Однак ситуації бувають різні. Сьогодні ми поговоримо про справу Європейського суду з прав людини, яка вирішилася на користь поліції, що затримала журналіста. Чому суд став на бік правоохоронців? У чому був не правий журналіст? Давайте розберемося.
Як усе було
У 2006 році фотокореспондент фінського тижневика Suomen Kuvalehti Маркус Пентікяйнен знімав демонстрацію проти саміту «Європа – Азія». У якийсь момент почалася бійка і поліція вирішила розігнати демонстрантів, про що кілька разів попередила всіх присутніх, зокрема й журналістів.
Пентікяйнен залишився серед протестувальників і був заарештований. У камері він провів 17 годин, тобто залишок дня і всю ніч, а незабаром подав скаргу до ЄСПЛ за порушення фінською поліцією свободи слова. Адже формально він не був демонстрантом, а просто виконував свою роботу як фотокореспондент. Суд вирішив інакше.
«Беручи до уваги всі вищеназвані фактори і з огляду на свободу розсуду, надану державі, Суд дійшов висновку, що у цій справі рішення національних органів влади мали під собою співвідносні та достатні підстави, і ними було забезпечене дотримання справедливого балансу між конкуруючими інтересами. <…> Тому Суд дійшов висновку, що втручання в право на вільне висловлення заявником своєї думки можна охарактеризувати як «необхідне в демократичному суспільстві» за змістом статті 10 Конвенції <…>. Таким чином, порушення статті 10 Конвенції допущене не було »(п. 114).
Ключові аргументи
Насамперед суд розібрався з самим фактом розгону демонстрації, дійшовши висновку, що в якийсь момент вона перестала бути мирною. Тож поліція діяла щодо демонстрації в рамках закону і процедури.
«Оскільки демонстрація набула насильницького характеру, <…> поліцейські оточили місце її проведення і вимагали від натовпу розійтися. <…> На думку Суду, [ця вимога була] виправдано» (п. 96).
Принциповим моментом у цій справі став той факт, що до цього поліція ніяк не перешкоджала ні роботі Пентікяйнена, ні інших журналістів.
«Не можна сказати, що заявнику чинили якісь перешкоди у висвітленні [цього] заходи. Навпаки, він міг фотографувати протягом всієї демонстрації до того самого моменту, коли був затриманий» (п. 97).
Після того як поліція попередила присутніх про свої наміри, всі журналісти, крім Пентікяйнена, залишили оточення. І ніхто з них у результаті не постраждав.
«Суд також вважає, що справи стосується той факт, що всі інші журналісти, крім заявника, підкорилися вимогам поліції. Навіть останній з них покинув оточене місце після того, як почув останнє попередження, в якому однозначно говорилося, що якщо люди не розійдуться, то вони будуть затримані. Як показав останній журналіст, який залишався всередині оточення, <…> він <…> покинув це місце лише за 2-3 хвилини до моменту затримання заявника. Ні в який момент жодних заходів не було вжито проти цих журналістів» (п. 101).
До цього ж аргументу суд повертається ще раз.
«Суд вважає, що демонстрація була предметом правомірного суспільного інтересу <…>. Тому завданням ЗМІ було поширювати інформацію про цю подію, і громадськість мала право отримувати таку інформацію. <…> Однак Суд зазначає, що з приблизно п’ятдесяти журналістів, які були присутні на місці проведення демонстрації, заявник виявився єдиним, який стверджував, що його свобода слова була порушена у зв’язку з демонстрацією» (п. 107).
Відповідно, оскільки усі інші журналісти підкорилися законним вимогам поліції, то ці вимоги були очевидні і для Пентікяйнена, і він не підкорився їм, знаючи, що таким чином вчиняє правопорушення, і свідомо пішов на цей ризик. Не менш важливим є і той факт, що поліція не проганяла журналістів з місця подій, а просто попросила покинути оточення. За оточенням усі вони могли продовжити свою діяльність і фіксувати дії поліції.
До речі, цей момент також нагадує нам про важливість журналістської солідарності. У тому разі, якщо поліція дійсно порушує права журналістів, кількість скарг на її неправомірні дії відіграють важливу роль.
Суд відзначив, що журналіст іноді може свідомо піти на правопорушення або навіть злочин під час своєї діяльності.
«Суд повторює, що журналісти не можуть бути звільнені від свого обов’язку не вчиняти загальнокримінальні злочини виключно на тій підставі, що стаття 10 Конвенції надає їм захист. Разом з тим, Суд визнає, що іноді журналісти можуть зіткнутися з конфліктом між загальним обов’язком не скоювати загальнокримінальні злочини, від якого вони не звільнені, і своїм професійним обов’язком отримувати і поширювати інформацію, дозволяючи тим самим ЗМІ відігравати свою ключову роль громадських спостерігачів. Беручи до уваги цей конфлікт інтересів, слід підкреслити, що поняття відповідальної журналістики вимагає, щоб журналіст, як і його роботодавець, усвідомлював, коли він повинен зробити вибір між двома цими обов’язками і робить його на шкоду забороні вчиняти загальнокримінальні злочини, тим самим він бере на себе ризик зазнати юридичних санкцій, у тому числі й кримінально-правових, якщо не підкориться законним вимогам, зокрема, поліції» (п. 110).
