Олімпіада в Ріо: свято спецефектів та істерика російської преси

Сьогодні вночі не могла заснути: спочатку дивилася на каналі «UA: Перший» трансляцію відкриття літніх Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро. Потім не спала, бо плакала від надлишку почуттів, які нахлинули після побаченого. А потім знову не спала, тому що вирішила подивитися церемонію ще раз, але в інтернеті знайшла тільки версію трансляції російського каналу «Росія 1», і після цього… довго реготала. Ось такі суперечливі почуття викликають версії різних телеканалів. Але підсумок один – сон як рукою знімає.

Перш за все повинна прояснити: особисто мене дуже вразила церемонія відкриття Олімпіади в Ріо. Тим, кому вона здалася якоюсь нескладною, неправильною і не дуже грандіозною (раптом є такі), просто не варто взагалі зі мною це обговорювати, адже про що тут, власне, говорити: я в захваті. Без усіляких там перебільшень. До чого це я? Та до того, що якщо ви сьогодні побіжно переглянете заголовки російської преси на цю тему, то побачите або сухі слова про те, що Ігри відкриті і «бла-бла-бла», або ж натрапите на що-небудь типу «Уныло, Рио». І це, друзі мої, дуже смішно! Адже реакція російських коментаторів і преси на все, що відбувається на Олімпіаді в Ріо, куди, як відомо, не потрапила значна частина збірної РФ через допінговий скандал, – це окреме шоу.

Взяти хоча б гімн Ріо-де-Жанейро, традиційно виконаний на самому початку церемонії… Уявіть величезний стадіон, неймовірна кількість людей, загальний пафос заходу просто зашкалює… І що роблять бразильці? Вони довіряють найбільш пафосний момент найпафоснішого заходу дивовижному зворушливому Пауліньо да Віола з гітарою в супроводі симфонічного оркестру. Ось тут я розплакалася вперше. Вже не знаю, може, просто нервова стала. Але коли гімн країни виконують, як колискову для улюбленої дитини, я вважаю, що є через що пустити нескупу дівочу сльозу – стільки в цьому моменті ніжності!

Але російським журналістам це, звичайно ж, не сподобалося. «Де загострення пристрастей і відчуття грандіозності події?» – Запитують вони. У деяких з них, мабуть, любов до країни можлива виключно за стьобною формулою мого улюбленого Олексія Кортнєва, що б’є у дзвін зі словами: «Проти нас – орда і тьма, з нами – Путін і Христос». Ну та Бог з ними (вибачте за каламбур).

Звичайно, не вся церемонія була в такій камерній атмосфері. Слідом за гімном і кількома хвилинами формальностей (подання глави Олімпійського комітету, наприклад), було шоу – справжнє свято спецефектів.

В основі всього і вся – 3D-проекція, звичайно ж. І ось тут найцікавіший момент. По суті ці самі проекції вже неабияк набридли. Безумовно, технічний прогрес вражає і все таке, але скільки ми з вами спостерігали відверто невдале використання всіх цих примочок, стільки раз ними намагалися прикрити безглуздість смаків, поглядів і загальну режисури заходів. Грубо кажучи, з проекціями часто буває, як з мікроскопом, яким вирішили цвяхи забивати. У Ріо ж все було інакше.

Ось дивишся і думаєш: нічого ж особливого, ну 3D-проекція і що? Та скільки ми їх бачили-перебачили! Але чомусь класно. Чомусь подобається. А знаєте, чому? Нічого зайвого, нічого випираючого. На сцені – тільки графіка і танцівники з дуже (тут треба підкреслити: ДУЖЕ) скромною кількістю реквізиту. І це прекрасно. На нас не намагаються вивалити буквально все з захаращеного складу сучасних технічних можливостей – нам розповідають історію, щоб було цікаво і барвисто, а не щоб похвалитися тим, що купили багато дорогої техніки і якихось витребеньок. Якщо будете дивитися і переглядати, зверніть увагу: під час тієї частини шоу, яка присвячена історії Бразилії, більшість з’являються на майданчику предметів, що несуть якусь смислове навантаження, були виконані суто символічно – у вигляді каркасів, позначок, напівнатяків на загальний зміст. Наприклад, комахи на самому початку показані «скелетиками», за якими можна дізнатися, якого виду належить кожен з них; танцівники, що зображують переселенців, пройшли зі «скелетами» валіз над головою… Режисер шоу не вважає нас за дурнів – він розуміє, що нам достатньо і натяку. І за це йому спасибі.

Однак російським журналістам і коментатору каналу «Росія 1» і це не припало до смаку. «Можна було і яскравіше» – кажуть в їх пресі. А Дмитро Губернієв, котрий коментує офіційну російську трансляцію відкриття Ігор, розглядаючи нехитрий реквізит в руках бразильських танцівників, вставив знамените: «Голота на вигадки хитра». Що ж, це дуже мило. Я думаю, не потрібно уточнювати, що коментатори церемонії на «UA: Першому» Дар’я Кузнєцова та Дмитро Лазуткін такого собі не дозволяли, зате встигли розповісти дуже багато цікавого з історії Бразилії. Але російському коментатору, напевно, дуже сильно не вистачало гігантських ляльок-ведмедів, веж з пінопласту і обклеєних аракалом величезних декорацій (щоб «по-багатому»).

А тим часом бразильці від свого курсу на «барвисто, лаконічно і стильно» не відхилилися. Почався справжній батл серед відомих артистів різних поколінь: вони співали по черзі на різних майданчиках у супроводі спецефектів. І за якісь 15 хвилин ми побачили все жанрове, вікове і смакову різноманітність, яким може похвалитися Бразилія.

А музично-танцювальний батл закінчився масовим (близько півтори тисячі осіб на сцені) танцем і виконанням пісні (до речі, разом з усім стадіоном) після заклику не сваритися і не воювати.

Загалом, друзі, підбиваючи підсумки, хочу ще раз сказати: особисто мені (зовсім необ’єктивно) церемонія відкриття літніх Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро дуже і дуже сподобалася. Тому що ніхто не намагався грати мускулами, випендрюватися, презирливо шкіритися фінансовою складовою заходу… Організатори просто влаштували свято: яскравий, душевний. Ось такий, як відчувалося. І тому дуже смішно слухати і спостерігати коментарі в стилі «великого комбінатора». Ні, товариші, ось це якраз Ріо-де-Жанейро!