Костя, як ви готуєтеся до фіналу нацвідбору?
Репетицій багато, але я спокійний, не панікую. Навіщо це потрібно? Нехай інші хвилюються. (З посмішкою.) Повністю міняти свій номер у фіналі я не буду, тим більше він сподобався глядачам. Зміню трохи графіку, світло – все буде яскравіше і красивіше. Ідеї по номеру належать мені, я їх розробляю разом з професіоналами.
Все виявилося просто. Напевно, мені пощастило. Приходжу в інститут, складаю іспити за своїм профілем – музику, естрадний вокал. А іншими предметами викладачі мене особливо не вантажать. Дають можливість займатися своїм напрямком. Я дуже задоволений, респект інституту Глієра!
Спочатку я не планував йти на нацвідбір. Після «Х-Фактора» шукав себе. На якийсь час навіть опустив руки. Заявку на нацвідбір подав у самий останній момент. А вийшло це ось як. Зі мною зв’язався дуже крутий аранжувальник з Лондона, який свого часу працював з Емі Уайнхаус, з Hurts, з Ланою Дель Рей. Сказав, що бачив мене в «Х-Факторі», сам мене знайшов. Він запропонував свою авторську пісню, хотів, щоб я пройшов з нею на Євробачення. У той час у мене як раз все було дуже погано, я сидів в депресії. Ось я і вирішив поїхати в Лондон, щоб зустрітися з цим аранжувальником. Але перед від’їздом дав послухати цю пісню батькам, а потім поставив власну пісню, записану на диктофон. Послухавши, вони сказали: «Костя, а чому ти не хочеш показати на конкурсі щось своє, а не чуже? Може, це знак, що ти можеш написати не гірше?» Я довго думав і врешті-решт відмовився від пропозиції англійця і нікуди не поїхав. Вирішив піти на нацвідбір зі своєю піснею.
На мій погляд, третій півфінал був найпотужнішим. Але найбільше мені сподобалися Vivienne Mort і Kadnaу. Дуже сильно мене зачепили, я на кожній репетиції намагався їх послухати.
Найважливішою для мене, мабуть, була думка Андрія Данилка. Здорово, що у нього моя пісня виявилася в «топ-1»! Данилко – мій кумир ще з дитинства саме в образі Вєрки Сердючки. Коли я вчився в театральній школі, часто виступав з його монологами, знаю їх напам’ять. А побоювався найбільше Джамали. Вона для мене дуже сильний музикант, люблю її музику. Я очікував від неї жорсткої критики.
Ні, взагалі не спілкувався. Протягом року час від часу ми перетиналися на заходах і просто віталися. Я не люблю нав’язуватися людям: навіщо це треба, людина ж зайнята.
Так. Я не був на очах у ЗМІ. Але все одно давав концерти, мене багато запрошували на фестивалі. І, як я вже сказав, весь цей час шукав свій стиль в музиці. Це нормально після проекту. Притому, що ще шість років тому я розумів, яку музику хочу робити, придумав своє сценічне ім’я – Melovin, – а також почав продумувати імідж.
Недовірливість, накрутка себе… Важко. Такі стани мені дуже властиві. Але при цьому в мені є внутрішній стержень: я вірю в те, що роблю. Я не чекаю від усього цього великих грошей – для мене важливіше бути на сцені, займатися музикою. Ну а коли сцена ще й гроші приносить, даючи можливість забезпечувати себе і рідних, круто подвійно. Робити подарунки близьким, які раніше не міг собі дозволити, – це щастя!
Так, мій перший подарунок мамі – парфум (якийсь крутий, здається, Yves Sent Laurent) на Новий рік після моєї перемоги на «Х-Факторі». Я пам’ятаю, мама тоді розплакалася. Другий подарунок їй – це пальто, коли мама кілька місяців тому приїжджала до Києва. Ми пішли в магазин і разом його обрали. (Посміхається.)
Так, дуже важко. Київ як багато дає, так і багато забирає. Тим більше що з людьми я сходжуся не дуже легко. Проте одиноким себе не відчуваю: у мене в квартирі, яку знімаю, часто гостюють мої менеджери (переїхали зі мною з Одеси). І батькам я постійно телефоную.
Раніше були натягнутими. У мене був перехідний вік, я людина примхлива, з непростим характером. Але зараз, коли я переїхав до Києва, багато чого змінилося. Вони мене у всьому підтримують.
Я знаю, ваш батько зовсім не творчої професії, він займається ремонтом автомобілів.
Так, він інженер. Цікаво, що тато хоча і не творча людина, зате робить для мене декорацію, яка буде в фіналі нацвідбору на Євробачення. Декорація невелика, але дуже цікава.
Звичайно. Але на півфіналі їх не було. Я їм сказав: «Мама, тато, зустрінемося у фіналі!» (Посміхається.) Так і вийшло.
Напевно, у вас великі амбіції, пов’язані зі сценою? За кордон, наприклад, поїхати не думали?
Думав. Але виїхати в якусь певну країну я не мрію, просто хочу, щоб про мене дізналися якомога більше і далі. На успіх мене мотивує творчість зарубіжних артистів: Леді Гаги, Джона Леннона, Queen, Мадонни. А взагалі я не зміг би довго жити де-небудь. Я людина кочова. Навіть квартири в Києві міняю досить часто.
Чому?
Мені хочеться міняти все навколо. У мене було все добре на першій квартирі в Києві. Але в якийсь момент я зрозумів, що пора міняти атмосферу. Накопичилися спогади, і я відчув, що все. Залишив там шар спогадів, мені не хотілося б додавати нові – і переїхав. Для мене дім – це тільки Одеса, де я відчуваю себе в повній гармонії.
Ви говорили, що любите готувати.
Так, приготування їжі завжди мене заспокоює.
А як у вас виникло це захоплення?
Перше своє блюдо я приготував, ще будучи маленьким, в гостях у хресної: нарізав фрукти і посипав їх цукром. Своє «творіння» я представив дорослим як блюдо високої французької кухні, сказавши, щоб всі спробували. Вони-то, звичайно, спробували – використовували моє блюдо для «закусончика». (Сміється.) Ось з цього все почалося!
Готуєте їжу, суворо дотримуючись рецептів?
Ні, що ви, ніколи. За рецептами – це так нудно! Все роблю навмання. Найчастіше сам не їм. Під час приготування я «наїдаюся» запахом. Мама каже, що це дивно. Наприклад, раніше я часто робив піцу за власним рецептом, а зараз готую більш незвичайні страви. Друзі та рідні на мене дивилися з підозрою, коли запікав курку з соєвим соусом, ананасом, каррі, гірчицею і медом. Але потім сказали, що вийшло дуже смачно.
А як щодо дівчини? Ви для неї теж готуєте?
У мене немає дівчини, зараз я не зможу приділяти їй час. Я не встигаю! І розумію, що зі мною їй буде непросто: потрібно буде вміти радіти моїм успіхам, приймати мій характер. Зізнаюся, я буваю важким у спілкуванні, дуже різким. Ось зараз сиджу з вами і посміхаюся, тому що мені приємно. Але так буває далеко не завжди. Друзів і близьких людей у мене дуже мало. Навколо багато нещирості, безліч людей з’явилися в моєму житті, коли у мене все було добре. А коли стало погано, майже всі кудись зникли. Ось хто залишився – їх я ніколи не приберу зі свого життя.
Вже цієї суботи, 25 лютого, дивіться фінал національного відбору на Євробачення-2017! Шоу покажуть в прямому ефірі на СТБ і «UA: Першому» о 19:00. Ну а живі емоції будуть в залі ДК КПІ, квитки у продажу!