Під час зйомки байопіку на творців лягає величезна відповідальність. Біографія українського поета Василя Стуса, який загинув у жорнах радянських репресій, подвоює цю відповідальність – тема болюча і актуальна досі. У видатного діяча дисидентського руху була нелегка драматична доля, сповнена боротьби за незалежність українців, їхньої культури та самоідентифікації, яка завершилася черговим арештом, ув’язненням і загадковою смертю. Фільм «Заборонений» вперше втілює історію Василя Стуса в художній формі.
Картина поділена на кілька розділів, названих по найважливіших етапів життя Стуса. Перша половина фільму спішно переказує події останніх років поета, перемежовуючи їх документальними вклейками радянської України. Ми бачимо, як Стус бере участь в зборах київської інтелігенції, як складаються його стосунки і сім’я, а також початок і кінець участі в дисидентському русі. Десь за кадром відбуваються арешти активістів антирадянського спрямування, а «червоні» танки входять в Прагу. Стус одружується, пише, втрачає роботу і в результаті, через проукраїнської діяльності, за ним приходять «люди в сірому».
«Заборонений» переказує сторінки шкільних підручників з несуттєвими доповненнями з особистого життя поета. Режисер Роман Бровко захотів охопити надто багато з його біографії, і через недостатню увагу до деталей розповідь вийшла картонною. Фільм, який повинен «підняти людей проти терору», нічого не може сказати з приводу цього самого терору. Радянська влада, з якою бореться головний герой, – карикатурна. Складно повірити, що вона може когось настрахати. Дружинники з пов’язками на руках з’являються буквально з-за кожного рогу, не забуваючи по-простацьки вимовити улюблене слово «бандера».
Якщо про першу половину ще можна сказати, що вона намагається бути документальною (це не грає їй на користь), то ув’язнення Стуса у другій частині – вільний політ думки авторів. Друга половина фільму – не про Стуса. Про що завгодно, аж до гомосексуального кохання між начальником табору і його помічником, але не про опального поета. Так, він там присутній, про нього говорять, але концентрація оповіді розпорошується на дві побічні сюжетні лінії. Перша – благородна кагебістка намагається врятувати Стуса і заодно вибити з нього підпис на важливому папірці. Друга – все та ж історія взаємин табірного начальства. Дві лінії доповнюють одна одну й існують тільки заради того, щоб вбити головного героя. На них витрачено досить багато хронометражу, а доля жертви вирішується в результаті мимохідь.
У художньому кіно вигадка – не джерело живлення історії. У фільмі-біографії – тим паче. Вигадані елементи можуть лише посилювати певні моменти й епізоди, як, наприклад, у драмі Дем’єна Шазелла «Перша людина» браслет дочки головного героя, викинутий у кратер Місяця. У радянській Україні було достатньо жахів, щоб їх не вигадувати. Тотальний контроль спецслужб і відсутність свободи слова – усе це відомі речі, які можна сміливо нарікати терором. «Заборонений» не заглиблюється в цю тему. Навіть більше, він шаблонно її викривляє, створюючи карикатуру на реальність з серйозним обличчям.
«Заборонений» – фільм про все і ні про що з життя Василя Стуса. Будучи біографією, він дозволяє собі непотрібні вигадані сюжетні лінії довжиною в половину екранного часу. У фільмі немає міцної структури, яка розповіла б нам про важливу постать української культури і літератури. «Заборонений» не пропонує нічого нового, але й не використовує перевірених вдалих форматів подачі біографії в кіно. Фільм намагається заглибитися відразу в кілька тем, але в жодній з них не має успіху.
Фото: B&H Distribution
