Зустріч творців фільму «Правило бою» з журналістами, яка відбулася 20 січня у столичному «Блокбастері», розкрила головну проблему українського кіно. Як виявилося, проблема – не у відсутності сценарної школи або слабкій режисурі, а в повній відсутності самокритики у наших кінематографістів.
Винні в цьому, звісно ж, журналісти, які не соромляться ставити незручні запитання творцям фільму. (Причому справедливо, тому що у «Правилі бою» повно слабких місць.)
Звичайно ж, позиція авторів суто по-людськи проста і зрозуміла: хлопці, оскільки вже ми спромоглися зробити для вас кіно, будьте ласкаві нас хвалити. Але не можна не відзначити той факт, що рокер Женя Галич, який задав тон дискусії з пресою, показав у фільмі такий феєричний клас акторської гри, що сам Леонардо Ді Капріо заплакав би від заздрощів. А ще – той момент, що окремі сцени у «Правилі бою» важко дивитися без почуття незручності за цих самих таких вразливих творців фільму.
Гаразд, якщо традиції кінокритики по-українському потребують похвали, пошукаємо, слідом за розп’ятим на хресті Брайаном, позитивні сторони. Тим більше, що вони є. Головне достоїнство цього фільму в тому, що творцям «Правила бою» вдалося зняти ідеальне кіно для глядачів молодшого та середнього шкільного віку.
Це не погано і не добре: це факт, від якого нікуди не дітися – глядачам, старшим шістнадцяти-вісімнадцяти років, дивитися «Правило бою» просто нудно. Адже все це ми вже бачили. І про бійців-одинаків, які кидають виклик спортивній мафії. І про підпільні бої з тоталізатором. І про етнічних мафіозі з гидливо стиснутими губами. І про волю спортсмена до перемоги. І про фатальних красунь, від яких чекай біди. І про втомлених від життя, але благородних літніх тренерів. Скажімо прямо: «Правило бою» складений, ніби дитячий конструктор, з готових штампів, перевірених десятиліттями кінопрокату і відеопіратства. (Чого лише варті комічні «гопники», які ніби перекочували з фільмів Гая Річчі – причому режисер переконаний, що саме так і виглядають «пацанчики з району» на Лісовому або Борщагівці.)
Між іншим, без глузування: ніша не зайнята. А український кінопрокат гостро, як свіжого повітря, потребує власних блокбастерів для підлітків, які б змогли хоча б спробувати конкурувати з попкорновим голлівудським кіно. Адже, якщо відкинути усе це сумне лушпиння, яке нікого, крім журналістів, не хвилює (якийсь там сценарій, режисуру, гру акторів тощо), то «Правило бою» насправді вийшов досить симпатичним фільмом.
Тут добротно поставлено і відзнято сцени боїв, афористичні діалоги, як у американському кіно. Київ у кадрі – святковий і блискучий. Головний герой не лише цілеспрямований спортсмен, а ще й подає молодому поколінню прекрасний приклад благородства: рятує своїх ідіотів-друзів і жертвує собою заради сім’ї. І якщо обирати, куди відправити дитину, – на «Бунтаря-один» або «Правило бою», я б обрав «Правило бою». (Щоправда, дитина віддала перевагу«Ла-ла ленду».)
Тобто у фільму є всі шанси стати популярним серед підлітків. Крім того, я вірю, що одного разу (Коли Бог не попустить і не підведе «Держкіно») кількість національних фільмів перейде в якість, і на українських екранах з’являться власні «Рокі», «Скажені бики» і «Крихітки на мільйон доларів». Бракує, власне, дрібниці – намагатися знімати кіно не для форми, а талановито і з душею.
Про що цей фільм
У Києві триває суперництво між двома боксерськими клубами. Один належить депутатові і негіднику, пов’язаному з мафією, – він влаштовує підпільні бої і договірні поєдинки (Станіслав Боклан). Другим клубом керує благородний ветеран радянського боксу (Олексій Горбунов). Син його покійного друга, боєць від бога у виконанні Влада Никитюка, бере участь у підпільних боях, щоб заробити мамі на операцію, і змушений вийти на ринг у договірному матчі. Другим планом – історія пригод дворової банди, з якою пов’язаний диво-боєць, і досить безглуздий роман сина тренера (Женя Галич) з фатальною красунею-психологом.
Слід визнати, що не всі лінії «Правила бою» зрозумілі до кінця: монтаж – найслабше місце цього фільму, зшитого наживо з чотиригодинного міні-серіалу. Можливо, новий монтаж або прем’єра серіалу цілком прояснять, чим же закінчилася вся ця історія для головного героя і його близьких. Поки що фінал залишається відкритим – не виключено, що буде ще й продовження.