Це не означає, що журналіст може порушувати закони своєї держави. Якщо він їх порушить, то держава буде мати право застосувати до нього санкції. Але ці санкції можуть бути надмірними або порушувати свободу ЗМІ. ЄСПЛ завжди оцінює цей момент при винесенні рішення згідно зпринципом пропорційності.
Пентікяйнен провів під арештом 17 годин. І вцьому разі фінська влада змогли переконливо обґрунтувати час затримання. Виявилося, що національне законодавство Фінляндії забороняє допити в проміжок часу з 22 до 7 години. Затриманий журналіст не вимагав нічного допиту, чого сам не заперечував.
Крім того, того дня на демонстрації було затримано 128 осіб, що теж викликало певну затримку в роботі поліції. Дізнавшись про статус Пентікяйнена як журналіста поліцейські допитали і відпустили його одним із перших.
«<…> він був допитаний сьомим із затриманих і випущений шостим – після звільнення неповнолітніх <…>. Цей факт наочно показує, що працівники поліції виявили вельми сприятливе ставлення до заявника як представника ЗМІ» (п. 103).
Після звільнення Пентікяйнену повернули всю техніку. Навіть більше, не було видалено жодної фотографії, які він робив під час демонстрації.
«Суд відзначає відсутність скарг заявника на те, що його фотообладнання або зроблені ним фотознімки не були повернуті йому повністю або в будь-якій частині. На думку Суду, обладнання заявника в принципі ніколи не конфісковували, а лише взяли у нього на зберігання на час затримання відповідно до звичайної практики. Більш того, заявнику було дозволено зберегти всі фотографії, які він зробив. Жодні органи ніколи не накладали жодних обмежень на використання фотографій будь-яким чином» (п. 105).
Фінський суд, який розглядав справу журналіста про непокору вимозі поліції, не став призначати йому жодного покарання. Він був визнаний винним, але без застосування санкцій.
«Районний суд визнав заявника винним у непокорі поліції, але не призначив йому ніякого покарання, розцінивши правопорушення як таке, яке “можна пробачити”» (п. 106).
При цьому ЄСПЛ врахував що іноді сам факт визнання винною людини в суді може відіграти негативну роль у її житті, навіть без будь-яких особливих санкцій. Але й тут жодних негативних наслідків для Пентікяйнена не настало.
«У деяких випадках сам факт визнання особи винною може бути важливішим, ніж незначний характер призначеного йому покарання <…>. Однак у цьому разі Суд надає значення тому факту, що визнання заявника винним не спричинило для нього істотних несприятливих наслідків: оскільки покарання не було призначене, відповідно до норм національного права інформація про визнання його винним навіть не була внесена до бази даних про притягнення до кримінальної відповідальності» (п. 111).
З попереднього пункту суд дійшов висновку, що сам факт затримання Пентікяйнена і суду нам ним не міг налякати інших журналістів і утримати їх від вкладу в публічне обговорення проблем, що стосуються життя суспільства. Грубо кажучи, це не було проявом цензури.
«<…> Визнання заявника винним виразилося лише в винесенні формального рішення про те, що він вчинив правопорушення, і як таке воно навряд чи могло викликати «ефект охолонення» щодо осіб, які беруть участь у протестних акціях, або до журналістської діяльності в цілому <… >. У підсумку можна сказати, що визнання заявника винним було пропорційне поставленим правомірним цілям» (п. 111).
Висновки
Сукупність цих факторів призвела до того, що ЄСПЛ не знайшов у діях фінської влади порушення ст. 10 Конвенції. Затримавши Маркуса Пентікяйнена, поліція не стала на заваді свободі слова та свободі ЗМІ. Ключових моментів у цьому разі два. По-перше, поліція діяла правомірно, не перешкоджала зйомці, не видаляла фотографії, нікого не принижувала, не тримала затриманого під арештом більше, ніж треба. А по-друге, негативні наслідки для журналіста були мінімальними, просто у вигляді арешту на 17 годин. Про ймовірність такого результату він був попереджений заздалегідь у рамках законної процедури.
Втім, не всі судді ЄСПЛ були до кінця згодні з такою думкою. Роберт Спано, Дін Шпільман, Пол Лемменс і Дмитро Дєдов, погодившись з аргументами в цілому, побажали висловити окрему думку у цій справі. Їхня позиція полягала в тому, що навіть якщо сам факт затримання Пентікяйнена не порушував ст. 10 Конвенції, зокрема й тому, що на ньому не було розпізнавальних знаків, подальше його утримання під арештом, після того як статус журналіста був встановлений, не було необхідним.
«Сьогоднішнє рішення Великої палати є упущеною можливістю для Суду зміцнити відповідно до своєї послідовної прецедентної практики особливий характер і важливість преси в забезпеченні прозорості та підзвітності здійснення державної влади шляхом відстоювання прав журналістів спостерігати за публічними демонстраціями <…>. Нещодавні події в багатьох європейських країнах демонструють як ніколи необхідність захисту фундаментальної ролі преси в отриманні та поширенні інформації громадськості за всіма аспектами діяльності уряду. Це, зрештою, один із найважливіших елементів демократичного ідеалу, що захищається Європейською конвенцією з прав людини», – написали вони у своєму зауваженні.
У контексті цієї справи ні Пентікяйнен, ні поліція, не вчинили нічого жахливого. Але баланс прав і свобод журналіста, які гарантує йому ст. 10 Конвенції, і службових обов’язків правоохоронних органів залишається питанням дискусійним.
