Одинадцятого квітня нинішнього року Іван Дорн дав скандальне інтерв’ю російському журналісту Юрію Дудю для каналу «вДудь». Після цієї бесіди у Дудя з’явилася ціла армія українських шанувальників. А 7 травня Анатолій Анатоліч, на той момент ще ведучий телеканалу «1+1», опублікував перше інтерв’ю з Женею Галичем (O.Torvald) свого авторського проекту «Зе Інтерв’юер».
Користувачі відразу ж почали порівнювати Анатоліча з Дудем, звинувачувати в плагіаті і продовжують це робити донині. «НедоДудь», «Дудь на мінімалку», «Коли хочеш бути як Дудь» – найм’якші коментарі з хвилі негативних думок, які обрушилися на українського інтерв’юера.
Чому Юрій Дудь став мірилом якості інтерв’ю, чи є щось спільне у двох провідних, чи дійсно «Зе Інтерв’юер» є адаптацією програми «вДудь» – у всьому цьому розбирався Олександр Міхедов.
Хто такий Дудь?
Тридцятирічний Юрій Дудь – російський журналіст і відеоблогер, який зробив вражаючу кар’єру. В журналістиці Дудь з 11 років: в цьому віці він вже писав замітки для «Юнацької газети», а в 13 був стажистом російської газети «Сегодня». Через рік Дудь став позаштатним кореспондентом в газеті «Известия». З 2011-го він очолює спортивне видання Sports.ru.
Популярним Юрій став задовго до «вДудя», запущеного всього п’ять місяців тому. На каналі «Росія-2» він вів футбольну програму «Удар головою», а на «Матч ТВ» – шоу «Культ туру».
Телевізійний бекграунд Анатолія Анатоліча не менш солідний. C 2009 року на телеканалі «М1» та радіо «Хіт ФМ» виходило його гумористичне шоу «Операція-провокація». У 2012 він вів відразу три проекти – «Вайфайтери» і «Богиня шопінгу» на телеканалі ТЕТ та «Добрий вечір» на «1+1». Програмі «Сніданку з 1+1», яка принесла йому славу і всенародну любов, Анатоліч віддав чотири роки. Крім того, у нього чималий досвід роботи на радіо – «Happy Ранок» на «Хіт ФМ» він вів шість років.
Що не так з «Зе Інтерв’юер»?
У кожному випуску Анатоліч демонструє свої фірмові косяки: скутість, відсутність емпатії (в провальному інтерв’ю з ONUKA вміння відчувати співрозмовника – нульове), імпровізаторську імпотенцію, невміння чітко сформулювати думку – якості, абсолютно несумісні з чималим досвідом теле- і радіоведучого.
Якщо Дудь відкрито читає питання з айфона, то Анатоліч робить це это нишком, кожного разу відволікаючись від бесіди. Нудні і безглузді питання – ще одна фішка ведучого. Наприклад, у Монатика він цікавиться, як той міг написати жіночу пісню і чи потрібно для цього ставати безстатевим, у Ярмака питає, чи він палить, п’є і чи займається спортом, а у борця греко-римського стилю Жана Беленюка намагається дізнатися, які у спортсмена шанси на рингу проти Кличка.
Плагіат
На цьому оригінальність питань закінчується і починається їх нахабне запозичення: козирне питання про заробітки, перехідний з випуску до випуску – про президента (Дудь – Анатоліч), про кращих реперів Росії (Дудь – Анатоліч).
Анатоліч також «позичив» у Дудя традицію дарувати річ учасника програми одному з глядачів. Але й тут креативності вистачило тільки на схему «подарунок за відповідь на питання». Дудь ж кожного разу адаптує завдання під героя: після інтерв’ю з Тіньковим він просить придумати привітання для його call-центру, для BadComedian – коронну фразу блогера, у випадку з Навальним – заклинання від корупції.
Як і у Дудя, в коментарях «Зе Інтерв’юера» розписаний щохвилинний хронометраж з питаннями кожного випуску.
_
_
Динаміка «Зе Інтерв’юера» – єдина істотна відмінність від статичних інтерв’ю Дудя, де герой залишає крісло лише для кількох питань. Анатоліч гуляє з героями, їздить в авто, ходить з ними в «Макдоналдс» і рибалить. Але і тут все придумано до нього: інтерв’ю в русі – жанр аж ніяк не новий, а історія з машиною – адаптація американського шоу Comedians in cars getting coffee.
«Зе Інтерв’юер» нерідко лають за технічні моменти: корекцію, операторську роботу
.
_
_
_
_
Що маємо?
Колаж: Назар Шешуряк
