Одним з таких природних обмежувачів права на висловлювання є принцип, згідно з яким ст. 10 Конвенції гарантує свободу тільки в тому разі, якщо журналіст дотримується норм законодавства та етики, працює відповідально. У чому ж полягає це обмеження, і який у нього механізм?
Питання формулювання
На цей принцип зазвичай посилаються, цитуючи параграф 58 рішення ЄСПЛ у справі Bédat v. Switzerland. Але переклад цього параграфа чомусь буває різний. Ось як він звучить в оригіналі:
«58. The Court reiterates that the safeguard afforded by Article 10 to journalists in relation to reporting on issues of general interest is subject tothe proviso that they are acting in good faith and on an accurate factual basisand provide “reliable and precise” information in accordance with the ethicsof journalism ».
А в перекладі ось так:
«58. Європейський суд нагадує, що захист, гарантований статтею 10 Конвенції, надається журналістам, які інформують громадськість про питання, які її цікавлять, за умови, що вони діють сумлінно, на підставі достовірних фактах і надають “надійну і точну” інформацію відповідно до етичних принципів журналістики».
Трапляються й інші варіанти перекладу, в яких застосовуються формулювання «повноцінний захист» або «судовий захист». Обидва формулювання не мають ніякого сенсу. Гарантії ст. 10 Конвенції не бувають повноцінними або неповноцінними, а право на судовий захист взагалі регулюється ст. 6 Конвенції, і не тільки для журналістів, а для всіх. Що ж тоді означає цей принцип, який застосовує ЄСПЛ під час винесення рішень?
Гарантії свободи
Як би парадоксально це не звучало, але ст. 10 Конвенції, в якій йдеться про свободу висловлювання, гарантує саме свободу висловлювання, і нічого більше. Інші права та свободи, які поширюються на журналістів так само, як і на всі інші категорії населення, гарантують інші статті Конвенції.
Таким чином, суд керується таким принципом. Якщо буде встановлено, що журналіст у процесі своєї діяльності (але тільки в контексті тієї її частини, яка розглядається у конкретній справі, а не взагалі за все життя і кар’єру) діяв недобросовісно, спотворив факти, порушив закон або журналістську етику, то ст. 10 Конвенції не захистить його від відповідальності автоматично. І для такого журналіста можуть настати передбачені законом санкції.
Принцип пропорційності
Чи означає це, що такого винуватого журналіста негайно віддають на поталу левам? Ні, не віддають. Встановивши факти порушень або спотворень у поданні інформації з боку журналіста, Європейський суд з прав людини робить наступний крок. Він оцінює, чи були санкції, застосовані до журналіста національним судом його країни, співмірні проступку.
На цьому етапі набувають сили два основні принципи діяльності ЄСПЛ – принцип пропорційності і принцип еволюційності. Перший каже, що обмеження, що накладаються на окрему людину в загальних інтересах, повинні бути відповідними (пропорційними) необхідності їх накласти. Необхідно також дотримуватися певної пропорції («розумне співвідношення») між вжитими заходами (а також застосовуваними засобами) і цілями, заради яких вживаються ці заходи. Другий же полягає в тому, що Конвенцію необхідно тлумачити в контексті умов сучасного життя і понять, які панують у наші дні в демократичних державах.
На практиці це виглядає так. У справі Stoll v Switzerland, на яку, до речі, і посилається зазначений вище параграф 58 зі справи Bédat v. Switzerland, суд оцінював, чи є штраф, накладений державою на журналіста, який опублікував конфіденційну інформацію, ще й вирваними з контексту частинами, покаранням, відповідним проступку. Так, журналіст порушив принципи журналістської етики, але суд у цьому випадку враховує ще один аспект.
«Найретельніший аналіз Європейського суду потрібен тоді, коли, як у цій справі, вжиті національною владою заходи або призначені нею покарання здатні змусити пресу утриматися від участі в обговоренні питань, що становлять законний інтерес для суспільства» (параграф 104).
Про те ж ідеться і в параграфі 154: «Крім того, суд повинен переконатися в тому, що покарання не є формою цензури, спрямованої на те, щоб змусити пресу утриматися від критики. У контексті дискусії на тему суспільного інтересу таке покарання, швидше за все, здатне утримати журналістів від їхнього вкладу в публічне обговорення проблем, що стосуються життя суспільства. Аналогічно, воно може стримувати пресу у виконанні свого завдання як постачальника інформації та громадського спостерігача».
У наступних параграфах суд дійшов висновку, що невеликий штраф у цьому разі не може призвести до таких сумних наслідків ані для конкретного журналіста, ані для інших працівників преси. Якби до журналіста були застосовані більш суворі санкції, які суд вважав би невідповідними, то це було б уже порушенням ст. 10 Конвенції з боку держави.
Висновки
Отже, навіть встановлений факт порушення принципів журналістської етики в жодному разі не позбавляє журналіста прав і свобод, гарантованих Конвенцією людям у принципі. Але такий факт може призвести до того, що гарантії ст. 10 Конвенції його захищати не будуть. Втім, кожен такий випадок ЄСПЛ розглядає окремо, враховуючи всі нюанси того, що сталося, керуючись принципом пропорційності проступку покаранню і зважаючи на суспільні інтереси.
Звісно, в разі порушення журналістом кримінального законодавства своєї країни, ст. 10 Конвенції ні від чого його не захистить. Якщо, наприклад, буде доведена вина журналіста в скоєнні злочину, передбаченого ст. 111 Кримінального кодексу України «Державна зрада», то жодна зі статей Конвенції не рятує його від законних санкцій з боку держави. Але й відповідати за цей злочин він буде не як журналіст, а на загальних підставах, як і будь-який інший громадянин України.
