Чому п’є журналіст

Традиційно вважається, що журналісти входять до трійки найбільш питущих професій після лікарів і силовиків. Ми спробували розібратися в цьому питанні і без зайвої скромності розпитали колег про їхні стосунки зі спиртним. Для багатьох ця тема виявилася дуже інтимною, а для декого – болючою.

Не життя, а фактчекінг

Звісно, є непитущі журналісти і, швидше за все, їх більш ніж достатньо, але від стереотипів нікуди не дітися. Виринаючи з чергового дедлайну, відразу потрапляєш під пресинг редактора-перфекціоніста. Жорна медійних стандартів перемелють будь-якого Хантера Томпсона. Не життя, а фактчекінг. Загалом, робота сучасного журналіста полягає у виробництві контенту різного ступеня серйозності. У певному сенсі працівники медіа – це обслуговуючий персонал на ярмарку політичного марнославства. Артисти письмового жанру. Журналісти, таким чином, поділяються не на професіоналів і профанів, а на тих, хто розуміє своє місце на ринку праці, і на тих, хто витає в романтичних мареннях настирливих правдошукачів. Обивательське уявлення малює не скрупульозного розслідувача, а веселуна, завсідника вечірок.

“Я думаю, що образ питущого журналіста дуже романтизований, – розповідає журналіст Олександр Міхедов. – В уявленні багатьох журналіст тільки й робить, що ходить по світських заходах, на яких алкоголь ллється рікою. Та навіть на вечірці я залишаюся журналістом – мені потрібно бути тверезим, щоб помічати деталі. Тому тверезість для мене – «маст-хев» на етапі збору матеріалу”.

Та коли справа доходить до написання тексту, то алкоголь нерідко допомагає – він як творчий каталізатор. “По п’яні чудово пишеться, але, за порадою Гемінґвея, я потім кілька разів редагую текст з ясною головою”, – запевняє нас журналіст. Головне, вважає він, тримати себе в шорах і не лізти в холодильник кожного разу, коли сідаєш за роботу.

Пиши, наливай!

У цьому разі у читачів немає шансів наштовхнутися на п’яне марення в своєму улюбленому виданні. Хоча, хто може стверджувати, що стаття, написана п’яним автором, хоча б чимось гірша за «тверезий» текст, тим більше якщо сам читач любить хильнути мало не щодня. Чи не забагато вимог до журналіста в наш час?

“Наша професія пов’язана з гівном завжди, – скаржиться журналістка «Громадського» Юліана Скібіцька. – Або ти працюєш на ток-шоу і постійно стикаєшся з трупами, ґвалтівниками і педофілами, або ти пишеш про політику і бухаєш від того, як тебе розводять, або ти репортажник, який кожного дня розуміє, яка насправді жопа в країні. Але серед моїх знайомих журналістів я не знаю нікого, хто виправдовував би свій алкоголізм роботою. Це спосіб життя, який багатьом подобається, тому що він такий, трохи божевільний”.

Дійсно, ставлення до працівників медіа в нашому суспільстві досить зворушливе. Однак, крім того що редакційне посвідчення відчиняє багато дверей, журналісти перебувають у зоні ризику, іноді смертельного.

Не тітушка, а чесний репортер

Ще один привід шукати розрядки в алкоголі – розмиття професії різноманітними недобросовісними активістами та іншими пройдисвітами. Нагадаємо, що в кишені кожного погромника або тітушки часто лежить посвідка якогось ЗМІ. Як тут не запити порядному журналістові?

Журналістка Христина Абрамовська обурюється тим, що працівники медіа оточили себе флером загадковості і декадансу і кричать найголосніше, що їм треба бухати. “А чиновникам що, не треба? – каже Абрамівська. – У них «рішалово» за галявиною. А хірургам і поліцейським не треба? Їм треба стрес знімати. Всім треба пити, тільки журналісти закочують очі і зводять це в культ”.

А журналіст «Телекритики» Данило Панімаш стверджує, що будь-хто, хто п’є від стресу на роботі, профнездатний, есемемщик це, бариста чи Володимир Познер. “Просто я закоханий у себе і в «Бехеровку» – після неї міцно і солодко спиться”, – розповів нам Данило.

Редактор сайту «Четверта влада» Сергій Костеж вважає, що звикнути до того, що відбувається в нашій країні просто неможливо, а ті, хто стверджують, що можуть відсторонитися від перманентної кризи, лукавлять. Більш того, журналіст-розслідувач постійно очікує розправи з боку фігурантів своїх статей. “Алкоголь – дійсно один зі способів розслабитися, особливо для новинарів, – каже Костеж. – Людям дуже важко щодня спостерігати і висвітлювати теми, які аж ніяк не можуть радувати”.

Більш того, багато журналістів вживають спиртне щодня, але не скочуючись у прірву алкоголізму, а просто вводячи дози звеселяючих напоїв у свій раціон. “Щоб алкоголізм став професійної звичкою, потрібно для початку стати професіоналом, – вважає Сергій Костеж. – Крім того, потрібно знати міру, хоча часто цього робити не хочеться ».

З цього випливає, що непитущий журналіст має бути циніком, кар’єристом і помірним у всьому, крім працьовитості. Але що ж утримує в медіа людей чутливих, що час від часу випивають? Адже публікації та ефіри втрачають актуальність, навіть якщо випущені лише кілька днів тому. Чи можливо компенсувати хвилиною слави години інтелектуальної напруги? Навряд чи, з огляду на динаміку політичних змін і нещадну швидкість інформаційного потоку. Цілком ймовірно, що саме алкоголь допомагає багатьом журналістам повернути самоповагу і концентрацію в століття шаленого перевиробництва стандартного контенту.