7 іноземних фільмів, які знімалися в Україні

Наприклад, 23 березня на Волині стартували зйомки чесько-українського фільму «Пофарбоване пташеня», в якому знімаються Стеллан Скарсгард («Пірати Карибського моря»), Харві Кейтель («Кримінальне чтиво») і Удо Кієрі («Залізне небо»). І це лише початок: того ж дня Верховна Рада ухвалила в цілому законопроект № 3081-д про державну підтримку кінематографа з правками, внесеними президентом. Ухвалення цього законопроекту – важливий крок назустріч зарубіжним партнерам, готовим інвестувати в копродукцію з українськими кінематографістами. У зв’язку з цим «Телекритика» вирішила згадати, які іноземні фільми знімалися на території України за роки незалежності.

«Перемир’я» (La tregua) 1997

Останній фільм класика кіно сімдесятих Франческо Розі – історія повернення італійського єврея (улюбленець братів Коенів Джон Туртурро) на батьківщину з концтабору, яке перетворилося на подорож через усю Україну, не дарма отримала Золоту пальмову гілку в Каннах. «Перемир’я» знімала справжнісінька чемпіонська збірна італійського кіно, починаючи від Тоніно Гуерри – сценариста великих Фелліні та Антоніоні, і закінчуючи композитором Луїсом Бакаловим. (Ви можете пам’ятати його музику до «Джанго вільного» Тарантіно, у якого сьогодні, до речі, день народження.) «Перемир’я» знімали в Києві, Львові та під Вінницею і, зі слів Джона Туртурро, українська сторона була на висоті. Щоправда, сама українська сторона при цьому зазначила, що італійська знімальна група, боячись української «радіоактивного» їжі, харчувалася виключно консервами, а таргани і відсутність гарячої води у готелях шокували іноземних гостей. Проте, як ми вже знаємо, ці страждання були не марними.

«Схід – Захід» (Est – Ouest) 1999

Один із найвідоміших фільмів нашого списку, «Схід – Захід» Режиса Верньє номінувався на «Оскара» і «Золотий глобус» як найкращий фільм іноземною мовою, а також на премію «Сезар» за найкращий фільм і режисуру. Дія цієї драми про радянських емігрантів, що повертаються на батьківщину наприкінці сорокових років, розгортається в Києві – власне кажучи, головні герої у виконанні Олега Меньшикова і Сандрін Боннер живуть у комунальній квартирі на вулиці Лютеранській, у знаменитому київському дворику з фонтаном «Закохані пелікани». Ну а герой Сергія Бодрова-молодшого плаває, як ви вже всі, напевно, здогадалися, у річці Дніпро.

«Евіленко» (Evilenko) 2004

Єдина причина дивитися цей досить безглуздий фільм – приголомшлива акторська робота Малькольма Макдауелла («Калігула», «Механічний апельсин») у ролі шкільного вчителя-маніяка, прообразом якого став сумно відомий Андрій Романович Чикатило. А ще, звичайно ж, заради київських краєвидів, які нечасто побачиш на екрані: окремі сцени «Евіленко» знімалися на відремонтованому ж/д вокзалі, на території музею Великої Вітчизняної війни, у середній школі № 110 та Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Міліціонера зображає бородатий Остап Ступка, що, звичайно ж, кричуще суперечить статутним реаліям, проте це не єдина помилка авторів. Горезвісних «ляпів» у цьому фільмі дуже багато.

«І все освітилося» (Everything Is Illuminated) 2005

Містечко Трохимбрід, яке ще сто років тому існувало під Луцьком – трагічна точка на карті історії: у 1942 році есесівці знищили його разом з усім населенням. Багато років потому в ці краї вирушає молодий американець, щоб розшукати жінку, яка врятувала життя його дідові під час цієї бійні. Така зав’язка бестселера «І все освітилося» чудового письменника Джонатана Сафрана Фоєра. Цікаво, що дід Ліва Шрайбера, режисера екранізації, також родом із наших місць, тож фільм вийшов нехай і з «ляпами», проте симпатичний. Одна біда – Україну знімали переважно в Чехії, зі справжніх українських локацій в кадрі лише Одеський порт і Потьомкінські сходи. Авторів можна зрозуміти і пробачити: у Чехії і вулиці чистіші, і дороги рівніші, а на дорогах є розмітка. Та ось з географією у них біда: по ідеї, американець мав приземлитися в міжнародному аеропорту Бориспіль, а не вийти з поїзда у Львові.

«Імпорт – експорт» (Import Export) 2007

У австрійського режисера ігрового і документального кіно Ульріха Зайдля тією чи іншою мірою всі фільми безпросвітні, але особливо «чорнушний» – «Імпорт – експорт», який частково знімався в Сніжному, Зугресі, Алчевську і Єнакієвому, а також в Ужгороді у готелі «Закарпаття». За сюжетом, молода українка з глибинки вирушає у пошуках кращої долі в Австрію, а австрійський юнак навпаки – переховується від кредиторів в Україні. І в благополучній, здавалося б, Австрії, і на депресивному сході України все однаково жахливо, причому з жахами української дійсності знімальна група зіткнулася на власній шкурі. Асистент режисера Клаус Прідінг зафіксував у своєму щоденнику болісні зйомки на Донбасі, коли кіношникам доводилося «розрулювати» свої проблеми за допомогою місцевих бандитів і відбиватися, з одного боку, від хуліганів, а з іншого – від міліції, яка відверто вимагала у іноземців грошей. Напевно, потрібно подякувати місцевому криміналітету і силовикам за те, що в результаті Україна виглядає на екрані як справжнє пекло на землі.

«Душка» (Duska) 2007

Фільм про загадковоу слов’янську душу режисера сумних комедій по-нідерландськи Йоса Стеллінга знімався в Києві – зі слів постановника, лише тут він зміг знайти потрібні локації для того, щоб показати у всій своїй дикій красі другосортний кінофестиваль десь у Східній Європі. Урочисту частину відкриття кінофесту знімали в Консерваторії, фасадом кінотеатру, де відбуваються кінопокази, став сьомий павільйон ВДНГ, а хол концертного залу «Україна» перетворився на пафосний пострадянський готель. Правда, на відміну від самого фільму, історія зйомок «Душки» завершилася не дуже добре – судовим позовом проти Мінкульту, який не виконав своїх зобов’язань перед Стеллінгом.

«Четверта влада» (Die vierte Macht) 2012

Німецький політичний трилер про те, як ФСБ підриває Росію. Зрозуміло, знімаючи фільм на таку «смажену» тему, режисер Денніс Ганзель не особливо розраховував на сприяння російських властей. (Російській стороні взагалі показали липовий сценарій.) Тож кіношники відзняли кілька сцен із загальним улюбленцем Моріцем Бляйбтроєм («Біжи, Лола, біжи», «Достукатися до небес») на тлі Червоної площі, а у всіх інших сценах за Москву віддувався Київ. Також не будемо забувати про те, що в Києві набагато дешевше знімати, хоча Ганзель і скаржився, що українська сторона задирала ціни більш як у десять разів. Звичайно ж, усім тим глядачам, які знайомі з топографією цих двох міст, смішно спостерігати за тим, як Софійську або Європейську площу намагаються видати за центр російської столиці, а Бориспільський аеропорт – за Шереметьєво. Проте чого лише не зробиш заради мистецтва.