Володимир Співаковський – про те, як навчити дітей протистояти пропаганді і працювати з інформацією

Якщо люди не вміють відрізняти правду від фейку, ведуться на пропаганду і не перевіряють інформацію, значить, вони не вміють працювати з фактами. Або ж їх цьому не навчили. «Телекритика» поговорила про це із засновником корпорації і ліцею «Гранд», бізнесменом, письменником і вченим Володимиром Співаковським.

Про роботу з інформацією

Сучасні вчителі мають краще орієнтуватися в морі інформації і вчити цього дітей. Дорослий краще за дитину знає, що і як потрібно шукати, який обрати пошуковик, які ключові фрази вводити, як їх комбінувати, яким сайтам довіряти.

Робота з інформацією – це процес, звичайний алгоритм. Добути, розпізнати, проаналізувати, відфільтрувати, відобразити, перевірити, верифікувати, збагатити і застосувати. Переконатися, що все вийшло неправильно, за алгоритмом повернутися до першого пункту і виконати ще 5-6 ітерацій.

Поширена фраза про те, що «всього можна навчити в інтернеті» – неправильна. Тому що дитина не в змозі самостійно розібратися в пошукових запитах і їх фільтрації. Вона просто розгубиться. Дорослий же може їй допомогти. І зараз (уперше в історії) учитель отримав право сказати учневі, що він не знає, скільки циліндрів є в якомусь двигуні, але пропонує дитині разом знайти цю інформацію в інтернеті, тобто пройти весь ланцюжок роботи з інформацією.

Це і є процес навчання. Знаєте, що відбувається потім? Учень біжить додому і розповідає мамі, який класний у нього вчитель, а наступного дня він біжить до школи і пропонує вчителю разом пошукати що-небудь ще. Так учитель вчить дитину навчатися.

Про протистояння пропаганді та інформаційному потоку

Є два види навчання: формальне і неформальне. Можна, звичайно, зробити урок з антипропаганди, попросити дітей відкрити зошити і записати тему. Але це буде малоефективно. Справу потрібно робити поміж справою.

Ми вчимо дітей неформальних речей. Тому, що потрібно робити списки справ, тому що вони дають змогу пріоритезувати і виокремлювати важливе. Тому, що потрібно вміти викреслювати з життя зайве і знати, що це зайве. Це стосується непотрібних речей в квартирі, на столі, це стосується і життєвих ситуацій.

Якщо у тебе багато інформації і багато справ, треба швидко стиснутися: зробив – переключився, зробив – переключився. Так працюю я, і цього вчу інших. Також у нас є уроки щастя, харизми і почуттів. І це теж про пріоритети в житті і, відповідно, про пріоритети в роботі з інформацією.

Щодня на вашу і мою голову виливаються водоспади інформації. І якщо ви перебуваєте всередині цього водоспаду і спробуєте з ним впоратися, ви потонете. Та якщо сфокусуватися, якщо розвивати кліпове мислення (яке незаслужено лають), то з інформацією можна впоратися. Це єдиний спосіб розвантажити мозок.

Про реформу освіти

У XXI столітті дітей потрібно навчати зовсім по-іншому. Наприклад, ми розробили гіпермаркет знань, у якому виклали інтегровані кейси, які замінять уроки з предметів, які завжди були нудні дітям. Це дає змогу дати максимум знань у стислий час.

Дітей потрібно готувати до компетизму, коли у людини є всі можливі навички і знання, кілька компетенцій, які допомагають їй стати особистістю з більш високою капіталізацією.

Для дітей потрібно реформувати систему освіти. І не лише в країні, а й у всьому світі. Як зробити реформу освіти ефективною? Потрібно отримати відповіді на 7 базових і ключових запитань:

Навіть найбагатші країни (такі як США, Німеччина чи Японія) не задоволені своїми системами освіти. Тому що час змінюється, дітей потрібно вчити, а відповідей на ці 7 запитань у них немає.

Цілі реформування системи освіти в різних країнах значно відрізняються. В Америці мета – бути найкращою країною у світі за всіма параметрами. В Англії – щоб до бюджету Великої Британії щорічно надходило щонайменше 50 млрд фунтів стерлінгів від іноземних студентів. У Польщі – зрівнятися з усією Європою. У Фінляндії, Сінгапурі і Малайзії – зробити систему освіти найкращою у світі.

А в Україні – щоб усі здали ЗНО. Ви відчуваєте амбіції країни? Відчуваєте різницю цілей? Країна має ставити амбітні цілі або реалізовувати один із трьох варіантів:

1. Косметичний ремонт (пофарбувати стіни, замінити парти і замінити підручники, форму, не писати червоним чорнилом і скасувати домашні завдання). Може бути реформою? Чому б ні.

2. Істотна зміна всіх елементів освіти. Замість підручників – комп’ютер, замість крейди і дошки – інтерактивні методи навчання, замість звичайних вчителів – тьютори і ментори. І це теж може бути реформою.

3. Створити систему освіти світового рівня. Я розумію весь пафос цих слів, однак це можливо, і я знаю приклади. Я своїх учнів завжди вчу: потрібно цілитися в місяць. І навіть якщо ти в нього не влучиш, обертатимешся серед зірок. Ти також можеш цілитися в урну і влучити в неї, та біля урни буде обертатися і ваше життя.

Про журналістику

Час зараз непростий, інформацію часто спотворюють. І найзатребуванішим жанром у журналістиці є docutainment – суміш документалістики і розваг. І ви ніколи не розпізнаєте, де фактаж, а де уява і домисел.

Світ живе всім новим. Хто раніше думав про дрон або біткоїни? Проте саме про них зараз потрібно писати і про це читатимуть. Світ живе доповненою реальністю. Ми ж не відчуваємо реальності й не знаємо, що відбувається навколо нас. Ми не знаємо, що відбувається на Донбасі, в політикумі, з гарячою і холодною водою.

Реальність відходить у минуле, і ніхто в цьому не винен. Нікого вже не цікавлять ваші статті, що ґрунтуються лише на фактах. Читачеві ще потрібно дати їжу для розуму. Аналітика теж нецікава. Тепер важливіший синтез, важливіше конструювання і поєднання непоєднуваного. Коли останній рядок у абзаці, як контрапункт у музиці, запам’ятовується, переломлює, підтверджує або відводить убік.

У галузі є проблема: люди менше читають, журналісти гірше пишуть. Ви думаєте, що це тому, що погано дітей вчать у школі. В основному ви маєте рацію. Однак, це лише верхівка айсберга. Потрібно розуміти, чим взагалі є журналістика.

Сама назва вашої професії стала архаїчною, адже журнали вже погано продаються, і люди перестають ними зачитуватися. А ви як і раніше називаєтесь журналістами, як у XIX столітті. У колишній парадигмі журналістики вас учать тому, що вже нікому не потрібно, ніхто не читає і не користується.

Слова мають значення. Тому треба перейменувати професію і домогтися того, щоб вона звучала по-новому, з новими акцентами, баченням майбутнього, щоб саме слово приваблювало людей читати. Наближені до журналістики такі професії, як копірайтер, рерайтер, і з цих назв приблизно зрозуміло, чим займається людина.

Як могла б називатися ваша професія по-новому, щоб приваблювати, бути помітною і яскравою? Є слово «cool» і професія могла б називатися coolwriter. Нова назва принесла б нові смисли, шаблони й іншу стилістику писемності: жодних вступних слів, короткі речення, багато прямої мови, перескакування, динаміка, велика кількість дієслів. Словом, американістичний текст.

Я розумію всю пафосність і фантастику того, про що кажу. Проте люди звикають до всього, і до нових термінів теж.