву, а він змінив історію без попередження.

Але фільм сподобався аудиторії. Чи почуваєтеся ви щасливішою від цього?

Так, це впливає. Я хвилююся, тому що буду показувати фільм моїй сім’ї, батькам, і це дивне відчуття.

Ви більше не виступаєте, але плануєте продовжувати писати музику?

Це складно, зараз я не захоплена музикою. У мене є бажання сказати багато, але музика стала настільки вузьким полем, що ти не можеш висловити через неї свою ідентичність. Навіть досягнувши популярності, тобі доведеться ходити на «Ікс-фактор» і подібні речі. Музика стала своєрідни каталогом, набором стереотипів. Людське в ній зникає, скоро залишиться один маркетинг і голограми, а всі ми будемо належати великим корпораціям. За таких обставин не можуть існувати суперечливі поп-зірки, навіть рівня M.I.A. Тож тепер я думаю знімати кіно, щоправда, для цього мені доведеться повернутися на вихідні позиції, до того, як я почала займатися музикою. Весь цей час я писала сценарії, але вони завжди про складні питання, і ніхто не дасть грошей на таке кіно. Тож мені потрібно зробити їх менш проблемними, що для мене дуже непросто.

На початку фільму Стів ставить запитання, навіщо вам бути «проблемною поп-зіркою». Що для вас це означає?

Зараз модно бути активістом, та однаково є певні рамки. Коли кілька років тому я вийшла за їхні межі, преса обрушилася на мене, мене «забанили» фестивалі. Але ніколи не було дискусії про те, що насправді означає бути «проблемною зіркою»? Чому саме ця людина проблемна? Чому можна торкатися цього питання, але не можна іншого? Потрібно стати в чергу? Таке відчуття, що тепер усе за графіком. З вересня по листопад ми говоритимемо про те, як це бути жінкою; потім – про те, як бути геєм… Розумієте, що я маю на увазі? Тепер я чекаю на секцію поп-зірок-активістів, дуже вузьку секцію.

І все-таки популярність – це більше тягар чи дар?

Я не знаю. Коли я приїхала до Англії в статусі біженця (Майї було лише 10 років. – Прим. авт.), усі казали, що найбільше, чого можна досягти, – стати поп-зіркою. Через 15 років я зробила це, а потім подумала: «Добре, а що тепер?» А потім хтось сказав, що тепер ти маєш поїхати на бал, вийти заміж за принца і стати Попелюшкою, я зробила й це, переїзала в Беверлі Хіллз. Тай це було не те… Зрештою усе зводиться до того, що ти робиш. Я люблю працювати, і якщо лайно трапляється, я перетворюю мінуси на плюси. Всі повинні вміти це робити: іммігрант ви, біженець, жінка, самотній батько… Не важливо, що відбувається у твоєму житті, роби свою справу.

І все-таки, яка частина фільму вам сподобалася найбільше?

Є кілька моментів. Учора я побачила в ньому те, чого раніше не помічала. Мені сподобався розділ Born Free, тому що його Стів узяв із первісної ідеї… перш ніж змінив розповідь! (Сміється.)

Фото: Євген Карєв